«Русским миром» намагаються окупувати навіть українців за кордоном – президент Світового конгресу українців

Інна Кузнецова

Чому російська церква є рукою Кремля в діаспорі, як світове українство протидіє «русскому миру», скільки коштів спільнота Світового конгресу готова виділити на меморіал у Бабиному яру і що робить для визнання Голодомору геноцидом?

Про це та багато іншого президент Світового конгресу українців Павло Ґрод розповів у «Суботньому інтерв’ю» для Радіо Свобода.

Інна Кузнецова: Ваші батьки одружилися в Канаді, але були знайомі ще з України?

– Під час Другої світової війни багато українців німці вивезли працювати на фермах в Німеччині. Моїй мамі було 13 років, коли її з батьками забрали німці працювати на фермі. Після війни тих, хто повертався до СРСР, трактували як ворогів і зразу відправляли у концтабори. То цих українців, які лишилися в Німеччині, «втягнули» в біженські табори. І тоді їм дали нагоду емігрувати в Канаду, в США, в Австралію. Це така політична еміграція, яка поїхала після Другої світової війни.

Мої батьки познайомилися в таборах у Німеччині, а тоді знайшли одне одного в Канаді і одружилися в українській греко-католицькій церкві.

– Ми з вами зустрічалися востаннє, здається, у 2018 році. Після того ви не були в Україні. Завадив коронавірус.

– …Але ми дуже часто організовували різні онлайн-конференції з європарламентарями, з українськими міністрами, щоб постійно світ розумів, що діється в Україні, що війна триває, щоб гуртувати і підсилити міжнародну коаліцію в підтримці України.

– До речі, років з п’ять тому ви одного «правдивого» канадця на ім’я Майкл Щур запрошували до «Ордену впливу українців». Як той орден розвивається нині?

– Ми стараємося гуртувати всіх українців і створити мережу впливових українців, чи це в бізнесі, науці чи в мистецтві, чи зірки навіть по світі, такі, як Катерина Винник та інші. Це постійний процес. Ми всі працюємо…

– «Ордену» при цьому немає.

– «Ордену» ще немає. Але я боюся, що Майкл Щур може мені закинути, де цей «орден», що я йому обіцяв. То я дякую, що ви пригадали. Я попрацюю ще.

– Але все-таки на які процеси може впливати світове українство нині?

– Дуже ефективно може впливати. Я дам приклад. Це що ми святкуємо 30-ліття відновлення Незалежності України, наші громади всюди по світі займалися акціями, щоб заохочувати їхні уряди, щоб визнати Україну. І ми бачили це в Канаді, США, українці в Бразилії виходили на вулиці, і на другий день Бразилія визнала незалежність України і встановила дипломатичні зв’язки.

– А якщо говорити про близькі речі? Наприклад, українці діаспори і «Кримська платформа»?

– Під час і після Революції гідності сильно доклалася наша діаспора, щоб світ розумів, що це є, щоб зрозуміли, чому йдуть ці протести в Україні. Інформаційна кампанія – було дуже важливо. Друге, щоб наші уряди підтримували нову владу: коли втік Янукович, то зразу ми заангажували наших лідерів, щоб приїжджали в Україну, щоб підсилити авторитет нової української влади.

Сьогодні «Кримська платформа». Ми стали одним із партнерів «Кримської платформи». Я виступав на форумі. І заохочували світових лідерів, щоб вони долучилися до цього. 46 країн – це є велике число. Але ми сподіваємося, що разом з МЗС ми зможемо збільшити цей список. І тоді далі будемо працювати, щоб її втілити в дійсність. Бо важливо, щоб світ знав, що це таке є.

– Яке ви собі завдання поставили після «Кримської платформи» щодо її розбудови і реінтеграції Криму?

– У першу чергу треба зрозуміти, що це може не статися скоро. Але головне, щоб була тверда і незламна політика в кожній країні світу, що вони не визнають анексію Криму. І це має бути перший крок. І в цьому ми беремо чудовий приклад від наших балтійських друзів, що вони тих 50 років вели політику у державах, де вони проживали, щодо невизнання. Бо я бачу, що, на жаль, сьогодні ще в багатьох країнах кажуть: давайте говорити про Донбас, а Крим – то вже випустимо. Ні! Цього ми не можемо допустити. І тому нам треба мати тверду позицію і постійно наголошувати на цій твердій позиції.

