РПЦ вже перехотіла скликати Всеправославний Собор щодо Православної Церкви України
В РПЦ вже не бачать необхідності скликати Всеправославний собор щодо України. Про це в інтерв’ю російському телеканалу “Спас” заявив заступник ВЗЦЗ МП протоєрей Микола Балашов.
Цитату Балашова наводить Telegram-канал “Церковь сегодня” (на відео нижче дивитися від 7:45):
“Проведення Всеправославного собору або хоча б наради Предстоятелів – така пропозиція звучала за останній рік неодноразово, в тому числі з вуст Предстоятелів деяких помісних Православних Церков. Хто ж повинен скликати Собор? Ну, мабуть, Вселенський Патріарх як перший у диптиху, перший у списку. Але зрозуміло, що Вселенський Патріарх не скликатиме Всеправославний собор з українського церковного питання, на якому він повинен буде давати звіт про свої дії. І він прекрасно усвідомлює, що дуже багатьма потенційними учасниками такого Собору ці дії зовсім не схвалюються.
Якщо хтось інший із Предстоятелів скличе такий Собор, Константинопольський Патріарх на нього точно не поїде. Збиратися в його відсутність і обговорювати за його спиною те, що він зробив, теж, як здається, не дуже цікаво, і навряд чи приведе до реального вирішення питання.
Тому нам потрібно терпляче, дбайливо по відношенню до православної єдності намагатися не допустити погіршення ситуації і поступово готувати ґрунт для майбутнього вирішення цього питання, яке, звичайно, показало системну слабкість, якщо хочете, світової православної сім’ї”. Про це інформує «Релігійна правда».
Коментар з цього приводу дав також експерт Сerkvarium. Скоріш за все, такий меседж може свідчити про те, що в РПЦ вже думають, як дати задню.
Згадаємо, що напередодні Синод РПЦ не став радикально палити мости з Елладською Церквою, яка на Соборі Єрархії задекларувала свою готовність до канонічного спілкування з ПЦУ. Тепер робиться спроба відкотити назад з вимогою проведення Всеправославного собору. Причому речник РПЦ серед ініціаторів такого собору чомусь називає “Предстоятелів деяких помісних Церков”, приховуючи ключову роль у цій ініціативі власної Церкви. А неможливість проведення собору він пов’язує з відсутністю доброї волі Вселенського Патріарха.
Помітно, що Миколай Балашов знов називає Патріарха Варфоломія Вселенським Патріархом, а не Константинопольським. Також він визнає першість Вселенського Патріарха “за списком”.
Під “слабкістю православної сім’ї” може ховатись банальне розчарування неготовністю помісних Церков беззаперечно підтримати амбіції РПЦ, а також, ймовірно, розуміння, що за Елладською Церквою будуть й інші, хто готовий визнати ПЦУ.
