Богословське осмислення Великого посту, як не дивно, можливе лише  тоді, коли відштовхуємося від святоотцівської спадщини –  скарбниці досвіду пережитого людиною у молитві та праксисі. Святі Отці передаючи нам свій досвід, тим самим, підкреслюють вартість благодатного  стану людини та застерігають перед прірвою гріха. Власне, таку велич єдності людини з Богом намагався у своїх творах донести Преподобний Андрей Критський (VII-VIII ст.). Події історії спасіння пережиті святителем літургійно уклались у Канон. Вони стають наче образами тих подій, через які ми внутрішньо переображуємося у часі та середовищі посту. Присутність ж нас на богослужінні перших днів Великого посту чи на Утренні четверга V-го тижня, в часі яких звершується Канон, робить нас причасниками спасіння Божого, яке колись отримали праведники

Тропарі  Канону наближають нас до усвідомлення антропологічної катастрофи, в яку ми потрапили у Адамі: «З чого почну оплакувати пристрасного життя мого діяння?[1]…Наслідуючи в переступі первозданного Адама, пізнав я себе відкиненим від Бога, від вічного царства і солодкості його через мої гріхи».[2] Наш ікономічний характер існування змінився на самодостатній (αυτοξουσια).  Затерся Образ Божий – «Горе мені, окаянная душе, чому ти уподобилась першій Єві: затьмарився спокусою твій погляд, і поглинула тебе її гіркота[3]…Замість Єви тілесної постала в мені Єва мисленна — це плотські пристрасні помисли, які солодять мою думку…»,[4] а богоподібність стала неподібністю. Така зміна погляду зумовлює людину бачити тільки себе, перестає відчувати свою теоцентричність.

Надмірна зосередженість на собі призводить людину до «ригористичного антропоцентризму» тобто пристрасності. Гарним прикладом, або радше образом цього стане душевне, ласе чудовисько, яке забирає людину, і чим більше людина віддається йому, тим більше втомлюється та виснажується, а тоді зневірюється у собі: «У бурі зла потопаю я, милосердний Господи, але як Петрові, простягни й мені руку[5]…Затьмарив красу душі своєї утіхами пристрастей і ум свій повністю перетворив я на нечистоти».[6] Тіло людини, яке не може знайти собі єдності з душею, осмисленого та впорядкованого життя, звертається назовні. Бажання бути поза встановленою Богом природою призводить до матеріалізму в якому присутній ідеал гедоністичного споживання: «Забруднив і осквернив я ризу тіла мого, що за образом Твоїм, Спасе, і подобою[7]…Одягнувся у розірвані ризи,  що змій мені виткав радою, ось тому й соромлюся».[8] Свобода та воля душі поневолюється тілесним пожаданням та стає самоволею (αυτοβουλητος)  чи сваволею. Ум душі стає об’єктом, що поневолюється образами зовнішнього світу, з яких творить собі ідолів, оскільки приписує їм абсолютну істину та добро: «Ідолом зробив я сам себе, понівечивши душу пристрастями».[9] Ум який колись перебував у істинному Бозі  (ο Θεος αληθως) змінює координати свого «зору»  вниз і розпорошується на окремі аспекти у забутті ( η ληθη):[10] «Відхилилась, ти, душе, від Господа, як Датан та Авірон,  та щоб не поглинуло тебе земне провалля[11]…А ти, душе, пильнуй, не забувай себе…».[12]

Піст — це «духовна весна», під час якої людина запрошена повернутись до раю як Обіцяної Богом землі і розцвісти, щоб показати красу відновленого образу Божого: «Вийди, душе моя, із землі Харра́н од гріха, та йди в землю, що її Авраам одержав, яка виточує вічно живе нетління[13]…як колись Авраам залишив батьківську землю і став подорожнім — наслідуй його рішучість».[14]

Першим кроком на шляху повернення – самопізнання, щоб усвідомити масштаби падіння: «Грішного, мене, Спасе, помилуй, пробуди мій ум до навернення, прийми мене, що каюся, змилосердися до моїх благань: згрішив я перед Тобою єдиним — спаси, вчинив беззаконня — помилуй мене!».[15]