І ми плануємо серію акцій, наприклад, у парламентах по світі, щоб були парламентські слухання, щоб були резолюції від тих парламентів, що вони не визнають анексію, щоб всі країни демократичні долучилися до «Кримської платформи».

– Ви визнані в Росії рersona non grata вже скільки років?

– З 2014 року.

– Вже сім років. Зараз багато людей визнають рersona non grata, заборонено їм в’їзд. І дії світові – це з одного боку. А з іншого, Росія робить все, аби було ще гірше.

– Нам важливо, щоб ми висвітлювали в світі порушення прав людини в Криму проти українців і етнічних кримських татар. Бо українців також сильно пошкодили. Дивлячись на те, скільки було, скажімо, українських церков до окупації і скільки є сьогодні, яка йде репресія проти українців у Криму, ми мусимо це озвучувати. Але ми це озвучуємо в «пакеті». Тобто це є Крим, це є Донбас, які там йдуть порушення прав людини, і це є в Росії.

І це дуже важливо, щоб ми займалися, щоб світ зрозумів. Бо забувають. Сьогодні на першій сторінці в новинах – це Афганістан. Серйозна ситуація в Афганістані. Але ми не можемо дозволити, щоб світ забув про Крим, про Донбас і щодо українців в Росії.

– Стосовно українців у Росії. Не так давно Світовий конгрес українців повідомив про припинення членства своїх локальних організацій і провідників у Росії саме тому, що там запроваджено кримінальну відповідальність за зв’язки з так званими «небажаними організаціями». Людей визнають «іноагентами». Виглядає так, що українцям в Росії заборонили спілкування з українцями світу?

– Це як геноцид етнічний проти українців. Сильна асиміляція і зазомбування. І вони бачать, що зв’язок з світовим українством їх підсилює бути більш патріотичними. І вони це хочуть зупинити. І це є дуже серйозне питання для нас.

Коли Росія проти нас діє, ми також готові стати сильні проти них. І тому ми в Росії останні два роки проходимо судовий процес, наші юристи в Москві судяться щодо цього рішення Росії, щоб робити з нас «небажаних».

Між іншим, ми дуже багато навчилися, ми зрозуміли, що російська розвідка сильно працює, щоб протидіями світовому українству. Не тільки Україні, але й світовому українству. Ми програли всі судові позови, які ми мали в Росії. Я думаю, що це нікого не дивує. І тепер наступний крок: ми будемо в Євросуді з прав людини це питання виносити. І це спосіб, як ми можемо привернути увагу до ситуації українців у Росії, і що Росія займається серйозними, грубими порушеннями прав людини в Росії, в Криму і на Донбасі.

– Але разом із тим українці Росії ізольовані від зовнішнього світу. Так виглядає. До речі, приїздили вони на саміт «Кримської платформи» чи на 30-ліття Незалежності?

– Я не можу говорити про загально зорганізовані громади. Очевидно, ми не хочемо розкривати щось, що буде використовуватися Кремлем проти них. Але я скажу, що вони стараються різними способами тримати контакт. І ми якось стараємося їх підтримати як не у зустрічах, бо є кримінальна відповідальність за це – зустрічатися зі мною чи з іншими провідниками Світового конгресу українців, – але будемо старатися їх підсилити. І один спосіб є те, щоб Євросуд з прав людини визнав це як неправильне рішення Росії, щоб Світовий конгрес українців був «небажаною організацією».

– Але як відрізняється те, про що ви кажете, що людям у Росії заборонено зустрітися з вами чи бодай з ким в Україні, разом із тим російська пропаганда на провідних російських телеканалах говорить зовсім інше – про «шабаш» в Україні?

– Це є питання дезінформації і медійної війни. І ми бачимо, як активно діє російська дезінформація всюди по світі. І наша відповідальність чи наша мета – протидіяти цій дезінформації.

