Коли демократичні суспільства Європи зміцнюють безпекові бар’єри перед російськими операціями впливу, проросійські церковні структури шукають нові, менш помітні канали проникнення. Одним із таких став різдвяний ярмарок у норвезькому місті Берген, де цього року були помічені представниці Свято-Єлисаветинського монастиря Білоруської православної церкви Московського патріархату (БПЦ МП) — структури, яка давно перебуває у фокусі журналістських розслідувань через підтримку російської війни проти України.
Джерело: Центр суспільного моніторингу
Публікація норвезького видання Bergens Tidende викликала суспільний резонанс: журналісти зафіксували, що монахині та волонтерки монастиря торгували сувенірами, іконами та різдвяною атрибутикою на Bergen Julemarked, але категорично відмовлялися давати будь-які коментарі або дозволяти себе фотографувати. Видання звернуло увагу на те, що їх участь організували члени парафії Московського патріархату в Ставангері, норвежці Лейф Арне Лунд (Leif Arne Lund; 1960 р.н.) та його дружина Ольга Лунд (Olga Lund; 1973 р.н.), які зареєстровані за адресою: Brotet 6, 4353 Klepp stasjon, Klepp kommune, Rogaland fylke, Stavanger, Norge. За зазначеною адресою свого проживання 21.09.2020 вони заснували, а 05.11.2020 зареєстрували релігійну організацію “Друзі святої Єлисавети” (Hellige Elisabeths Venner; реєстраційний номер 825694412), офіційна діяльність якої, згідно з офіційним реєстром юридичних осіб Норвегії Brønnøysund, передбачає, що “Організація оголосить про своє існування в різних церковних громадах Норвегії та звернеться за пожертвами. Організація буде присутня разом із представниками монастиря Святої Єлизавети на ринках та ярмарках по всій Норвегії, надаючи інформацію про роботу монастиря в Білорусі”. За цими ж відомостями, Лейф Лунд є контактною особою вказаної структури (моб.тел.: +47 906 27 662), а Ольга Лунд — членкиня правління.
На офіційному сайті ярмарку Bergen Julemarked Лейф Арне Лунд був зазначений як денний учасник 8-9 грудня під номером bod 9 для продажу “різдвяних виробів та ікон” (ярмарок триває протягом 21.11. — 22.12.2025). Утім, фактично замість нього на місці продаж здійснювали представниці монастиря, який підпорядковується патріарху Московському Кирилу (Гундяєву) — одному із головних публічних ідеологів російського вторгнення в Україну.
Проблемність участі монастиря полягає не у його релігійному статусі, а в ідеологічному навантаженні. У Швеції національна церква Svenska kyrkan ще у 2023 році офіційно рекомендувала своїм громадам не допускати представників Свято-Єлисаветинського монастиря до участі у церковних заходах та ярмарках, наголошуючи на “чітких зв’язках монастиря з російською державою та підтримкою вторгнення в Україну”.
Громадські організації білоруської діаспори у Норвегії також неодноразово попереджали про політичну роль цього монастиря. Дар’я Шут із асоціації Razam наголосила норвезькому виданню Bergens Tidende, що церковна структура використовується як інструмент “російської ідеологічної війни проти Заходу”, а пожертви, зроблені норвежцями, можуть фактично підтримувати кремлівську пропаганду. На її думку, монастир ретранслює риторику, в якій війна проти України постає як “боротьба за православ’я”, а Захід — як загроза “правовірності”. Саме така риторика відповідає офіційним наративам патріарха Кирила, який називає війну “метафізичною битвою”.
Лунд ці звинувачення заперечує, стверджуючи, що всі кошти йдуть на гуманітарні потреби: дитячі будинки, допомогу бездомним і людям із залежностями. Проте його власна організація в статутних документах зафіксувала постійну присутність на ярмарках “разом із представниками монастиря” з метою збору пожертв. Критики наголошують, що навіть часткове використання церковних структур у політичних цілях Білорусі та Росії є системним явищем і немає гарантій, що пожертви не стають частиною ширшої стратегії впливу.
