22 грудня 1216 року папа Гонорій III урочисто затвердив двома буллами новий Орден Всесвітньої Церкви, а через місяць цим же папою Орден був названий Орденом Проповідників (Ordo Praedicatorum). У 1217 році Орден нараховував лише 16 братів, проте Домінік вирішив розіслати їх по найважливіших у ті часи містах Європи. Це рішення усіх здивувало, а багато хто побоювався, що ще не зміцнілий Орден просто безслідно розсіється по Європі. Але Домінік був твердий у своєму рішенні і відправив братів у Париж, Болонью, Рим та Іспанію. Він розумів, що лише той багато пожинає, хто не скупиться при сівбі. Через рік у Римі був заснований монастир св. Сабіни, у Парижі – св. Якова, у Болоньї – св. Миколи. Брати почали навчатися в університетах цих міст, а пізніше самі в них викладали.

 

Святий Домінік Гузман народився біля 1170 року в Іспанії. Після закінчення філософії і богослов'я він став каноніком кафедрального собору в місті Осма. Це було наприкінці XII сторіччя, коли Католицька Церква несла тягар важких випробувань. З'являлося багато єресей і релігійних рухів, багато подорожуючих проповідників, котрі, на відміну від багатого духовенства, жили по Євангелії, тому люди тягнулися до них. Їхня проповідь не розходилася з ділами, а приклад життя привертав численних послідовників.

Домінік, бачачи все це і розуміючи, який збиток завдається Церкві, вирішив так як і єретики жити в повній бідності і проповідувати Слово Боже, щоб не тільки словами, але і справою протистояти єресі. Він бажав повністю виконати визначену йому волю Божу, готовий був понести будь-яку жертву для блага людей і їх вічного спасіння. Тому він почав подорожувати, особливо в ті місця, де панувала єресь, і там проповідував правдиву віру.

Домінік був переконаний, що більшість людей відхиляють істину лише за браком знайомства з нею. Проповідник повинен очистити віру від приватних думок, які затемнюють її, і надати розуму віруючих свободу, яку дає Слово Боже.

Домінік почав проповідувати і незабаром до нього приєдналося декілька інших, котрі стали його супутниками. Ця перша спільнота називала себе «братами» і жила винятково з милостині. Домінік відрізнявся великою безкорисливістю. Всієї душею він був відданий проповідуванню: у церквах і будинках, на полях і дорогах він не переставав проголошувати Слово Боже, радячи братам чинити подібно і говорити завжди лише з Богом або про Бога. Вдень він проповідував, а вночі молився зі сльозами, просячи Отця Небесного за грішників: «Господи, зжалься над народом! Що буде з грішниками?»

У 1215 році Домініку і його братам був подарований у Тулузі будинок, що став першим монастирем майбутнього Ордену. У ньому поселилася невеличка по чисельності, але сильна апостольською старанністю спільнота, що складалася із шести братів. Вони вели одноманітне життя, підпорядкувавшись особливому статуту. Тут же брати вивчали богослов'я. Все це відбувалося при сприянні єпископа Тулузи Фулька. У 1216 році Домінік відправився в Рим, де просив у папи Гонорія III затвердження нового Ордену при збереженні старого статуту, написаного ще на початку V сторіччя святим Августином.

22 грудня 1216 року папа Гонорій III урочисто затвердив двома буллами новий Орден Всесвітньої Церкви, а через місяць цим же папою Орден був названий Орденом Проповідників (Ordo Praedicatorum). У 1217 році Орден нараховував лише 16 братів, проте Домінік вирішив розіслати їх по найважливіших у ті часи містах Європи. Це рішення усіх здивувало, а багато хто побоювався, що ще не зміцнілий Орден просто безслідно розсіється по Європі. Але Домінік був твердий у своєму рішенні і відправив братів у Париж, Болонью, Рим та Іспанію. Він розумів, що лише той багато пожинає, хто не скупиться при сівбі. Через рік у Римі був заснований монастир св. Сабіни, у Парижі – св. Якова, у Болоньї – св. Миколи. Брати почали навчатися в університетах цих міст, а пізніше самі в них викладали. Орден Проповідників стрімко розростався і вже в 1220 році мав свої монастирі у Франції, Італії, Іспанії, Німеччині, Англії, Польщі та Угорщині.

Домінік, крім так званого першого Ордену братів і другого Ордену монахинь, заснував третій Орден мирян, котрі не були пов'язані обітницями послуху, цнотливості і бідності, але допомагали братам молитвою та діяльністю, збиралися на спільні Святі Меси і, наскільки могли, слідували, як браття, дорогою чесноти. Будучи, в основному, пов'язаними узами шлюбу, вони не могли піти в монастир, тому монастир прийшов до них.

Раз на рік брати збиралися на загальних зборах – Капітулі, на якому вирішувались важливі питання, що стосувалися життя і діяльності Ордену. Перші такі збори відбулися в Болоньї, у 1220 році. Одне з прийнятих Капітулом рішень забороняло братам володіти майном – вони повинні були бути власниками лише своїх чеснот. Таким чином брати цілком зможуть віддаватися молитві, науці і проповіді.

Особливе місце в Ордені займає освіта: Домінік з самого початку приділяв велику увагу університетським центрам Європи. Але він ніколи не призначував своїх братів бути ученими – вони повинні бути проповідниками. Для цього треба багато знати й учитися, але головне – глибоко і щиро вірити.

На другому загальному зібранні, яке проходило знову в Болоньї в 1221 році, Орден був поділений на вісім провінцій. Це був останній Капітул Ордену за участю його засновника. Через два місяці Домінік занедужав і сказав, що незабаром Господь призове його до себе. Лежачи на смертному ложі, він наставляв братів, щоб зростали в чеснотах, неухильно служили Господу, жили в бідності. Коли ж брати плакали, передчуваючи, що отець і наставник незабаром залишить їх, він говорив: «Не плачте, я буду кориснішим для вас там, куди йду, ніж тут». Домінік помер 6 серпня 1221 року і був скромно похований під підлогою церкви в Болоньї.

Святий Домінік дав своєму Ордену міцну основу. Споглядання і діяльність, що так чудово поєдналися в самій його особистості, стали надбанням всього Ордену. Він прищепив братам дух свободи, щоб вони, залишивши тягар, який накладає багатство, могли вільно і беззастережно присвячувати себе Господу, а також ризикувати довіритися Богу і людській щедрості. Домінік бажав, щоб його Орден був подібним апостольській спільноті, тому завжди висилав своїх братів у різні міста проповідувати Євангеліє.

 

Після смерті Домініка його задум продовжували брати, котрих Орден дав Церкві. Це Альберт Великий, Тома Аквінський, Катерина Сієнська, Фра Анжеліко, Мартін де Поррес та багато інших. Домінік і сьогодні продовжує проповідувати устами своїх послідовників, являючись, таким чином, справжнім Світлом Церкви.