7 червня предстоятель РПЦ патріарх Кирило провів у Москві засідання синоду Російської православної церкви, яке переважно було присвячене українській темі.
Джерело: ВВС Україна
Анастасія Лотарева, Святослав Хоменко
На ньому ухвалили кілька ключових рішень. Перше — під пряме управління патріарха прийняли три кримські єпархії Української православної церкви, об'єднавши їх у митрополію. Також синод жорсткіше висловився з питання автокефалії Української православної церкви.
Важливе рішення на внутрішньому фронті РПЦ — посаду втратив багаторічний голова відділу зовнішніх церковних зв'язків ("церковного МЗС") Іларіон (Алфєєв). Останнє рішення виглядає як опала, але, на думку людей із патріархії та експертів, насправді це не так.
ВВС розповідає, як пройшов синод та яке значення мають його рішення.
Попереднє засідання синоду РПЦ відбулося 29 травня та було повністю присвячене "українському питанню".
За два дні до цього у Києві відбувся собор УПЦ, головною новиною з якого стало внесення Українською церквою змін до свого статуту. Ці зміни спостерігачі оцінювали по-різному, але в самій УПЦ заявили, що вони "засвідчили повну самостійність і незалежність Української церкви".
Спершу РПЦ відреагувала на новини із Києва обережно. 29 травня її терміново скликаний синод ухвалив, що зміни до статуту УПЦ потребують вивчення. І додав, що ці зміни, перш ніж набудуть чинності, мають бути схвалені патріархом Кирилом.
В УПЦ, наскільки можна судити, перед Москвою звітувати не збиралися. Тон заяв її представників дозволяв припускати, що українці справді серйозно налаштувалися залишити структуру РПЦ.
Та й настоятель УПЦ митрополит Онуфрій — нечувана справа — у першу ж неділю після собору своєї церкви згадав патріарха Кирила не як свого "великого пана та батька", а просто через кому серед інших предстоятелів помісних церков, як це роблять в автокефальних церквах.
Від нового засідання синоду РПЦ очікували предметнішої реакції на рішення Української церкви. І ця реакція з'явилася.
За черговою фразою про "наявний тиск" на УПЦ з боку української влади та "екстремістськи налаштованої частини суспільства" були формулювання, які читаються цілком однозначно: Російська церква не в захваті від того, в який бік розвивається ситуація в її "українській філії".
Московська патріархія неодноразово підкреслювала, що вважає УПЦ своєю невід'ємною частиною, хоч і самоврядною.
РПЦ, по-перше, висловила підтримку священникам та вірянам УПЦ — але не всім, а лише тим, хто "прагне дотримуватися канонічної норми поминання патріарха Московського". По-друге, синод РПЦ "нагадав", що будь-які рішення щодо зміни статусу УПЦ мають ухвалюватися "в рамках канонічної процедури, що включає ухвалу помісного собору РПЦ". Тобто останні зміни до статуту УПЦ у Москві легітимними не вважають.
Запрошений дослідник школи теології та релігієзнавчих досліджень Тартуського університету Андрій Шишков зазначає, що правова сторона у православних церков "ніколи не була сильною".
"Не існує жодних чітких правил щодо надання автокефалії або отримання автокефалії — це ніяк не регулюється канонічним правом", — зазначає він.
Шишков нагадує, що "офіційним шляхом" — з дозволом "від матері-церкви" та томосом за останні два століття автокефалію отримали лише кілька православних церков.
"Всі решта проголошували автокефалію, а не чекали, поки її дадуть. І поки церква-мати не визнавала цю автокефалію, церкви перебували у стані розколу одна з одною. Розкол, або схизма, завершувався через встановлення євхаристичного спілкування. Наприклад, "Болгарська схизма" — ситуація розколу між Болгарською та Константинопольською церквами після проголошення болгарськими ієрархами автокефалії — тривала з 1872 по 1945 р. Самопроголошення автокефалії більш поширене, ніж "юридичний шлях", — каже він.
Митрополит Ніжинський УПЦ, голова синодального інформаційно-просвітницького відділу цієї церкви Климент переконує ВВС, що всі рішення собору УПЦ були ухвалені строго в рамках канонічних процедур.
Та й з приводу поминання патріарха Кирила, яке так турбує синод Руської православної церкви, митрополит Климент каже: "Ми досі не почули [від РПЦ] чітких обґрунтувань, на підставі яких неможлива саме та форма поминання, яка сьогодні існує в УПЦ" .
Тому, резюмує він, будь-які рішення, зокрема й нинішні, треба сприймати не емоційно, а читати через призму мови церковної дипломатії.
Проблема полягає лише в тому, що фразу з рішення синоду РПЦ — про те, що "самочинні дії щодо зміни статусу УПЦ можуть призвести до появи нового розколу всередині неї" — можна прочитати не як припущення, а чітке попередження: далі рухатиметеся убік "від Москви" — до фінішу дійдуть не всі.
І найкращим доказом цього можна вважати наступний пункт рішення синоду.