Після публікації матеріалу та звернення Української асоціації в м. Берген організатори ярмарку вжили заходів. Керівник Bergen Julemarked AS Томас Оттесен (Thomas Ottesen) заявив виданню Bergens Tidende, що адміністрація не була поінформована про належність Лейфа Арне Лунда до структур Московського патріархату та його зв’язок із мінським монастирем. У результаті учасникам дозволено відпрацювати лише заброньовані два дні, але їм заборонено отримувати додаткові дати цього року. Оттесен також оголосив про намір змінити умови участі в ярмарку, щоб уникати ситуацій, коли присутність продавців чи товарів може сприйматися як підтримка сторін у триваючому збройному конфлікті.
Цей інцидент став маркером значно ширшої проблеми — діяльності релігійних структур Московського патріархату як каналів “м’якої сили” Росії в Європі. Мінський Свято-Єлисаветинський монастир, попри заяви на заході про аполітичність, неодноразово привертав увагу експертів і журналістів: його душпастирі публічно пропагували проросійські наративи, благословляли бойовиків, брали участь у зйомках пропагандистських продукцій, системно підтримували риторику Кремля і “благословляли” кремлівського диктатора за отримані нагороди “за великий внесок у збереження та популяризацію російської мови та культури за кордоном”. Саме тому контекст їхньої діяльності за кордоном не може розглядатися виключно як гуманітарна чи релігійна активність.
Для Норвегії ця історія — тест на здатність демократичного суспільства розпізнавати форми прихованої політичної присутності Росії, що маскується під благодійність та культурний обмін. Для України та країн Балтії — чергове нагадування, що інструментарій російських операцій впливу значно ширший за медіа або дипломатію. Для всієї Європи — сигнал про необхідність політики превентивної обережності щодо структур, підпорядкованих Московському патріархатові, особливо коли йдеться про збір коштів або публічну діяльність у відкритих просторах.
Різдвяний ярмарок у м. Берген виявив не лише організаційну прогалину, а й те, що російські та білоруські церковні мережі шукають нові способи легітимізації та присутності в європейському публічному просторі. Відповідь на це має бути не емоційною, а системною: з чіткими критеріями, прозорими перевірками, належною увагою до джерел фінансування та ідеологічних зв’язків. Інакше дармові “різдвяні подарунки” можуть перетворитися на добре замасковані інструменти геополітичного впливу.
На тлі скандалу в Бергені з’ясувалося, що подібні випадки не є поодинокими і свідчать про ширшу проблему — неспроможність окремих норвезьких інституцій розрізняти різні українські церковні юрисдикції та розуміти безпековий контекст, в якому діє Московський патріархат в Європі. Паралельно в Осло спалахнув скандал, коли місцева церковна адміністрація передала храм структурі УПЦ МП, попри багаторічні офіційні прохання з боку української греко-католицької громади. На сайті Den norske kirke (офіційний ресурс норвезької церкви) було опубліковано хвалебний матеріал про “нову українську парафію”, але після звернень українських громад текст видалили.
За інформацією української спільноти в Осло, офіційні листи надіслали місія Православної церкви України в Норвегії, Українська греко-католицька церква, Церковна рада Норвегії (Christian Council of Norway), а також Українська спілка в Осло, вимагаючи пояснень: чому саме структура, підпорядкована Московському патріарху Кирилу, отримала доступ до храму? Додаткові інформаційні повідомлення були передані до Посольства України в Норвегії. Скандал підсилився через неочікувану пасивність єпископа Константинопольського патріархату, митрополита Шведського і Скандинавського Клеопи (Μητροπολίτης Σουηδίας και Σκανδιναβίας Κλεόπας; при народженні Панайотіса Стронґіліса / Παναγιώτης Στρογγύλης; 20.08.1966, уродженця м. Афіни, Греція), який, замість підтримки українських громад, не лише утримався від втручання, а й запровадив для них нові адміністративні бар’єри та обмеження, фактично ускладнивши їм діяльність у межах церковної інфраструктури. Це ж не дивно, оскільки свого часу він лобіював інтереси МП на міжцерковному рівні.
Цей другий епізод, що збігся у часі з ярмарком у м. Берген, продемонстрував системну проблему: Норвегія, маючи розвинену церковно-соціальну модель та високу довіру до релігійних організацій, виявилася вразливою до операцій впливу, які реалізуються Росією, що поглиблює недовіру і ставить під сумнів здатність її церковних інституцій адекватно реагувати на безпекові ризики, пов’язані із діяльністю структур Московського патріархату.