Апеляційне засідання у «справі паламарів» призначено на 18 жовтня, втім, після драматичного повороту на останньому засіданні зовсім незрозуміло, що саме буде відбуватися. 1 жовтня виявилось, що в матеріалах справи немає обвинувального висновку. Грубо кажучи, відомо, що суд першої інстанції засудив трьох хлопців до 14 і 15 років ув’язнення, але за що – біс його знає.

Апеляційне засідання у «справі паламарів» призначено на 18 жовтня, втім, після драматичного повороту на останньому засіданні зовсім незрозуміло, що саме буде відбуватися. 1 жовтня виявилось, що в матеріалах справи немає обвинувального висновку. Грубо кажучи, відомо, що суд першої інстанції засудив трьох хлопців до 14 і 15 років ув’язнення, але за що – біс його знає.

На те, що без обвинувального висновку ані кроку далі не можна, звернули увагу судді. Поцікавилися, за яким, власне, обвинуваченням захист писав апеляційні скарги, адже обвинувачення змінене, а його-то немає в матеріалах справи. Після трьох років повної неповаги до закону в цій скандальній справі, подив суддів можна тільки вітати. Водночас турбує те, що замість скасування вироку, суд задовольнив клопотання прокурора Кметь про призначення «перевірки».

Перевірка, безумовно, потрібна. З'ясувати треба, чому троє хлопців сидять в СІЗО більше трьох років, хоча немає жодних доказів їх причетності до вибуху в запорізькому Свято-Покровському храмі УПЦ 28 липня 2010 р. Чому першого паламаря, Антона Харитонова забрали в міліцію наступного ранку після озвученого в телевізійному ефірі наказу Президента Януковича знайти винуватих за тиждень, але склали протокол про затримання лише опівночі перед написанням першої «явки з повинною». Чому на трьох підсудних цілих 7 взаємовиключних «явок», від яких всі пізніше відмовилися. Чому, зрештою, не було розслідування їх скарг на катування, загрози та інші незаконні методи слідства, хоча їх фактично підтвердили дві експертизи від Донецького та Луганського науково-дослідницьких інститутів судових експертиз.

З приводу цих та інших причин справа стала резонансною. Дедалі більше уваги привертала безглузда суміш різних мотивів і версій в обвинувальному висновку, й ціла низка неприємних колізій з дійсністю. А ось 29 листопада 2012 р. прокурор раптом заявив «клопотання» про зміну обвинувачення трьом підсудним. Чіплятися можна фактично до всього, адже порушив він всі передбачені ст. 277 УГК України процедури, і тут жодна «перевірка» не допоможе. Зупинимося на одному. Прокурор був зобов’язаний пояснити, чому змінив обвинувачення.

Що йому це неймовірно скрутно, не викликає сумніву. Адже прибрав він визначення часу подій, й відразу зникли прикрі труднощі зі залізними алібі. За першою версією в червні чи в липні Сергій Дьомин катався містом в пошуках «невстановленої особи», у якої він начебто придбав вибухівку. В червні нога була в гіпсі, та й в липні він пересувався насилу. У першій версії Дьомина нібито роздирала спрага помсти, що було зовсім незрозуміло, адже він жодного відношення не мав до церкви. У новій версії його спонукали «родинні стосунки». Що це має значити, ніхто не знає, що не завадило судді Минасову засудити його до 14 років ув’язнення. До речі, прибрали такі перли, як показання одного священика, який вважав, що людина (другий паламар Євген Федорченко), яка читає таку непотрібну літературу, як «Відродження» Льва Толстого, напевно, «міг би щось скоїти».

Одним словом, мотивація прокурора зрозуміла, як й його бажання її не афішувати. Та й виявилося, що це необов'язково. Суддя Володимир Мінасов жодних незручних запитань ані про мотивацію, ані про інші порушення не ставив. Зміненого обвинувального висновку суд не отримав. 14 лютого 2013 р. захистом було заявлено відвід прокуророві у зв'язку з порушеннями закону при зміні обвинувачення. Мінасов відхилив клопотання, назвавши його «необґрунтованим і надуманим».

Жодного розслідування кричущих порушень права трьох хлопців на справедливий суд не проводилося. Незрозуміло, що це за «перевірку» раптом та рекордно швидко провели.

Про цю справу поінформовано представників ЄС, про неї написано й в англомовних ЗМІ. В курсі Уповноважений Верховної Ради з прав людини, і треба сподіватися, що Валерія Лутковська прибуде на судове засідання 18 жовтня, разом із представниками Amnesty International й іншими правозахисними організаціями та ЗМІ. Все це відбувається на очах у всіх у доленосний момент для майбутнього України. Відвертати очі, припускаючи, що троє хлопців «приречені» з приводу обіцянки, даної Президентові в липні 2010 р., означало б, що не тільки політики мають проблеми з вибірковим правосуддям.