Рятівник з Михайлівського собору: Автобус з "беркутівцями" в 10 метрах від церкви сіяв паніку серед людей

"У суботу мені якраз виповнилося 32 роки. Тепер всі жартують, що з днем народження мене із самого ранку вітала Руслана", - розповідає, посміхаючись, протоієрей Олександр Трофимлюк.

Саме він головував у Михайлівському монастирі у ніч, коли в двері храму постукали перелякані люди - жертви переслідування "беркутівців". Намісник монастиря тоді був у відрядженні, і отець Олександр разом з іншими ченцями і студентами семінарії допомагав мітингувальникам-втікачам.

У розмові з "Українською правдою. Життя" священнослужитель розповів подробиці ночі 30-ого листопада, коли "Беркут" зачистив Майдан Незалежності від студентів.

У МІЛІЦІЇ НАС ПИТАЛИ, ЧОМУ МИ ВСТАЛИ НА СТОРОНУ ПЕВНИХ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ, ПРИХИСТИВШИ ЛЮДЕЙ

Десь о п’ятій годині ранку ми почули крики та стук у двері навчального та монастирського корпусів. Як з’ясувалось, це частина втікачів з Майдану потрапила на територію монастиря через задню металеву огорожу і почала грюкати.

Ченці вийшли і відкрили велику браму – її ще називають "економічною", бо через неї у монастир привозять продукти. Далі все відбувалось дуже стихійно, на рівні інстинктів - були люди, що кричали про допомогу, і ми її надали.

Хоча перші години ми всі були дуже перелякані. Особливо втікачі, здебільшого це були студенти та ще журналісти "Reuters", - вони боялися, що "Беркут" їх наздоганятиме.

Братія монастиря дала розпорядження обігріти усіх чаєм. Одразу розійшлося близько трьохсот стаканчиків. Таким чином можна оцінити кількість тих, хто врятувався у нас. Думаю, від самого початку було біля 350 осіб. Серйозно поранених відразу забрала швидка. Усі інші лишилися.

Обігріти вдалося швидко, а от на те, щоб заспокоїти пішли години. За муром стояв автобус з "Беркутом". На територію монастиря ніхто не заходив, автобус був біля шлагбауму, але навіть те, що "беркутівці" були у десяти метрах від мітингувальників, сіяло паніку.

Збігались до нас мітингувальники майже до сьомої ранку. Тоді ж до мене прийшла перша "офіційна делегація" на чолі з Русланою Лижичко і почались переговори про те, як нам далі діяти. Чесно кажучи, представники опозиції виглядали дуже розгублено - не знали, що робити.

Я зв’язався з патріархом (Філаретом - УП), щоб отримати благословення і вже офіційно мати право розміщувати тут людей. Святіший благословив, оскільки храм Божий має бути відчинений для всіх.

При цьому ми все ж подзвонили в управління МВС і запитали, чи не буде тут якихось провокацій з боку правоохоронців. Нас запевнили, що міліція на територію монастиря не зайде.

Щоправда запитали, чому ми прихистили людей і стаємо на бік певних політичних сил. Ми пояснили, що не маємо жодного відношення до політики, просто допомагаємо тим, хто просить, це місія церкви.

КИЯНИ ДУЖЕ ДОПОМОГЛИ - ЗАСПОКОЮВАЛИ ВТІКАЧІВ ОДНІЄЮ СВОЄЮ ПРИСУТНІСТЮ

Нашим гостям ми відразу озвучили свої умови перебування у храмі. Зокрема, щоб не було жодних політичних агітацій. Ми також попросили, щоб не палили і не вживали алкоголю на території монастиря. І хочу сказати, що якщо щось подібне і траплялось, то волонтери дуже швидко на це реагували і виводили порушників правил з території.

Ми також майже відразу влаштували чергування наших студентів із семінарії. Вони мали допомагати роздавати чай, розповідати новоприбулим, що і де шукати на території. