Наприкінці грудня 2021 року РПЦ створила адміністративні структури на Африканському континенті – на канонічній території Олександрійського патріархату. Не приховувалося, що це зроблено як помсту за визнання ПЦУ. І це своєрідний сигнал іншим – «визнаєте Православну церкву України – матимете проблеми». Однак ситуація може обернутися іншими боком. Олександрійська церква просить Вселенського патріарха скликати нараду давніх східних патріархів, щоб засудити дії РПЦ.
Джерело: Радіо Свобода
Заява Олександрійського патріарха Феодора Другого щодо дій Росії – безпрецедентний приклад прямої мови, без компліментів, лукавства та церковної «візантійщини».
Патріарх прямо говорить, що росіяни ведуть себе, як колоніалісти, використовують державний ресурс та гроші для підкупу африканців.
«Російська церква, прагнучи підняти свою владу та авторитет у православному світі, використовувала світську владу, а іноді і насильство, почала наступати та пригнічувати сусідні православні церкви, як вона це зробила з митрополією Києва в Україні, яка завжди належала до Вселенського патріархату. З розпадом СРСР, українці, які були окремим від росіян народом, захотіли мати власну, незалежну від Московського патріарха церкву, з чим Російська церква рішуче не погоджується», – мовиться у заяві.
Мабуть, уперше в офіційному документі рівня патріархату засуджується пручання церковній незалежності Києва, а також прямо зазначено: всупереч усім неправдивим тезам Володимира Путіна, росіяни та українці – окремі народи. До цього церковні ієрархи ніколи не були такими відвертими в офіційних документах.
Експансія Московської патріархії до Африки стала не тільки відповіддю, ударом чи помстою, але й серйозним прецедентом. До цього часу всі церкви намагалися поважати кордони одна одної.
Були локальні сутички, однак всі вони не становили прецеденту. Чому? Оскільки це все було або дуже локальним кейсом (одна парафія при посольстві у Катарі або одна румунська громада в Ізраїлі) або йшлося про території поза ойкуменою (Естонія, Україна, Молдова).
У випадку з Олександрійською церквою, Російська православна церква, попри всі завірення її єпископів про дотримання канонів, прямо порушила низку норм канонічного права, затвердженого найвищим авторитетом – Вселенським собором. Річ у тім, що Олександрійський патріархат – це давня церква, що веде свою історію з першого століття і була заснована автором життєпису Ісуса Христа – апостолом Марком. Її межі були затверджені шостим правилом І Вселенського собору. Там зокрема йшлося про Єгипет та Лівію. І ось РПЦ створює на цій території свою єпархію. А оскільки «кожен повинен знати свої межі», то це явне порушення канонів.
На додачу до цього, Московська патріархія «анексує» понад сотню місцевих священників. РПЦ два роки проводила роботу із вербування і врешті-решт змогла переманити на свій бік 102 африканських священники. Як з’ясувалося, частина з них перебувають під забороною чи відлучені від церкви. І це теж є прямим порушенням фундаментальних правил – бо заборонено приймати до себе чужих кліриків, заборонених іншими.
Але найіронічніше те, що канонічне право, обґрунтовуючи цю заборону в першому тисячолітті, наводило приклад саме з Африкою. Цей кейс тисячолітньої давнини настільки схожий із теперішнім, що складається враження, що хтось на машині часу літав у минуле, щоб скласти це правило під сьогоднішній момент.
Наведу цей канон (105 правило Карфагенського собору) повністю: «Хто був відлученим від спілкування церковного в Африці, проникне у заморські країни, щоб бути прийнятим у церковне спілкування, нехай буде вивержений з кліру». Як ніби прямо про сьогоднішній кейс.
Ну, і нарешті, 12-е Апостольське правило каже, що «виверженню» (відлученню – ред.) підлягає не тільки той, кого, попри заборону, було прийнято до кліру, але й той, хто прийняв. У нашому випадку це сама РПЦ, і її Синод і особисто Московський патріарх Кирило.
У Московському патріархаті є традиція, яку запровадив Кирило – в залі Синоду розміщувати прапори країн, які входять до «канонічної території РПЦ». На фото, що нижче (у правій частині світлини) видно і прапори України, Росії, Білорусі та Молдови. Тепер же цей ряд, слідуючи московській логіці, має поповнитися 54 новими прапорами країн Африки. Вочевидь, розмістити їх у Синодальній залі буде важко, а отже, треба буде або міняти приміщення, або традицію.