Одне є – говорити правду. То важливо, що ми якнайчастіше і озвучували цю правду, і робили через наші медіа, через іноземні медіа, через парламенти, через громадянське суспільство. І щоб ніколи не забути про страждання українців в Росії, в Криму і на Донбасі.

– І ще головне – щоб ця інформація потрапила на територію Росії, щоб там це могли почути.

– Я думаю, що нам найголовніше – сприяти демократизації Росії. Україна тільки буде жити в мирі зі своїм сусідом Росією, як буде демократія в Росії, коли російська влада буде поважати гідність своїх громадян, так як Україна рахується з гідністю і поважає гідність громадян України, коли дійсно буде демократія. Тоді нарешті, може, колись будемо жити в мирі з Росією. Цей процес демократизації в Росії теж є однією з наших цілей.

– Росія так само впливає і на українців в світі, не лише на українців в Росії, через церкву. Я знаю, що ви обговорювали це питання з Вселенським патріархом Варфоломієм. І раніше, ще за часів отримання Томосу, і нині під час зустрічі вашої з ним, коли був його візит до України.

– Щодо «русского мира». Вони так називають. І це їхня стратегія, що «ми – «один народ». Ми всі читали статтю Путіна, що ми – «один народ». І вони тим «русским миром» стараються асимілювати і окупувати навіть українців за кордоном. Шалені гроші вкладають спеціально в Європі. Ми бачимо, як в Італії, як в Німеччині, Франції, Португалії, Греції займаються цим «русским миром». То ми протидіємо тому з нашою стратегією «український світ».

Важливо, щоб, коли українці виїжджають з України, чулися вдома, щоб не асимілювалися. І це є шкільна політика, щоб ми мали розвинуті українські школи. Бо знову «русский мир» творить, і вони фінансують школи за кордоном, щоб приходили та вчили одну російську мову. Це одна стратегія.

Друга – релігійна стратегія. Бо коли хтось емігрує з України, то шукає церкву. Як немає української православної церкви, то вони відразу йдуть в російську православну церкву. Ми всі знаємо, що РПЦ – це є «рука Кремля». Навіть у діаспорі. І тому важливо, щоб ми могли створювати чи відкривати українські православні церкви в діаспорі. Я про це говорив з Вселенським патріархом і на Фанарі, коли я був на наданні Томосу, і зараз.

– А для цього потрібно розширювати межі Томосу.

– Дати юрисдикцію, авторитет ПЦУ, щоб діяти поза межами України. І в розмові, я сказав би, що Вселенський патріарх був дуже відкритий для цього. То ми будемо з ним старатися працювати. Бо ми представляємо мирян, громадянське суспільство. І ми часом можемо говорити про те, що наше духовенство не може говорити.

– Ще одна тема, яка так чи інакше пов’язана з Росією, можливо, не з державою, але з російським бізнесом. Трішки більше ніж місяць лишилося до дуже сумної дати– 80-ліття з початку розстрілів у Бабиному Яру. І суперечки навколо меморіалу точаться, як і точилися.

Не так давно ви сказали про те, що пов’язані з Кремлем особи не повинні брати участі у таких проєктах, а вони беруть так чи інакше на даний момент. І що ви будете робити стосовно цього? І чи не запізно спохопилися?

– Ми вважаємо, що історію України мають розказувати тільки українці! Меморіалізація має бути, чи є це меморіалізація Бабиного Яру, чи Голодомору, чи Революції гідності, то це мають розказувати українці.

Ми підписали меморандум співпраці з Кабміном рік тому, з прем’єр-міністром Шмигалем. І один з тих головних пріоритетів – це питання меморіалізації.

– Але, з іншого боку, вам можуть закинути, що ви «приватизовуєте» це. Ці люди, про яких ви говорите, що вони з Росії, їхні корені так само з України, їхні рідні загинули в Бабиному Яру.

– Ми ні з ким не воюємо. Важливо, щоб держава, яка представляє громадян України, відповідала за будь-яку меморіалізацію. Ми підтримували державний проєкт, який тепер нарешті існує. Були пропозиції від Академії наук України. І є конкретна пропозиція цієї меморіалізації щодо музею, проєктів. І ми написали до міністра культури України Ткаченка пропозицію, що ми як Світовий конгрес українців готові надати понад 20 мільйонів доларів, щоб підтримати національний проєкт.

