25 лютого 2020 року мине 450 років від дня, коли 25 лютого 1570 року папа Пій V, домініканець, відлучив від Церкви самозванну, на думку Риму, королеву Англії Єлизавету І. Папа видав буллу «Regnans in Excelsis» 1570 року, коли Єлизавета вже 12-й рік правила Англією, оголошуючи правительку, «удавану королеву Англії та служительку злочинів», єретичкою, і звільнив її підданих від будь-якого підданства. Це надало англійським католикам стимулу вважати Марію Стюарт справжньою королевою Англії.

25 лютого 2020 року мине 450 років від дня, коли 25 лютого 1570 року папа Пій V, домініканець, відлучив від Церкви самозванну, на думку Риму, королеву Англії Єлизавету І. Папа видав буллу «Regnans in Excelsis» 1570 року, коли Єлизавета вже 12-й рік правила Англією, оголошуючи правительку, «удавану королеву Англії та служительку злочинів», єретичкою, і звільнив її підданих від будь-якого підданства. Це надало англійським католикам стимулу вважати Марію Стюарт справжньою королевою Англії.

Є думка, що це поставило під удар англійських католиків і лише посилило їхнє переслідування, бо окремі англійські магнати використовували папську буллу для виправдання бунту проти Єлизавети. Тому наступний папа через 10 років призупинив чинність булли і визнав, що католики все-таки повинні коритися королеві у світських справах. Взагалі, то це правда, що втручання Церкви у суто державні справи шкодить не тільки державі, а й Церкві. Вирішувати, кому правити в Англії, нібито мав не папа, а самі англійці. З історичної точки зору, а особливо з точки зору Великої Британії, як імперії, Єлизавета І стала однією з найуспішніших монархів Англії, бо саме під час її правління Англія розпочала будувати свій флот, який у наступні століття зробив цю країну «королевою морів». Спроба католицької Іспанії, силою повернути католицизм у цю країну, завершилася катастрофою «Великої Армади». Таким чином, цей крок папи причинився до остаточного розірвання стосунків між Церквою Англії і Римом.

Проте, у випадку переслідувань католиків, то варто теж не плутати причин і наслідків, що подеколи є досить популярним: булла була наслідком дій правителів Англії, а не причиною. А що потім її використали, як причину і виправдання різні католиків – це вже інше питання, тут аналогій море. Хоча б, як у нашому недавньому контексті – «відміна мовного закону у Верховній Раді у лютому 2014»…

Можна також сказати, що на момент оголошення булли про відлучення Єлизавета не була католичкою, тому папа не мав права відлучати її від Церкви. А також, що папа не мав права втручатися у внутрішні справи Англії, оголошуючи королеву цієї країни «самозваною». Деякі теж вважають, що можливо, якби політика Риму була більш зваженою, то хто знає, чи тоді ще не вдалося б примирити Церкву Англії з Апостольським Престолом. А так політика зашкодила релігії – папа пішов на поводу в Іспанії, надіючись на її всемогутність після того, як іспанці завоювали пів Америки, стаючи світовою імперією.

Однак, зі сторони Римо-Католицької Церкви, Єлизавета була католичкою до 25 лютого 1570 року – не зважаючи на те, ким вона себе сама вважала. Хоча, час, коли Єлизавета народилася, а саме 7 вересня 1533 року і коли була три дні пізніше охрещена, це вже було декілька місяців після відлучення її батька Генріха VIII від Римо-Католицької Церкви. Проте, як видно, у Римі вважали, що дитина була народжена і охрещена в Католицькій Церкві. Принципи конфесійності ще тоді, у першій половині XVI століття, і навіть трохи пізніше, досить важко сприймалися, особливо у Римі. Варто теж додати, що парламентський «Акт про супрематію», яким оголошено про розрив з Католицькою Церквою, і коли офіційно повстала Англіканська Церква, було проголошено 1534 року.

Звичайно, з сьогоднішньої позиції можна сказати, що кожна людина має свободу віросповідання. Але ця сьогоднішня позиція тоді ще не діяла, натомість поширеним було правило, яке зародилося після Лютера у Німецьких землях: «Cuius regio, eius religio», тобто «Чия влада, той і визначає конфесію». Цей принцип був затверджений 1555 на Авґсбурґському релігійному мирі між протестантами і католиками. Проте, Рим і далі вважав правителів Англії католиками, хоч і номінально, бо ті вже давно – з невеликою перервою за часів старшої сестри Єлизавети, Марії Тюдор, у 1553-1558 роках – перервали зв’язки з Церквою. Власне на цій підставі і була виставлена булла з відлученням королеві Єлизаветі.

