Теологія повертається в академічний і, ширше, публічний простір пострадянського суспільства. Ми можемо це вітати, але без ілюзій щодо швидких і чудесних змін. Справді, було б страшно, якщо теологія прийнялася б заповнювати ідеологічний вакуум, або претендувати на роль нової обов'язкової форми світогляду, замінивши собою курси наукового атеїзму, історичного та діалектичного матеріалізму. Ми бачимо, якими сталевими скріпами можуть стати гібридні форми православної теології у наших войовничо-канонічних сусідів. Тому можна тільки радіти, що до нас теологія повертається у форматі необов'язкових і невибагливих філософських діалогів. Чи може вона претендувати на щось більше? І ні, і так.

Ні, тому що теологія повертається до нас не багатою, а бідною. Звичайно, наші теологи, особливо ті, що відучилися за кордоном, можуть посилатися на чужий досвід і традиції, але свого ще дуже мало. Біблеїстики немає, біблійного мовознавства немає, текстології немає, систематики немає, історії церкви майже немає.

Тому я кажу НІ - ми не сміємо претендувати на успішний науковий проект теології в його цілісності, систематичності, кадровій і всілякій іншій забезпеченості. Ми не можемо поставити в ряд по кожному напрямку хоча б з десяток монографій, а значить у нас не може бути і підручників.

Звичайно, це все може бути і до речі. Адже наукова спадщина потребує дбайливого догляду, постійного перегляду та розвитку. І відсутність у нас важкого багажу може стати полегшуючою обставиною. Так само як відсутність значної сили інерції може дати нам шанс для оперативного реагування на дійсно актуальні потреби науки і суспільства в цілому. У нас немає бюджетів і сил на утримання архівів, тому що немає архівів. Ми можемо озирнутися навколо і створити щось своєчасне, а може бути навіть і несвоєчасне – випереджальне.

Тому я кажу ТАК - теологія може запропонувати себе до послуг, не себе в якості поля дослідження, але свій фокус для осмислення суспільства в його динаміці. Це дуже навіть християнський спосіб дії - служити іншим і цим жити. Теологія повертається не для того, щоб вивчали її (хоча це теж може бути предметом наших подальших планів - але точно не зараз), але щоб вивчати суспільство і допомагати своїм особливим інструментарієм в аналізі того, що Карл Ясперс називав «духовної ситуацією нашого часу». Звичайно ж теологія, може займатися не всіма, але спорідненими їй смислами суспільних змін - релігійними, духовними, етичними. Хоча не цурається і теолого-політичних, і теолого-культурних, і теолого-економічних, і навіть теолого-екологічних аспектів.

Тому я кажу так: в пострадянському контексті теологія повинна починатися як соціальна теологія, і навіть більше - як її акцентований різновид, як теологія соціальних змін. Ще раз: соціальна теологія для нас не вторинна, це початок теології. Це можливість показати вже з самого початку злободенність, практичність теології для суспільства, її заглибленість у контекст. Соціальна теологія - єдино можлива форма, в якій теологія може бути доречною, в якій її можуть прийняти; єдино можливий спосіб актуалізації теології в українському контексті.

Справді, починати потрібно не з історії і не з розборів догматичних суперечок, не з апології конфесійних традицій і не з зіставлення рукописів. Починати потрібно з дуже простих питань: чи здатні теологи відкрити християнську перспективу в навколишніх суспільних змінах і якісь важливі, незамінні, але непомітні для інших смисли; показати звичайним людям, в чому полягає майбутність і надія; допомогти в переорієнтації на інше, відкрите, краще майбутнє?

Теологія, яка пояснює, орієнтує, з’совує, висвітлює, надихає, звільняє, обнадіює, служить. Саме в такому соціальному модусі теологія стає не тільки словом про Бога, але й словом Бога для шукаючих і допитливих сучасників. І хто буде вірний в цьому малому, тому дасться більше. Теологія, що починає з суспільних трансформацій, зможе надати своїм історіям і системам дійсно актуальний вираз. Зрештою, теологія повинна цікавитися соціальними змінами не тільки заради успішного діалогу з суспільством і служіння в ньому, а й заради власної трансформації. У світлі соціальних трансформацій і досвід звернення до власних історичних і віросповідних засад стає для неї також трансформуючим. Так що теологія суспільних трансформацій хоче бути трансформуючою і не боїться бути трансформованою. Починаючи з самого актуального, вона послідовно вибудовує свою цілісність, стаючи актуальною в цілому. Починаючи з аналізу соціальних змін, вона сама стає соціальною. У служінні суспільству вона знаходить своє покликання, розуміння й реалізацію.

Наголошую: якщо і можлива яка-небудь форма теології в нашому контексті найближчим часом, то це буде теологія суспільних трансформацій.