– Я прочитала про філантропа, там не було вказано його ім’я, який готовий дати ці 20 мільйонів доларів. Це одна людина? Чи збірні гроші по світу?

– Це починається з одним, але це буде збір.

– Від однієї людини… Але це секрет?

– Ми готові будемо інформувати, коли вже буде зроблена збірка компаній, збірка грошей до цього.

– Він з Канади, зі США?

– Я можу сказати – з Канади. Відомий меценат в нашій громаді і активний член нашої діаспори.

– Зустрічалися ви з міністром культури вже нині? Чи обговорювали це питання?

– Це питання дуже складне. І тому ми будемо зустрічатися з усіма, щоб зрозуміти, як ми можемо допомогти. Ми не прийшли воювати. Бо знову, ми хочемо, щоб це була меморіалізація… Загинули десятки тисяч євреїв, українців, ромів та інших. Там є наші патріоти-націоналісти. Олена Теліга там загинула, її вбили, радше. І тому ми мусимо зрозуміти цю історію. І це мусить Україна розказувати цю історію, не приватні особи, де немає ніякого контролю зі сторони уряду. Ми дивимося на проєкти, скажімо, музеїв Голокосту по світу – в США, в Канаді, по Європі. Це є всі державні проєкти. І ми не розуміємо, чому це не може бути, це не повинно бути. Це повинен бути державний проєкт в Україні.

– Як ви вважаєте, що заважає Україні взяти це під опіку?

– Ефективність. Я постійно працюю з державними службовцями. Я думаю, що ми маємо дуже фахових, талановитих і науковців, і музейних спеціалістів, що це може бути дуже легко державний національний проєкт.

– Коли це може бути?

–Наприкінці вересня буде відзначення 80-х роковин трагедії в Бабиному Яру. Я думаю, що до цього можна представити концепцію. І тоді вже опрацювати наступні кроки, як це зробити.

Я дивлюся, як будується тепер новий музей Голодомору. Він швидко йде. І я сподіваюся, що темп може бути подібний в Бабиному Яру, що за рік, за два, три можемо мати. І, можливо, це мусить бути поступово. Починаємо план, меморіальний комплекс. Тоді музей. І воно буде розширюватися. Але важливо, щоб була ця стратегія, і воно було би в руках тих, хто відповідає – громадяни України, в руках держави.

– Ви вже згадали про музей Голодомору. Що можуть зараз зробити українці в світі для того, аби Голодомор визнавали геноцидом все більше країн?

– Визнання Голодомору геноцидом по світу – це є і був багато років головний проєкт Світового конгресу українців. І навіть коли був Світовий конгрес вільних українців, ми були першими, що розпочали комісію, щоб розглядати і вивчати Голодомор та просувати по світі. І завдяки співпраці між МЗС і Світовим конгресом українців ми могли просувати по всіх країнах визнання Голодомору геноцидом.

Ми працюємо далі з тими країнами, як, наприклад, сьогодні з Німеччиною. Ми вже зустрічалися з членами Бундестагу, щоб зрозуміти, яка є ситуація, щоб зрозуміти, як ми можемо це просунути. Ми працюємо тісно з посольством і з послом України в Німеччині. Я сподіваюся, що в Німеччині буде визнання Голодомору геноцидом в ближчому часі.

Ми створили в цьому році мережу нащадків Голодомору. І це дуже важливий проєкт. І ми заохочуємо всіх українців, які є нащадками жертв Голодомору, щоб долучилися до цієї мережі. Чи людина живе за кордоном, чи живе в Україні, ми заохочуємо, щоб йти на вебсайт Світового конгресу українців, щоб долучитися до цієї мережі. Бо ми хочемо правду розказувати про Голодомор на багато поколінь.

– Ви мали цього тижня зустріч з головою Верховної Ради, очевидно, з президентом, з іншими високопосадовцями. І, наскільки я знаю, дуже актуально постає для діаспори питання подвійного громадянства.

