У мене постійно дискусійні проблеми з народом, який або взагалі не вивчав богослов'я, або вивчав його якось сам по собі, а якщо навіть відвідував якийсь богословський Інститут, наприклад наш, то не зміг якось його закінчити - і виходять у дискусіях типові теологічні помилки, зазвичай фундаменталістично-традиціоналістичного характеру. Причому, що менше курсів людина пройшла в Інституті, то вона "мудріша" у богослов'ї і то фундаментальніший її фундаменталізм, який вона, звичайно, вважає "правдивою католицькою вірою", яку належить всіма силами боронити перед різними "лібералами".

Проте нічого спільного ні з Традицією, ні з її властивим розумінням, ні тим більше з правдивою вірою такі повиривані з загального контексту - як історичного, так і смислового – цитати та цитування когось чи чогось або з Середньовіччя, чи то з 19-го століття, чи навіть якогось богослова з 20-го століття, не мають. Народ не відрізняє у Католицькій Церкві "урочисте вчення" від "звичайного вчення" Церкви. Перше - непомильне, друге - може інтерпретуватися з часом. 

Урочисте вчення Католицької Церкви - це те, що було прийняте на Вселенських Соборах чи в документах Римських Єпископів, але лише те, що сам Собор чи Папа таким це вчення назвав. Наприклад, вчення Нікейського Собору не все "непомильне", лише "Символ віри" (який, зрештою, і так наступний Собор модифікував). Натомість різні канони цього Собору – це звичайне вчення, яке з часом може бути реінтерпретоване. Урочисте вчення в документах пап за останні 200 років з'явилося всього два рази: у 1854 та в 1950 роках.

Натомість звичайним вченням у Католицькій Церкві є Енцикліки Пап, Катехизми, адгортації, деякі документи Соборів. І звичайно, що "урочисте вчення" міститься у всіх цих документах (як і в проповідях єпископів чи священиків), але не ототожнюється з ним, як хотіли б фундаменталісти. Коли священик говорить на проповіді, що Бог є Пресвята Трійця і Він є Творець, то це цитати урочистого вчення, проте не можна з цього приводу ЦІЛУ проповідь вважати "урочистим вченням" Церкви.

Навіть деякі дані Святого Писання містять в собі "звичайне вчення". Коли Апостол Павло вчить у Новому Завіті, що належить жінкам ходити в храмі з покритою головою, то це вчення "звичайне", а не "урочисте", а тому і піддалося пізніше інтерпретації, вірніше – було відмінено.

Один приклад. Колись деякі Отці Церкви та богослови вважали, що Діва Марія народжувала Ісуса Христа, не відчуваючи фізичного болю. Деколи такі думки "проскакували" і в звичайному вченні Церкви. Як аргумент, подається, що Марія була "безгрішна", а також що вона – Приснодіва, тобто Діва до, підчас і після народження Сина. У першому випадку з'являється непорозуміння у розрізненні: одна справа, "первородний гріх" (у якому кожен з нас народжується, але з якого кожен християнин звільняється у Таїнстві Хрещення), а інша справа – НАСЛІДКИ первородного гріха, такі як біль, страждання, смерть і т. д., які залишаються і після звільнення від цього прабатьківського гріха. У другому випадку, богословську істину про "Приснодівицтво Марії", яке належить до депозиту віри і є богословською істиною, мішають з фізіологічно-медичною правдою, що якщо не було фізичного порушення дівоцтва, то отже, і "не було фізичного болю". Біль під хрестом чомусь була, болів народження не було... Зараз в Катехизмі Католицької Церкви нічого про відсутність болю у Марії під час народження Сина не сказано, проте декому все-одно здається, що Церква так вчить і це її Вчення і Традиція, бо Дамаскін так говорив, Тома Аквінський так вважав, Тридентський Катехизм це подає, та й декому з Пап у якомусь документі щось таке вийшло.

Люди не розуміють однієї простої істини: коли є розбіжності між старим і новим навчанням (звичайним), коли є різні інтерпретації між тим, що Церква вчила колись і вчить тепер, не можна ДОДАВАТИ все підряд, що Церква у звичайний спосіб вчила на протязі віків (фанатично думаючи, щоб нічого, боронь Боже, не втратити!), але дивитися ОСТАННІ документи Церкви і з них виходити як з остаточної інтерпретації Св. Письма і Традиції.