Буквально вчора дізнався, що Критика відкрила свою нову сторінку в мережі. З чим вітаю і себе, і інших її шанувальників. Переглянув навмання кілька матеріалів і один з них не залишав мене байдужим протягом цілого вечора. А саме, блог Вікторії Наріжної "Про імітацію європейськости". Важко не погодитись з авторкою щодо значної бутафорності европейськости в місті, якому я  живу. Хоч, на мою думку, є доля правди і в тому, що пані Вікторія означила як "fake it until you make it". Процес доростання будь-кого до будь-чого (або будь-чого до будь-кого) містить в собі значну долю імітації. Мій малий, який ще не вміє читати, любить розглядати книжку з розумним виглядом свого батька (який теж часто лише імітований) .

Залишу ті думки пані Вікторії, які для мене є трохи далекими (як наприклад інтер'єр кав'ярень чи концепції ресторанів), а поділюся міркуваннями з тієї сфери, яка мені є більш близькою. Перш за все авторка звернула увагу, що її чудовий настрій під час відвідин Львова був дещо зіпсутий групою мітингувальників, які співаючи церковні пісні, несли транспаранти проти євроінтеграції і тому подібного. Перш за все слід зазначити, що авторка мабуть не добре обізнана з львівським релігійним контекстом, де люди вже звикли до цих маніфестацій. В принципі в цьому випадку їй скоріше поталанило. Бо цим не варто й голови забивати. Одначе ця маніфестація має стосунок до головної ідеї її блогу. Оскільки ця група людей (в народі знана як "догналівці") також займаються імітацією. Перш за все тому, що вони не є римо- чи греко-католиками, а лише так "одягнуті". Їхні гасла, це просто спосіб привернути увагу до себе і водночас відвернути увагу суспільства від справжньої їхньої мети. Про це більше можуть сказати спеціалісти, які вже достатньо вивчили феномен "догналізму". Антиєвропейські гасла, це просто "лякалки".

Проте, що мені стало поживою для роздумів на цілий вечір, так це слова пані Вікторії про: "людей, які скорше підуть на сповідь, ніж до психоаналітика". Що, як я зрозумів, для авторки є "не европейською" рисою українців. Ця фраза, як можна зрозуміти з тексту, пов'язана із пригадкою про демонстрацію, яку авторка, мабуть, сприйняла як виступ християнської громади Львова проти євроінтеграції.

Тут варто зупинитись. Останнім часом я неодноразово чув, що християнство, це не "по-європейськи". Так до прикладу львівський журналіст Остап Дроздов в своїх статтях (де міститься чи мало справедливої критики галицького бутафорного християнства та інших наших прикрих явищ) неодноразово натякав, що з християнськими поглядами на сім'ю чи інші пов'язані з цим феномени нам не місце в Європі. Мовляв Європа має інші погляди. Не заперечую, що в Європі є й інші погляди. Але християни в старому світі не є якоюсь маргінальною групою людей (Гіпотетично. Якщо вони такими є, то їх треба захищати з не меншою активністю ніж гомосексуалістів. Тож варто очікувати, що прихильники так званих "ліберальних цінностей" будуть ставати і на захист християн). В Європейському союзі живе не мало християн, християнство сформувало Європу, тому українські християни не є жодною перешкодою для "европейськости" України. Їхня позиція не є "дикою і антиевропейською", а такою ж як і позиція  їхніх спів-братів і сестер по той бік кордону. І їх там не купка "навіжених". Пригадайте наскільки масовими були протести християн Франції проти "гомосексуального закону". 

Загалом мене завжди дивувало те, як ліберали перестають бути такими і стають тоталітаристами щойно хтось скаже щось, що не вписується в його парадигму. То як російський демократ закінчується там, де починається "українське питання". Ліберал закінчується там де починається "християнське". Але ж середовище де кожен має право висловлювати свою позицію, передбачає те, що свою позицію має право висловлювати також і християнин. Хіба ні? Так, сьогодні Церква вже не має такого тотального впливу на суспільство як мала колись. Ні в Західній Європі, ні в Східній. Я не належу до тих церковних кіл, які вважають, що вона повинна собі повернути це за будь-яку ціну. Не тільки тому, що вважаю це не реальним. А ще й тому, що в такому суспільстві де вона не має монополії Церква стає живою, вона не "розслабляється". Процес секуляризації в певній мірі є катарсисом для неї. Можливістю поглянути, а чого ми зрештою варті?