До цього питання є як і прихильники, так і супротивники. Це непросто. Бо, наприклад, я не знаю, чи ви готові взяти подвійне громадянство…

Я готовий взяти подвійне громадянство– Я готовий (взяти подвійне громадянство – ред.)!

– А, наприклад, Христя Фріланд? Їй це вже, мабуть, завадить в роботі, так?

– Я думаю, що високопосадовцю (наприклад, Христя Фріланд – друга найбільш впливова людина в Канаді) брати українське громадянство складно. Але ми хочемо, щоб були молоді Христі Фріланд, що вишколюються, що приїжджають на стажування в Україну, що вчаться і що люблять Україну, готові взяти громадянство, працювати та використовувати свої фахові здібності, щоб долучитися до розбудови України.

Ми бачимо успішні східноєвропейські, балтійські країни, що вони дуже ефективно використовували свою діаспору, давали їм громадянство, запрошували, щоб вони брали державну службу і ефективно могли реформувати та розвивати свої держави.

– Коли ви сказали про державну службу, я не дарма спитала про Христю Фріланд. Тому що вона є канадським високопосадовцем. І, очевидно, їй не можна, так само як і українцям зараз не можна працювати в уряді, якщо ти маєш подвійне громадянство, так само і там.

– Ні-ні. В Канаді, у США можеш мати подвійне громадянство.

– Але чи можеш в уряді працювати?

– Можеш в уряді працювати. Є колишній спікер парламенту Канади Ендрю Шир. У нього подвійне громадянство з Америкою. І це не завадило, щоб він був спікером парламенту.

І як ми говоримо про закордонних українців, реально є можливість залучити тих, які мають мислення західне, але серце українське. І тому це важливо для нас, якщо ми хочемо дійсно, щоб Україна була успішною державою. Могутня, успішна, євроатлантична Україна є головним пріоритетом Світового конгресу українців. І всіх українців, що живуть поза її межами. Вони пишаються, вболівають, хочуть, щоб Україна була успішна. Чому нас не долучити до цього?

Очевидно, ми чули всі заперечення, безпекові. Але ці рамки дуже просто поставити. Просто не дозволяти, щоб країни-агресори могли мати подвійне громадянство, або обмежити кількість держав, де вони дозволяють подвійне громадянство. Є багато безпекових рамок.

– За фактом дуже багато громадян інших країн і України мають це подвійне громадянство. Я думаю, що й ви, і я неодноразово летіли в літаках і бачили, як на кордоні спочатку в Італії чи в Іспанії показують паспорт Іспанії або Італії, а на прильоті в «Бориспіль» показують український паспорт. Але це незаконно. Чи готові вони будуть легалізуватись?

– Є така якби майже «сіра» зона, де немає визначеності. Тому це також треба визначити. Також питання закону про вибори, виборчого законодавства. Все це впливає. Але реальність, що майже половина українців живе поза межами України. Понад 20 мільйонів українців живе поза межами України.

– Ну, не половина.

– Вибачте, одна третина. Декотрі кажуть, що одна половина. Залежить від того, як і хто рахує. Але, скажемо, величезна кількість! І це є люди, що кожного дня вболівають і працюють на користь України, вишколюють своїх дітей українською, українську історію викладають, займаються бізнесом, хочуть допомогти Україні. І це є один із багатьох способів, щоб заохочувати повернення. Бо світ багато більш гнучкий. Я можу жити в Канаді кілька років, потім прожити в Україні. І так буде один великий український світ.

– Привідкрийте секрет, що сказав голова Верховної Ради, на коли можна очікувати закон?

– Є невизначеність багатьох партій, багато в парламенті проти цього закону. І якраз тепер немає на порядку денному, щоб це питання озвучувати. Але ми як Світовий конгрес українців будемо працювати з усіма депутатами, з фракціями, ми будемо зустрічатися, обговорювати, розуміти, які їхні заперечення, і знайти способи, щоб ми могли це здійснити.

– Інше питання – підготовка візиту президента Зеленського до США. У США велика і впливова українська громада. Я знаю, що там готується захід із участю діаспори. А що діаспора готує?