Цим пунктом РПЦ оголошує, що приймає три єпархії, які розташовані на території Криму і досі перебувають у структурі УПЦ, у безпосереднє підпорядкування патріарху Кирилу.
Належність кримських єпархій Української церкви була досі зримим свідченням дієвості концепту "канонічної території", за яким церковні кордони зовсім не обов'язково повинні збігатися з державними.
Крим історично вважався канонічною територією Української церкви, тому РПЦ не висувала на нього претензій навіть після анексії.
А патріарх Кирило мало того, що був відсутній на помпезній церемонії входження Криму до складу Росії у березні 2014 року, то ще й за всі ці роки жодного разу не відвідав анексований півострів.
Нині все змінилося. З погляду Москви вже не лише Крим — Росія, а й церква у Криму — російська.
Формальна причина — звернення трьох кримських архієреїв до патріарха Московського і всієї Русі прийняти їх під свій омофор. Про те, що представники УПЦ з єпархій, які розташовані на непідконтрольних Києву територіях, голосували проти змін до статуту Української церкви та в принципі виступали проти її автономізації, було відомо вже давно.
Проте мало хто міг спрогнозувати, що ті ж кримчани конвертують своє невдоволення не просто у заяву на сайті єпархії та продовження поминання патріарха Кирила, а напишуть до Москви петицію з проханням прийняти їх до РПЦ.
В УПЦ ставляться до такого розвитку подій скептично. У розмові з ВВС митрополит Климент заявив, що, на його думку, кримські ієрархи подали ці прохання "під тиском": до останнього часу вони не висловлювали свого наміру вийти зі складу УПЦ.
Друга озвучена у рішенні РПЦ причина прийняття до складу єпархій Криму — "практична неможливість регулярного сполучення цих єпархій з Київською митрополією".
"Якщо вже синод РПЦ вводить логістичні проблеми в канонічне поле, то це можна розглядати як пряму санкцію для УПЦ на повне відділення від Російської церкви, тому що ми маємо серйозні логістичні проблеми (у сполученні з Москвою — Ред.) вже тривалий час", — коментує рішення синоду РПЦ митрополит Климент.
І резюмує: рішення про "приєднання Криму", скоріш за все, є декларативним: для такої значної зміни свого територіального устрою РПЦ мала б скликати як мінімум архієрейський собор. "Тобто Крим — це УПЦ?" — запитує кореспондент ВВС у митрополита Климента. "Звичайно", — упевнено відповідає він.
Втім, поки що офіційна реакція Української церкви на прийняті в Москві рішення перебуває на стадії підготовки, двоє опитаних ВВС її єпископів на умовах анонімності поділилися кардинально різними оцінками рішень синоду РПЦ.
"Нам після цього рішення щодо Криму навіть у чомусь легше стане, — каже один з них, правлячий архієрей однієї з центральноукраїнських єпархій. — Нас тепер не звинувачуватимуть, що наші священники опікуються окупантами (українські ЗМІ періодично повідомляють про тісну взаємодію кримських священників УПЦ та представників російської армії в Криму — Ред.), а так — "узаконили" територіальну агресію церковною".
"Сьогоднішнє рішення може дати стимул для аналогічних звернень єпархіям [непідконтрольного Києву] Донбасу", — каже інший владика, який служить на сході України. У такому разі — якщо окремі єпархії почнуть відколюватися від УПЦ і приєднуватися до РПЦ — чи це не той "розкол", про який попереджає у своєму рішенні синод Російської церкви?
"Відкотити" зміни, ухвалені на соборі УПЦ, щоб уберегтися від дрейфу єпархій південного сходу України у бік Москви, також навряд чи вдасться.
Єпископам із центру та заходу країни буде складно пояснити своїй пастві, чому змінюється курс на незалежність від РПЦ, чий настоятель фактично благословляє війну, яку Росія веде проти України.
З практичної точки зору для кримських єпархій їхнє рішення теж багато змінить, упевнений Сергій Чапнін, старший науковий співробітник Центру православних досліджень Фордемського університету.
"Якщо раніше ієрархів у Криму призначав і знімав синод УПЦ, то тепер це робитиме патріарх Кирило своєю волею, хоч і за синодальним рішенням — як зараз він своєю волею організував з окремих єпархій митрополію, — каже він. — А ще українські ієрархи нічого не платили до московського церковного бюджету, а тепер, очевидно, вони будуть оподатковуватись тим податком, який патріарх Кирило вважає за потрібне запровадити".
Чапнін думає, що на кримських єпархіях справа не зупиниться — і, як мінімум, деякі монастирі в Україні, в яких сильні промосковські настрої, вимагатимуть статус ставропігійних (безпосередньо підлеглих патріарху).
Також наслідувати приклад кримських єпархій можуть єпархії на території самопроголошених ДНР і ЛНР — Ровеньківська єпархія ще 31 травня рішенням зборів духовенства вирішила залишитися "під омофором Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі" і "призупинити поминання за богослужінням митрополита Онуфрія як Предстоятеля УПЦ".