Другим кроком є аскетичний праксис посту, через який можливо очистити і зцілити розладнані функції тіла та душі: «Ілля, сходячи на колісницю чеснот,  піднісся над усім земним, як на небо. І ти, душе моя, думай також про таке сходження»[16]…Отож, наслідуй праведних і цурайся неправедних. Умилостив Христа молитвами, постом, чистотою і говінням».[17]

 Зменшення узалежнення від матерії дозволить відчути природу і значення душі. Пробуджена душа відкриє людині її місце в житті і світі, її покликання бути у єдності з Богом: «Пробудися, душе моя, подумай про діла, які ти вчинила, постав їх перед очі твої та пролий потоки сліз твоїх; сповідай Христові з рішучістю учинки й помисли та виправдайся».[18] Звернення уваги на Божі заповіді вивільнює волю людини з полону пожадливості і розвиває її через узгодження з Божою волею. Одночасно з волею пробуджується розум і починає крізь поверхню видимих речей проникати в їх невидиму суть. Все більше очищення думок від гедонізму дозволяє бачити сенс речей як Божого творіння і скерування їх не згідно приємності людини, а згідно волі Творця. Будучи зосередженими, думки визволяються з неволі в бажань і речей. Скеровуючи думки молитвою, людина починає бачити не тільки сенс речей, але й відчувати Духа премудрості, Котрий все наповнює життям і є Підставою всіх законів всесвіту. Цей новий рівень молитовної свідомості називається вірою: «У відчаї не будь гіршою, душе моя, чувши про віру хананеянки, дочку якої слово Боже зцілило; «Сину Давидів, спаси й мене», — як вона, взивай до Христа з глибини серця».[19] Віра  дозволяє почати все від початку, відчувати Бога як центр усього. Пристрасне тіло під впливом віри розвивається до гідності та шани тіла, а пристрасті серця розвиваються до чеснот, а тоді до сповнених любові поривань: «Христос підвів розслабленого, що взяв постіль свою, підняв померлого юнака, сина вдови, зцілив слугу сотника й відкрив Себе самарянці, показуючи, душе, як тобі в дусі служити Богові».[20]

Слово про чотириденного Лазаря немов би продовжує Покаяльний  Канон. Якщо  святитель Андрей  у «Каноні» використовує усе Старозавітнє Писання,[21] натомість у «Слові» зупиняється на євангелії святого Йоана Богослова, якого називає Боговидцем (ο θεοπτικώτατος Ιωάννης), котрий по особливому описує чудо,  яке звершене над Лазарем.[22] Головними  темами Покаяльного Канону, як ми це побачили, був плач за втраченим райським станом,  розділення людини, блудницво душі.  Через все Слово на чотириденного Лазаря червоною ниткою видніється тематика приходу досконалого Христа – Бога і людини, що прийшов спасти упалий людський рід.

З самого початку преподобний розставляє акценти на особах  або на символіці яка присутня у пасажі 11 глави. Лазар слабкий та хворий у інтерпретації свт. Андрея – загальна слабкість людської природи.[23] Хвороба Лазаря – для слави Божої, щоб Син Божий прославився через неї. Саме Христос йде до людини, Бог стає ініціатором співіснування людини та Бога, йде і називає її другом, щоб відновити закон дружби,[24] який був укладений Богом та людиною у раю. Проте допоки Христос прийшов, Лазар помер, або як метафорично описує преподобний Андрей: «найперше необхідно було сокрушитися посудині, а тоді прийти гончареві».[25] Плач Ісуса Христа перед могилою Лазаря означає ніщо інше, як плач над пошкодженою гріхом нашою природою та над безобразним нашим виглядом, якого дає людині смерть.[26] Голос Господній, який адресований чотириденному мерцю, владичний голос, царський поклик, повеління господаря[27] - залишивши тління, прийми плоть від нетління,[28] нехай це буде загальним прообразом воскресіння, коли тління перейде у нетління і всі стануть від землі.[29]

Епілогом Слова про чотириденного Лазаря, стає навчання свт. Андрея християнину, якого закликає до пролиття сліз, до покаяння, до безперестанного діалогу з Ним, до просьби з добрим наміром. Закликає християнина бути подібним до Симона, що закликав до себе Христа, бути подібним до Лазаря, щоб померти для світу. Однак найвищим апогеєм до якого повинен сягнути християнин – стати другом Владики (φίλος γενού πρότερον τού Δεσπότου).