– Вони постійно працюють і з конгресменами, з членами уряду, щоб просувати українські питання. Тепер головне на їхній (діаспори в США – ред.) адженді – це надання Україні членства в НАТО. І це буде одним із головних пріоритетів. Другий пріоритет – припинення «Північного потоку-2». І вони постійно працюють з конгресменами. Ми бачимо, що обидві партії в Конгресі підтримують наші українські питання.

– Але Конгрес зараз на канікулах.

– Тому це є дуже складний час, щоб їхати в США. Але ми мусимо, я підтримую повністю рішення президента прийняти це запрошення і почати діалог. Бо це дуже важливо. Бо це неодноразово. Ми не можемо вирішувати справи на одній зустрічі. Це забирає час. І тоді на підставі того, що президент Байден скаже президенту Зеленському, ми будемо розуміти, яке є поле праці для нас. І тому ми тісно співпрацюємо з президентом, щоб провести адвокаційні кампанії в США, в інших країнах, навіть у Німеччині тепер займаємося адвокаційною кампанією, щоб припинити «Північний потік-2» або, щонайменше, забезпечити реальні безпекові рамки.

– Але хтось займається тим, аби все-таки зустрічі з конгресменами відбулися?

– Відбуваються. Якраз мій віцепрезидент Андрій Футей зустрічається в адміністрації президента, щоб обговорювати, як це все має виглядати. Між іншим, дуже гарна співпраця між урядом, президентом і українською діаспорою. Бо ми є незалежні, але наші інтереси збігаються.

– Коли інтереси збігаються, то це завжди дуже добре. Як з інвестиціями на даний момент?

– Це складно. Бо бачимо, коли ми працюємо з іноземними інвесторами, ми чуємо ту саму відповідь, що поки є питання щодо верховенства права, щодо судів і справедливих судів, поки це не вирішиться, то є великі застереження. Я скажу – західні інвестиції. Бо інвестиції з Росії йдуть. Бо вони вміють в цій системі працювати. Як ми хочемо долучити справедливих західних інвесторів, то це питання муситься погодити.

І ми готові до цього долучитися. Ми маємо кілька пропозицій до президента і до уряду щодо конкретних способів, щоб судову реформу провести швидко і ефективно, щоб світ про це знав.

– Тобто інвестиції і судова реформа – речі взаємопов’язані?

– Повністю взаємопов’язані.

– Ви можете запропонувати фахівців іноземних, які можуть допомогти в реформі судової системи?

– І судової системи, і загально щодо державного управління. Знову ми вертаємося до множинного громадянства, але ми хочемо систематизувати способи, щоб долучати іноземних діаспорських експертів до розвитку України. Це і в суддівстві, і в прокуратурі. Є маса україномовних здібних юристів і прокурорів, які готові долучитися до цього. Я сподіваюся, що буде велика відкритість до цього. І ми зможемо тим способом долучитися до швидшого розвитку.

– Інше питання – це політика держави стосовно закордонного українства. Ми трішки поговорили про Росію. А є ще сусідні держави, як Польща, Угорщина, Румунія, стосунки з якими дуже важливі, які проводять достатньо агресивну політику стосовно етнічного населення свого в Україні. Як ви оцінюєте стратегію України стосовно цих країн?

– Це є складна політика. Бо, коли подивитися на ті країни, які граничать з Україною, є питання автохтонних українців. Я сказав би, що мій батько, наприклад, є автохтонний українець з Польщі. Бо це є українські землі, звідки їх виселили. Але там живуть далі українці, які не просто емігрували, але вже там є сотні років. Але це питання автохтонних є одне. Але друге також є – нових емігрантів і їхнього статусу.

Очевидно, коли є громадяни цієї держави, то вони можуть більш впливати. І ми бачимо в тих країнах – чи Угорщина, чи Румунія, чи Словаччина – є відкритість, щоб підтримувати ці громади. Очевидно, є складність в цьому, що відрізняється політика.

Я мав нагоду говорити з президентом Дудою, коли він був в Києві, про питання підтримки українських національних меншин. Він зрозумів, що ми тим питанням цікавимося. І ми це будемо підносити не тільки в Польщі. Але ми будемо підносити і в ЄС щодо захисту українських національних меншин у тих країнах.