До речі, Марія І Тюдор – вона ж «Кривава Мері». Саме так вона ввійшла в історію. В історію з таким прізвиськом її, щоправда, записали вороги, щоб відвернути увагу від більш кривавої Єлизавети. «Чорних історій» і білих плям в історії – хоч лопатами відгрібай. Єлизавета наказала стратити свою сестру 17 листопада 1558 року, і тоді ж почала офіційно правити Англією. Саме цей день є національним святом у Англії. А королеві Марії І Тюдор на своїй батьківщині не поставлено жодного пам’ятника…

Щоб не впадати в історичний анахронізм, варто додати, що папа у ті часи мав право називати «помазаницю Божу», володарку колись католицької країни так, як він це вважав за слушне – і це було згідне з ще недавнім законодавством Англії, яке відмінили офіційно 1534 року. І врешті, вже тоді, після розірвання з Церквою батька Єлизавети, короля Генріха VIII (теж, до речі, екскомунікованого за шлюб з Анною Болейн, мамою Єлизавети, при живій дружині), навряд чи вдалося б примирити Англію з Римом при будь якій політиці: маховик зла і розколу був запущений, і вже досить сильно розкрутився.

А щодо Іспанії, то іспанці завоювали пів Америки, і навіть багато добра звідти вивезли, проте і змішані держави іспансько-місцеві там пізніше повстали, і досить багато корінних жителів там залишилося. Англійці ж ще при Єлизаветі  грабували награбоване (приклад – пірат Дрейк), а в Північній Америці, особливо після переселення там підданих Єлизавети, але найбільше у ХІХ столітті, по корінним народам і сліду майже не лишилося.

Варто зазначити, що в самій Англії булла папи Пія V «Regnans in Excelsis» мала невеликий вплив: католицькі піддані її проігнорували, вони вже й так де-факто прийняли нову владу. Жахливі наслідки були в Ірландії, де після булли відбулося повстання, яке було жорстоко придушене, а тоді і почалися переслідування та катування католиків по всій країні (булла власне була хорошим «приводом»).

Папа Григорій XIII (це той, від якого назва нашого календаря), наступник Пія V, насправді не призупиняв чинність булли, але додав до неї в 1580 році коментар чи інструкцію. В цьому поясненні до булли Пія V «Regnans in Excelsis», говорилося, що католики повинні зовнішньо підкорятися королеві у всіх громадських питаннях, аж поки не появиться можливість скинути її.

1588 року папа Сікст V відновив перший варіант булли Пія V-го. Це сталося після страти Єлизаветою «законної королеви» Марії Стюарт у 1587 році, правительки Шотландії, а також за жорстоке переслідування Католицької Церкви. В той самий час більшість католиків Англії була лояльна по відношенню до королеви, а відкриті противники були або страчені, або втекли за кордон. До речі, бабуся Марії Стюарт, королева Шотландії Маргарита, була сестрою короля Генріха VIII. Натомість син Марії Стюарт, король Шотландії Яків VI, після смерті Єлизавети І у 1603 році стане королем Англії Яковом І. Проте, на відміну від матері, вже англіканського визнання. Про цього короля у його часах говорили: «Rex erat Elizabeth, Regina Jacobus», тобто «Королем була Єлизавета, а Яків – королевою». Це було пов’язане з сексуальною орієнтацією Якова І. Проте, цей король залишився в історії з іншого приводу: за його правління була видана 1611 року знаменита Біблія Короля Якова, класичний повний переклад англійською Святого Письма (King James Version).

Повертаючись до булли папи Пія V, то така дія Риму в зв’язку з наданням екскомуніки королеві Єлизаветі, посилила антикатолицькі настрої в Англії, які і до цього були не малі, бо сприймалися як втручання у внутрішні справи держави. Йшлося про лояльність англійських (включно з Ірландією) католиків, які були поставлені перед вибором – або слідувати позиції своєї Церкви, і цим ступити у конфронтацію зі своєю владою, або ж відмовити у послусі главі Церкви. Ось такі дії Риму вирішальним чином причинилися до того, що Католицька Церква у Великобританії аж до 19-го століття вважалася загрозою для державної безпеки, тоді як Англіканська Церква стала символом незалежності країни.

Власне конфесійний момент не був тут вирішальним, бо до королівства пізніше належала також Шотландія, де переміг радикальний протестантизм у формі пресвітеріанства-кальвінізму. Йшлося радше про політичну лояльність католиків, сумніви в якій отримали вагомі підстави через тодішню позицію пап. Чи мали папи рацію, чи ні – про це дискутують історики. Більшість твердить, що ні, проте не береться майже до уваги церковний елемент рації, лише політичний.

У всякому разі, Англія на цілі віки від’єдналася від Риму, і тепер, коли старі емоції помаленьку майже вщухли (хіба що ще в Північній Ірландії дещо тримаються), і королева, і державна влада, і особливо англіканський провід не цураються приїздити до Риму і зустрічатися з папою. Дехто скаже, що може б Риму скасувати екскомуніку Єлизаветі, щоб якось краще наблизитися до Англіканської Церкви? Подібно, як це зробили папа Павло VI та патріарх Афінагор 1965 року, скасовуючи взаємні екскомуніки з 1054 року, що спричинили Великий Розкол. Проте, не екскомуніка Єлизаветі відділила Католицьку Церкву від Англіканської: вони ніколи, на відміну від католиків і православних не були разом. Та екскомуніка вже в минулому, а на суді Божому екскомуніки не відіграють більшої ролі, аніж Боже милосердя. Сьогодні ж належить шукати доріг порозуміння між Церквами, щоб нарешті, не зважаючи на важке минуле, всі християни становили одно.