Отож, час посту є благодатним часом спасіння, де у спокої серця та думки, ми наче зупиняємо весь світ, переглядаємо та вдивляємось у його  красу, знаходимо місце для себе. Важливими моментами у цьому простуванні є стан сокрушеного серця та надія у воскресіння. Сльози ж плачу над собою  нехай стануть кожному з нас відновою Образу Божого.

[1] Покаяльний Канон, Пісня 1, 1.  «Πόθεν ἄρξομαι θρηνεῖν, τὰς τοῦ ἀθλίου μου βίου πράξεις;». У даній статті використовуватиметься критичний текст Покаяльного Канону Андрея Критського – W Christ/M. Paranikas. Anthologia Craeca Carminum Christianorum, Stuttgart 1963 та текст Слова про чотириденного Лазаря з PG 97, 960-985

[2] Покаяльний Канон, Пісня 1,3. «Τὸν πρωτόπλαστον Ἀδάμ, τῇ παραβάσει παραζηλώσας, ἔγνων ἐμαυτόν, γυμνωθέντα Θεοῦ, καὶ τῆς ἀϊδίου, βασιλείας καὶ τρυφῆς, διὰ τὰς ἁμαρτίας μου».

[3] Покаяльний Канон, 1,4 «Οἴμοι τάλαινα ψυχή! τί ὡμοιώθης τῇ πρώτῃ Εὔᾳ; εἶδες γὰρ κακῶς, καὶ ἐτρώθης πικρῶς»

[4] Покаяльний Канон 1,5. «Ἀντὶ Εὔας αἰσθητῆς, ἡ νοητή μοι κατέστη Εὔα, ὁ ἐν τῇ σαρκί, ἐμπαθὴς λογισμός δεικνὺς τὰ ἡδέα»

[5] Покаяльний Канон Пісня 2, 5 «Ζάλη με, τῶν κακῶν περιέχει, εὔσπλαγχνε Κύριε, ἀλλ' ὡς τῷ Πέτρῳ κᾀμοί, τὴν χεῖρα ἔκτεινον».

[6]  Покаяльний Канон Пісня 2, 8 »Ἠμαύρωσα, τῆς ψυχῆς τὸ ὡραῖον, ταῖς τῶν παθῶν ἡδοναῖς, καὶ ὅλως ὅλον τὸν νοῦν, χοῦν ἀπετέλεσα».

[7] Покаяльний Канон Пісня 2, 7 «Ἐσπίλωσα, τὸν τῆς σαρκός μου χιτῶνα, καὶ κατερρύπωσα, τὸ κατ' εἰκόνα Σωτήρ, καὶ καθ' ὁμοίωσιν».

[8] Покаяльний Канон Пісня 2, 10 «Ἐνδέδυμαι, διερρηγμένον χιτῶνα, ὃν ἐξυφάνατό μοι, ὁ ὄφις τῇ συμβουλῇ, καὶ καταισχύνομαι»

[9] Покаяльний Канон Пісня 4, 26 «Αὐτείδωλον ἐγενόμην τοῖς πάθεσι τὴν ψυχήν μου καταμολύνας»

[10] «Забуття» тут розуміється як розділення у вимірах – соматичному та психологічному.

[11] Покаяльний Канон Пісня 6, 2 «Ἐξένευσας ψυχὴ τοῦ Κυρίου σου, ὥσπερ Δαθὰν καὶ Ἀβειρών·  ἵνα μὴ τὸ χάσμα, τῆς γῆς σὲ συγκαλύψῃ»ά

[12] Покаяльний Канон Пісня 7, 3 «Ἀλλ' ὅρα μὴ λάθῃς σαυτήν»

[12] Покаяльний Канон Пісня 7, 3 «

[13] Покаяльний Канон Пісня 3, 6 «Ἐκ γῆς Χαρρὰν ἔξελθε, τῆς ἁμαρτίας ψυχή μου, δεῦρο εἰς γῆν ῥέουσαν ἀείζωον, ἀφθαρσίαν, ἣν ὁ Ἀβραὰμ ἐκληρώσατο».