Щодо питання України, то був запропонований кілька років тому мовний проєкт щодо освіти. І ми загально підтримували цей проєкт. Бо ми як дивимося, яка мова постраждала найбільше в Україні, то це українська мова. І ми мусимо створити умови, щоб всі українці, всі громадяни України досконало знали і використовували українську мову.

– Є співпраця, наскільки я знаю, з одним із львівських університетів у розробці програм. Що ще мала би держава зробити для українських, хай недільних, шкіл у діаспорі?

– Щодо шкіл, то це є ціла система. Я тільки хочу сказати щодо нашої співпраці з «Львівською політехнікою» і з Міжнародним інститутом освіти і культури та зв’язків з діаспорою – там йде чудова співпраця. І ми постійно знаходимо способи, щоб створювати інституції, щоб виховувати свідомих українців поза межами України. Як кажуть, «творити громади від колиски до могили». Бо українець родиться за кордоном – хреститься в українській церкві, ходить до українського садочка, школи, молодечої організації, студентської, професійних, культурних, освітніх аж до домів опіки і українських центрів. Тобто цілий цикл життя. І школи є одним з дуже важливих. Але це ми як громада можемо і робимо. Ми працюємо з урядом України, щоб допомогти в цьому.

Я вважаю, що наші громади, можливо, з початковим капіталом від українського уряду можуть розпочати, але вони мають бути незалежні, вони мають самі фінансуватися. І це робиться в інших країнах, як Америка, Канада, Австралія, Великобританія. І ми хочемо створити цю вмілість, цю зрілість у всіх 65 країнах, де ми маємо наші громади.

– Я якось долучилася у фейсбуці до однієї громади величезного мегаполісу. «Українці…», а далі назва міста. Я очікувала, чесно кажучи, прочитати там щось про роботу громади, про співпрацю. Але це була сторінка, там 30 чи 40 тисяч учасників, здебільшого про те, де знайти лікаря україномовного, де можна купити щось, чи в передмісті цього міста краще купувати будинок, чи ні… Побутові речі.

Я так розумію, що цей величезний пласт новітніх емігрантів не охоплений впливом. Чи я помиляюся?

– Я скажу, що неможливо, щоб одна структура всіх захопила. І тому ми постійно оновлюємо, як ми працюємо зі всіма українцями. Різні мережі стараємося творити. Бо громада як суспільство розвивається. І ми мусимо разом працювати. Ми їх підтримуємо. Є організації, суспільна служба, яка працює з новими емігрантами і старається допомогти у цьому напрямку. Як, наприклад, пандемія вибухнула, то ми зразу зачали працювати з нашими громадами і посольствами, щоб допомогти тим новим емігрантам, бо вони соціального забезпечення не мали.

Сказати, що ми можемо кожного українця у світі представляти, то такого немає. Але ми стараємося творити мережу і з ними співпрацювати.

По-перше, треба, щоб цей новий емігрант, що приїде до будь-якої країни, чувся вдома в цій українській громаді. Ми навіть маємо такі проєкти, де перекладаємо буклети, щоб вчитися на права водія, на українську мову. Бо часто приїжджають вони в якусь країну і хочуть отримати права…

– А мови не знають.

– Це є таке дуже маленьке. Але ми мусимо служити потребам наших громад на кожному рівні.

– Дуже корисну річ ви провели зовсім недавно «30 до 30-ти». Це такий захід молодіжний. І це одне зі всього фактично найближчого. Але ж багато роботи і з «Пластом», «СУМом», іншими організаціями.

– Ми хотіли зібрати 30 «топ» українців до 30 (років віком – ред.). Ті, що найбільш впливові у своїх країнах, дбають про Україну і розбудовують ефективні громади у своїх країнах. І ми були дуже задоволені, що знайшли таких талановитих молодих лідерів наших громад у 20 країнах, ми їх нагородили. І сподіваємося це повторювати.

Але це є показник, що наша громада є і живе, що там є молоді люди, які готові взяти на себе провід. Якраз тепер відбувається у Чернівцях Світовий конгрес українців молодечих організацій, де стараємося об’єднати і підтримати молодечі організації.