Це, так би мовити, канонічній бік питання, але є ще суто моральний.
В РПЦ закрутили всю цю історію через ПЦУ. Формальна позиція росіян – мовляв не можна визнавати українське духовенство за дійсних священників, яких Москва відлучила. Мовляв, саме у цьому полягає чистота віри, за яку бореться Московський патріархат.
Однак в Африці вони зробили геть протилежне – вони прийняли під свою юрисдикцію фактично розкольників, раніше відлучених іншим патріархатом – Олександрійським. Тобто приймати українських розкольників – не можна, а приймати африканських – можна. Це все, що варто знати про принциповість аргументів, канонічної позиції та відстоювання так званої «чистоти віри» з боку Московського патріархату.
У приватному спілкуванні з передовими захисниками та каноністами РПЦ я вказував їм на це: «або ви визнаєте, що в Африці вчинили злочин, якщо ж ні, і розкольників приймати можна – тоді забудьте про ваші претензії до України». Очікувано, що мій опонент не мав, що відповісти на це і просто проігнорував цю тезу.
Після того, як ми розібралися, в чому звинувачують РПЦ, перейдемо до того, яким чином її можуть засудити.
Наразі система православ’я перебуває у внутрішніх суперечках щодо своєї структури.
Вселенський патріархат просуває ідею федеративності з єдиним центром, якому підвладні напівсуверенні регіони. Натомість РПЦ відстоює ідею конфедерації з повнотою суверенітету кожного учасника. Патріарху Кирилу, як і Володимиру Путіну, не подобається ідея, що хтось з-за кордону може його судити, тому голова РПЦ, як і президент Російської Федерації, намагається всіляко підірвати надцерковні/наддержавні структури.
Частково тому РПЦ і проігнорувала Всеправославний собор на Криті у 2016 році. Бо, якщо відновити формат Всеправославного собору, то він матиме право судити і очільників автокефальних церков, які звикли в себе в юрисдикціях бути поза канонічним судом.
Зрозуміло, що зараз Вселенський патріарх Варфоломій не збере Всеправославний собор, тому греки вирішили діяти хитріше – вони відновлюватимуть древній інститут Пентархії. Тобто владу п’ятьох давніх церков: Константинопольського, Олександрійського, Антіохійського та Єрусалимського патріархатів та церкви Кіпру. Це формат, який існував у часи Візантійської імперії.
Пентархія, з одного боку, має дещо націоналістичний відтінок, оскільки туди входять тільки грецькі церкви. Однак вона має канонічний авторитет і складається лише з тих церков, автокефалія яких була підтверджена Вселенськими соборами. І вони, неформально, вважаються таким чином більш повними, більш легітимними автокефаліями ніж пізніші грецькі (Елладська, Албанська), слов’янські та інші (Грузинська, Румунська) церкви.
Наразі з п’яти членів Пентархії з високою долею ймовірності РПЦ можуть засудити 3 церкви, які визнали ПЦУ – Константинополь, Олександрія та Кіпр. Єрусалим та Антіохія, скоріш за все, займуть нейтралітет.
Єрусалимський патріархат теоретично може пристати на «панелінську солідарність» і засудити РПЦ, але доволі серйозно залежить від російських паломників та їхніх грошей. Антіохійському ситуацію погіршує наявність російських військ у Сирії. Але в православ’ї досі не вирішений територіальний конфлікт між двома цими патріархатами, і Антіохійський не з’являється там, де буває Єрусалимський. Тому є варіант, що на суд Пентархії прибудуть 4 з 5, і рішення по засудженню патріарха Кирила тоді можуть ухвалити 3 з 4, при одному, який утримався.
РПЦ прогнозовано не прийме цього суду, і це означатиме остаточний розкол світового православ’я.
Про це вже, до речі, говорить і предстоятель Албанської церкви архієпископ Анастасій.
Кумедно те, що розкол може статися за предстоятельства саме глави РПЦ Кирила, якого висували в патріархи як талановитого церковного дипломата та переговірника. Бог однозначно має почуття гумору.