[14] Покаяльний Канон Пісня 3, 7 «Τὸν Ἀβραὰμ πάλαι  καταλιπόντα, γῆν πατρῴαν, καὶ γενόμενον, μετανάάστην, τούτου τὴν προαίρεσιν μίμησαι»

[15] Покаяльний Канон Пісня 8, 1 «Ἡμαρτηκότα, Σωτὴρ ἐλέησον, διέγειρόν μου τὸν νοῦν, πρὸς ἐπιστροφήν, δέξαι μετανοοῦντα, οἰκτείρησον βοῶντα· Ἥμαρτόν σοι, σῶσον, ἠνόμησα, ἐλέησόν με».

[16] Покаяльний Канон Пісня 8, 2 «Ὁ διφρηλάτης, Ἠλίας, ἅρματι, ταῖς ἀρεταῖς ἐπιβάς, ὡς εἰς οὐὐρανόν, ἤγετο ὑπεράνω, ποτὲ τῶν ἐπιγείων· τούτου οὖν ψυχή μου, τὴν ἄνοδον ἀναλογίζου».

[17] Покаяльний Канон Пісня 9, 4 «ψυχὴ πρὸς κατάνυξιν, δικαίους οὖν ζήλωσον, ἁμαρτωλοὺς ἐκτρέπου, καὶ ἐξιλέωσαι Χριστόν, προσευχαῖς τε καὶ νηστείαις, καὶ ἁγνείᾳ καὶ σεμνότητι».

[18] Покаяльний Канон Пісня 4, 3 «Ἀνάνηψον ὦ ψυχή μου, τὰς πράξεις σου ἃς εἰργάσω ἀναλογίζου, καὶ ταύταις ἐπ' ὄψεσι προσάγαγε, καὶ σταγόνας στάλαξον δακρύων σου, εἰπὲ παρρησίᾳ τὰς πράξεις, τὰς ἐνθυμήσεις, Χριστῷ, καὶ δικαιώθητι».

[19] Покаяльний Канон Пісня 9, 20 «Μὴ χείρων ὦ ψυχή μου, φανῇς δι' ἀπογνώσεως, τῆς Χαναναίας, τὴν πίστιν ἀκούσασα, δι' ἧς τὸ θυγάτριον, λόγῳ Θεοῦ ἰάθη. Υἱὲ Δαυῒδ σῶσον κᾀμέ, ἀναβόησον ἐκ βάθους, τῆς καρδίας ὡς ἐκείνη Χριστῷ».

[20] Покаяльний Канон Пісня 9, 13 «Παράλυτον ἔσφιγξε, Χριστὸς τὴν κλίνην ἄραντα, καὶ νεανίσκον, θανέντα ἐξήγειρε, τῆς χήρας τὸ κύημα, καὶ τοῦ Ἑκατοντάρχου, καὶ Σαμαρείτιδι φανείς, τὴν ἐν πνεύματι λατρείίαν, σοὶ ψυχὴ προεζωγράφησεν».

[21] Покаяльний Канон Пісня 9, 2 «…πᾶσαν ἐνδιάθετον, γραφὴν ἱστοροῦσάν…»

[22] «Ιδίως συγγράφει το κατάτον Αάζαρον θαύμα» Андрей Критський. In Lazarum quatriduanum PG 97 960B.

[23] «κοινον της άνθρωπίνης άρρώστημα φύσεως» Андрей Критський. In Lazarum quatriduanum PG 97 960С.

[24] «θεσμά τής φιλίας»  Андрей Критський. In Lazarum quatriduanum PG 97 968А.

[25] «"Εδει γάρ συντριβήναι το σκεύος, είθ' ούτω παρείναι τδν κεραμέα» Андрей Критський. In Lazarum quatriduanum PG 97 969А.

[26] Див.: Андрей Критський. In Lazarum quatriduanum PG 97 976B.

[27] «Δεσποτική ή φωνή, βασιλικδν το κίλευσμα, εξουσίας το πρόσταγμα» Андрей Критський. In Lazarum quatriduanum PG 97 980B.

[28] «Αποθεμένος τήν φθοράν, ανάλαβε τήν δι' αφθαρσίας δοράν». Андрей Критський. In Lazarum quatriduanum PG 97 980B.

[29] «Δείγμα, φησιν, γενέσθω τής κοινής αναστάσεως, οτε τής φθοράς είς άφθαρσίαν χωρούσης, άπαντες έκ γής χώματος άναστήσονται» Андрей Критський. In Lazarum quatridu