Нові умови дають можливість Церкві бути креативною, відкритою, живою. Це можливість побачити чи в сучасному світі-супермаркеті, де різні суспільні групи пропонують свої "світоглядні товари"  наш спосіб життя є вартісним і справді найкращим. Я особисто переконаний, що він таки є найкращим. Звісно за умови, що це не буде бутафорне християнство. Церква позбавлена державної підтримки стає Церквою прочанкою, стає вільною і може чесно говорити в голос про негативні суспільні явища, діяльність держави. Досвід Української Греко-Католицької Церкви, яка була переслідуваною за часів СРСР є надзвичайно унікальним. Варто тільки його не розтринькати.

Але тут нашим колегам доброї волі (для людей, що не здатні змиритись з будь-якою формою присутності Церкви в суспільстві мої слова навряд чи будуть вартими уваги. Але навряд чи можна назвати їх позицію ліберальною, бо вона скоріше є тоталітарною), які не є віруючими (чи християнами), але так само як ми хочуть жити в суспільстві де є радість і надія, а не насильство і песимізм, варто пам'ятати, що на цьому базарі (наше українське середовище ще не є "супермаркетом", а скоріше базаром) право на свій "кіоск" мають і християни.

Чи християнський світогляд є чимсь гіршим від нехристиянського? Ні. Але мені не раз доводилось стикатись з поглядом (який доволі поширений в середовищі сучасної української інтелектуальної еліти), що це не так. Не варто вдаватись до полеміки є Бог чи нема. Як кажуть, про це сперечаються тільки дурні теологи і дурні науковці. Серед розумних людей такі суперечки не є популярними. Тут справа в іншому. В тому суспільстві, на яке взорується пан Остап Дроздов та пані Вікторія Наріжна, не можуть жити люди, цитую: "З низькою толерантністю до інакшості". То прошу приймати й мене, християнина, з мої світоглядом. Тобто у всій моїй "інакшості". З моїм ходінням до сповіді, а не до психоаналітика і тому подібними незрозумілими для Вас речами. Тут можна продовжити, що європейський плюралізм не може виключати з себе і "антиєвропейську позицію". Інакше, що ж це буде за плюралізм? Це буде його імітація.

І наостанок хотів би сказати власне про сповідь і психоаналіз. "Науковий світогляд", який почав активно набирати обороти в добу просвітництва (який формувався на ґрунті західного християнства з його особливою увагою до ratio) базується на певних філософських засновках. На певній основі, яка приймається як даність і не може бути доведеною. Цей світогляд так само потребує акту віри і не існує ніяких "твердих" гарантій, що засновки були вірними. Тому вважати світогляд віруючого в Бога гіршим від світогляду віруючого в ці засновки наукового світогляду просто абсурдно. Тому й протиставляти сповідь психоаналізу не варто. Перш за все тому, що сповідь для християнина (православного чи католика), це Таїнство "примирення", а не "вирішення проблем". Для вирішення певних психологічних проблем існує практика "духовної бесіди". І от тут віруючі і невіруючі можуть багато чого навчитись один від одного. В Католицьких Університетах існують доволі сильні факультети психології, як і сама християнська психологія є доволі розвиненою сферою.

P.S. В цій статті я торкнувся тільки тих моментів коли наука протиставляється вірі і зовсім не згадав проте як вони сьогодні (і завжди) пересікаються, оскільки не суперечать одна одній. Варто звернути увагу читачів на книгу американського філософа російського походження Михайла Епштейна "Религия после атеизма. Новые возможности теологии" (зокрема розділ про сучасний стосунок віри і науки). Цей науковець приділяє багато уваги саме зустрічі віри і науки в сьогоднішньому світі. Дуже цікавими є його думки висловлені в останньому інтерв'ю "Новій газеті":

— Это так называемый «новый атеизм», который с 2006 года поднял бурю полемики в научной и околонаучной среде. Философски он очень наивен и архаичен, утверждая, что наука развеивает религиозный дурман. Такой вульгарный взгляд тоже, конечно, имеет хождение, в том числе среди ученых. Но этому противостоит объективный смысл современной науки. Например, жизнь с точки зрения генетики — это не «способ существования белковых тел», как считал материалист Энгельс, а способ передачи информации, особым образом организованный язык. Причем информация — первопринцип не только живой материи, но и Вселенной в целом. «В начале был бит», — заявляет физик фон Байер в книге «Информация: новый язык науки», явно отсылая к евангельскому «В начале было Слово». О Вселенной как о гигантском компьютере, где каждая частица и атом выполняют работу вычисления, — и недавно вышедшая на русском книга американского ученого-электронщика Сета Ллойда «Программируя Вселенную».