Муровану церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка і до сьогодні є одною з найцінніших пам’яток культового зодчества Буковини і найстарішим із збережених у Чернівцях мурованих храмів, звели у1767 році на місці старої дерев’яної церкви. Храм збудовано під духовним керівництвом ігумена Артемона Кініцького, а ось дані про автора цього шедевра історія, нажаль, не зберегла. Існує легенда, що гроші на будівництва церкви виділила російська імператриця Катерина ІІ.

Гореча вперше згадується у документах на початку XVIII століття. Тоді, у 1718 році начальник прикордонної варти і митної служби (або, як казали тоді «великий капітан Чернівців і Кіцманя») М.Замфір придбав собі у власність «луг, званий Горечим». Первісна назва «Горече» скоріш за все означало «згар», тобто згоріле, випалене місце. Власне, Горече об’єднувало під своєю назвою два поселення. Перше з них – Старе Горече (також згадується під назвами «Гореце», «Хорече»), напевне, виникло ще до застуванням тут монастиря. В австрійський і румунський періоди воно мало назву «Міська Гореча» (Stadtisch-Horecza – нім., Horecea Urban – рум.). Остання назва трансформувалася в сучасну – Гарячий Урбан. Ця околиця Чернівців, розташована в кінці вулиці Руській носіть так назву і понині. Друга Гореча виникла орієнтовно у 1712 році разом із заснуванням скиту. У 1730 році за вказівкою митрополита Молдавського і Сучавського Антонія монахи будують дерев’яну церкву та келії. Так, навколо монастиря виникає поселення під назвою Люди-Горече (тобто «люди, піддані монастиря Горече»), перша згадка про яке датується 1737 роком. Пізніше, у 1746 році вже відомий нам капітан Замір дарує придбані ним у 1718 році землі над Прутом монастирю Горече.

 

Біля кінцевої зупинки тролейбуса №4 на вулиці Московської Олімпіади, там де у радянські часи розташовувався кемпінг, знаходиться «лісок на Горече» - улюблене місце заміських пікніків чернівчан у австрійську добу. Дорога через лісок приведе нас до овіяною легендами церкви на Горечі. Муровану церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка і до сьогодні є одною з найцінніших пам’яток культового зодчества Буковини і найстарішим із збережених у Чернівцях мурованих храмів, звели у1767 році на місці старої дерев’яної церкви. Храм збудовано під духовним керівництвом ігумена Артемона Кініцького, а ось дані про автора цього шедевра історія, нажаль, не зберегла. Існує легенда, що гроші на будівництва церкви виділила російська імператриця Катерина ІІ.



Архітектура храму має типово оборонні риси: стіни 1,4 метри завтовшки з бойовою галереєю уздовж другого ярусу, вузькі вікна-амбразури. Дивлячись на церкву-замок, згадуються муровані храми, що будувалися у цей самий час на Наддніпрянщині. І дійсно, церква Різдва на Горечі – типове українське бароко, щоправда з елементами румунської та молдавської архітектурних шкіл XVII - XVIII століть.



Не менш вражає й інтер’єр храму. Завдяки товстим стінам та триарковій перегородці, що розділяє наву, зсередини велика церква здається мініатюрною. На щастя, «реставрація» фасадів не торкнулася інтер’єру: все дихає старовиною. А найціннішим у храмі є збережений у бабинці живопис XVIII століття: фрески «Страшний суд» та “Чудо Святого Георгія о змії”, які являють неабияку мистецьку цінність. До наших днів дійшла і дерев’яна двоярусна дзвіниця, для якої ігумен Кініцькій замовив у монетарні в Садгорі мідні дзвони, відлиті з турецьких гармат.



Монастир на Горече був ліквідований у 1783 році «Духовним регламентом» австрійського цісаря Йосифа ІІ разом із іншими монастирями Буковини. З того часу церква Різдва була парафіяльною. Відроджено монастир лише у 1995 році.

У жовтні 1823 року святиню відвідав сам Його Величність російський імператор Олександр І. Сталося це під час конгресу російського і австрійського імператорів, що проходив у Чернівцях з 4 жовтня і тривав 7 днів. Основним питанням, що мало розглядатися на конгресі, було питання ставлення до визвольної війни греків проти Туреччини. Захід, який мав тривати 4 тижні, закінчився за тиждень. А виною тому стала несподівана хвороба австрійського міністра закордонних справ князя Меттерніха, який через запалення очей не зміг приїхати до Чернівців, залишившись у Львові. Імператор Олександр виявився справжнім мандрівником-екстрімалом: вирішив пройтися пішки з Чернівців до Горечі, щоб подивитися церкву Різдва. І це йому навіть вдалося, але з певними пригодами. Тоді з метою підтримання у місті належної безпеки на всіх в’їздах і виїздах з нього стояла посилена охорона, і потрапити в місто чи покинути його було можливо лише пред’явивши паспорт. Один з таких охоронців і зупинив російського царя, вимагаючи від нього документи. Цар почав наполягати на тому, щоб його пропустили, чим викликав гнів міщанина-охоронця. Коли ж Олександр відкрився, охоронець не розгубився і відповів імператорові: «Ваша Величність повинні були б мені раніше сказати про це, тоді я не став би так лаятися і так ревно виконувати свою службу». Вже біля самої церкви імператор підвергся нападу собак паламаря, від яких йому прийшлося оборонятися вирваним з огорожі дрючком. Цей дрючок, як реліквія, зберігався у церкві ще на початку ХХ століття. Чи існує він зараз, невідомо. Зайшовши до церкви, Олександр застав там церковного пароха, який голосно молився. Побачивши, що до церкви увійшов Олександр (пароха попередили, що до церкви прямує поважна особа з російської делегації), він почав молитися за здоров’я російського імператора. «Чому ж ти не молися за здоров’я свого цісаря?» - спитав Олександр, на що хитрий парох відповів: «За свого ми молимося щодня, а за Олександра слід особливо молитися, тому що він іноземець і гість, і йому потрібна Божа поміч у конгресі». Отримавши благословення від пароха і пожертвувавши церкві 50 дукатів, імператор пішки повернувся до Чернівців.