Митрополита Іларіона, одного з найближчих сподвижників патріарха Кирила, синод звільнив з посади голови відділу зовнішніх церковних зв'язків та призначив митрополитом Будапештським та Угорським.
Багаторічний керівник "церковного МЗС" втратив не лише цю посаду, а й статус постійного члена Синоду та керівника свого дітища, Загальноцерковної аспірантури. ВЗЦС Іларіон очолював 13 років і був одним із основних спікерів РПЦ із найрізноманітніших питань.
Угорщина виглядає як заслання, зокрема, тому, що там дуже невелика православна громада — менше чотирьох тисяч людей.
На запитання, ким опікуватиметься митрополит Іларіон, Шишков відповідає: "А ким він у Москві опікувався?! Він був архієреєм парафіяльного масштабу. Все своє архієрейське життя, після того, як він виїхав з Відня, він був вікарним єпископом, у нього була одна-єдина парафія у Москві. Для нього це зрозумілий формат".
"Перший сценарій — це таки ганебна відставка, — розмірковує Андрій Шишков, — його позбавили всіх посад і відправили додому". Сергій Чапнін, говорячи про таку можливість, бачить лише один можливий привід: "Патріарх Кирило, звісно, у гніві, що Євросоюз розглядав санкції проти нього як такі. Їх не ухвалили, але сам факт, що не вдалося запобігти розгляду цього питання! Природно, що винний тут Іларіон, і тому його треба відправити до Тьмутаракані".
Обидва експерти сходяться на тому, що такий сценарій менш імовірний.
"Оскільки його відправляють таки не зовсім у Тьмутаракань, а до Євросоюзу, і до головного союзника РПЦ та особистого друга патріарха Кирила, прем'єр-міністра Угорщини Орбана, сенс цієї відставки в іншому. Я вважаю, що сенс у виведенні Іларіона з-під підозр у співпраці з Кремлем: Орбан вважає себе єдиним державним лідером європейських консерваторів, а Іларіон стає таким особистим посланцем патріарха Кирила в Євросоюзі для виконання всіх делікатних політичних місій, яким не потрібна публічність".
Андрій Шишков каже: "Особисто для мене це виглядає як релокація до Європи. Митрополит Іларіон жодного разу не висловлювався на підтримку воєнної кампанії, він завжди обходив цю тему наскільки можливо у публічних висловлюваннях, а у своїй телепередачі взагалі ігнорував те, що відбувається. Враховуючи, що він обіймав високу посаду, очевидно, що робив він це не просто так, і хотів піти. Не можу знати, що відбувалося в нього всередині в сенсі його особистих переконань, але його дії показують, що він хотів піти.
Іларіон ніколи не був прихильником дискурсу "русского мира", каже Шишков, у нього, скоріше, стійка репутація "борця за традиційні цінності", він постійно намагався вибудовувати транснаціональні християнські консервативні альянси.
"Іларіон був головним провідником контактів з консервативними католиками, євангеліками, Орбан теж належить до цих альянсів і всіляко ними опікується. Перебуваючи в Євросоюзі, Іларіон може за допомогою Орбана займатися порятунком РПЦ від санкцій за позицію щодо України".
Два джерела, що працюють у Московській патріархії та знайомі з тим, як ухвалювали рішення щодо митрополита Іларіона, кажуть, що його призначення до Угорщини відповідає його власному бажанню, але довго узгоджувалося з патріархом.
"Те, що виглядає як опала, насправді нею не є, — пояснює один зі співрозмовників, який попросив не згадувати його імені та сану, оскільки Московська патріархія не вітає самостійні коментарі духовенства. — Навпаки, це виведе Іларіона з-під можливого удару санкціями і дозволить вирішувати вкрай болючі питання приватно".
У журналі Московської патріархії у наказі про звільнення Іларіона з посади не використовують стандартне формулювання "з подякою за понесену працю", що теж може бути ознакою опали.
"Думаю, що патріарх Кирило просто незадоволений тим, що Іларіон вирішив утекти. Але й перешкоджати йому не став, хоча західні коментатори вже почали писати про опалу. Створюють йому імідж "хорошого росіянина", — вважає Шишков.
Замінить Іларіона 37-річний Антоній, митрополит Корсунський.
Довгий час він був особистим секретарем спочатку митрополита, а згодом патріарха Кирила. Шишков характеризує його як "молодого технократа без яскравих переконань".
Чапнін додає, що патріарх Кирило у всьому копіює президента Росії Володимира Путіна. "Нещодавно міністром з надзвичайних ситуацій став путінський ад'ютант. Так церковним міністром закордонних справ став колишній особистий секретар Кирила, свідомо слабка постать, інші патріарху не потрібні. Все, що відбувається у російській державі та в Російській православній церкві — це абсолютно аналогічні процеси", — вважає Чапнін.
Матеріал підготовлений за участю Віталія Червоненка.