Новорічні молитви і проповіді про майбутнє

Початок нового року – це початок нового життєвого циклу, а отже, час підбивати підсумки та планувати майбутнє. І, безперечно, це час вірити, мріяти, сподіватись, думати про Бога, про долю та про спасіння душі. Добре, що люди ніколи не забувають знайти хвилинку піднесення духу, бо для згадки про наші найкращі почуття у календарі є свята – символічні дні, присвячені вічним цінностям.

Слово «календар» походить від латинського kalendae – йдеться про календи, тобто, перші дні нового місяця. У січневі календи святкували початок нового року; в тому числі, вшановували богів. Слов’яни запозичили календи у греків з римлянами, справляли свято Коляди, від якого й донині залишився звичай колядувати на Різдво Христове.

Кожен календар – а їх у світі було і буде багато – є відбитком певної культурної традиції. Наприклад, шестидесятирічний календарний цикл у східному календарі символізує стабільність, незмінний циклічний плин життя незалежно від людських страстей (які Будда вчив долати) та зміни поколінь з їх політикою, модою, культурними течіями, революціями та іншою подібною метушнею. Життя людини – та що там, життя цілого покоління! – являє собою лише один оберт в цьому циклі. Підтримання стабільності у цій культурі вважається важливішим за розвиток.

Наш календар, здавалося б, не наповнений такою величною символікою і не розрахований на стале життя протягом тисячоліть. Але це значить, що ми звикли думати про майбутнє, не покладаючись на Дао чи якісь інші надприродні сили, які повністю визначать наше життя поза нашою волею. Ми рятуємо свої душі від зла так само, як і (бува) занапащаємо їх – реалізуючи принцип свободної волі, вільного вибору між доброчесністю і спокусою. Бог дав нам здітність мислити і мріяти, право вибору між добром та злом. І, обираючи, ми звертаємось думками до Бога. А він – принаймні, я в це вірю – відповідає нам новими символами долі.

З чим звертаються люди до Бога?

Я не буду казати про енцикліки Папи Римського, хоча кожна з них має величезний резонанс у людських душах по всьому світу. Знаменита «Caritas in veritate», що призвела до росту благодійництва в християнському світі та відгукнулася епічними прикладами самопожертви, перекладена багатьма мовами, навіть білоруською, але… не українською, на жаль. Сумно, що українці позбавлені можливості чути проповідь святого престолу рідною мовою. Однак поговоримо, все ж таки, про більш актуальні події нашого духовного життя.

От, скажімо, Президент Віктор Янукович взяв участь у Подячному молебні з нагоди завершення 2010 року. Молебень відбувся у Києві біля пам’ятника Великому князю Володимиру. Перед початком Молебню Митрополит Володимир сказав: «Як справжні християни ми сьогодні складаємо нашу молитву Господу Богу, благословення якого спочиває в усіх просторах. (…) Ми приносимо подяку Богові за його милість, що Він давав нам у році, який минає, та просимо Божого благословення на наступний рік. (…) Нехай Господь почує наші молитви, нехай пошле нам злагоду, мир та добробут».

Добрі слова. Однак у митрополичій молитві важливі не слова, а контекст. Cказано це у символічному місці, з поклоном світському володарю, який запроваджував православ’я на Русі з політичною метою укріпити свою владу. Натяк на концепцію «Руського миру» Патріарха Кирила та перспективи її реалізації на державному рівні очевидний. Моральний та законний аспект цього дійства залишимо за кадром. Думаю, Бог почує молитву за імперію і відповість на неї так чи інакше, а ми побачимо, якою буде відповідь.

Тим часом у Києві, на Володимирській гірці, Вифлеємський вогонь був переданий представникам духовенства: Української православної церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької, Української Православної Автокефальної та Римо-Католицької церкви.  Всі люди зможуть запалити свої різдвяні свічки у Михайлівському Золотоверхому соборі, Греко-католицькому храмі Володимира та у Римо-католицкому храмі святого Олександра. Вифлеємський вогонь символізує тепло православної віри, духовну близькість християн; я б сказав – тепло людинолюбства. Бог напевне буде поряд з вірянами, що запалюватимуть різдвяні свічки, причащаючись світла Вифлеємського вогню. Як на мене, імперіями українці ситі по горло, а от світла духовного в нашому житті не так вже й багато. Бо світло треба запалювати. Це потребує зусиль духу.

І, нарешті, трохи про мою віру. Наша релігійна громада започаткувала звичай обирати символ наступного року і молитися за наступний рік:

«2011 рік буде Роком Віддзеркалення. З новим життєвим циклом в мою душу приходить радість і надія, як Віддзеркалення долі та посмішка Бога. Молюся, щоб Віддзеркалення сяяло любов’ю та мудрістю. Молюся, щоб Бог жив в кожній душі та з’являвся людям у мріях. Молюся, щоб віра робила людей творцями добра. Бог об’єднує людей, і хай зміни в нашому житті будуть Віддзеркаленням його доброї волі! Сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя».

А за що молитеся Ви? Розкажіть у коментарях, будь ласка.