Це фото сім’ї мого батька, коли він був маленьким хлопчиком та зростав на Волині, - єдина знімка мого дядька Павла, на честь якого я був названий. Через кілька років, як ця фотокартка була зроблена, Дядько Павло був призваний в червону армію та вбитий у битві під Кенігзбергом. Я публікую це на «День перемоги», коли ми згадуємо тих, хто бився проти нацистів.

Також на фотографії:

- мій дід, який був страчений російським НКВС під час трагедії Луцької в'язниці.

- Моя бабуся та Тітка Нона, яку зґвалтували та застрелили в її будинку члени сталінського вбивчого загону, команди іноземних озброєних міліціонерів, привезених в Україну, щоб «заспокоїти» місцеве населення (звучить знайомо?).

- Мій Дядько Микола, який був сліпим, проте також був вбитим тим же загоном (ми не знаємо, коли це відбулось: до чи після того, як вони зґвалтували його мати та сестру).

- Моя Тітка Женя, яка ховалася в хліву в день, коли її матір, сестру та брата вбили. Комуністи забрали сімейне господарство, проте вона залишалась в тому ж селі та виросла, поховала двох дітей і досі живе в свої 90 з гаком.

- Мій батько, який залишив домівку будучи юнаком, був арештований нацистами та провів кінець війни у в’язниці Гестапо, пізніше переведений у виправно-трудовий табір.

В мене немає фотографій сім’ї моєї матері, яка намагалась приховати своє єврейське походження. Її батьки та брат були вбиті в Янівському концентраційному таборі біля Львова.

Отже у 1939 союзники Сталін та Гітлер поділили східну Європу. Їхні армії вторглись на землі сусідів та зустрілись в Польщі, де відбулась вечірка та великий Парад Перемоги. Пізніше, вони розвернулись та перетворили Україну, Польщу та Білорусь на майданчики для вбивств. Історія моєї сім’ї є досить типовою. Кожний визволитель приносив свої табори та вбивства, кожний визволитель змушував місцевих допомагати їм. В травні 1945 один з них здався, а інший продовжував вбивати.

Сьогодні я згадаю всіх тих, хто помер, та помолюсь за їхні душі. Я згадаю жах війни та жахи, що оточують війну, та помолюсь за мир. Я згадаю, як неймовірно важко приймати правильні рішення в такі часи, і молитимусь за мудрість та силу всіх, хто бореться за Україну сьогодні.

Стрічки Перемоги? Я не можу; я просто не можу. Я ніколи не міг, особливо не можу цього року, коли російські війська повернулись в Україну. Маки? Так, це я можу прийняти моїм серцем та сльозами. Я можу це зрозуміти. Це зв’язує мене не тільки з Дядьком Павлом, але з усією моєю родиною та всіма сім’ями, чия кров змішалась з їх кров’ю. Там ніколи не буде перемоги, але маки можуть нагадати нам ціну та вартість валюти в якій ці борги повинні бути сплачені.

Господи, будь ласка не знову.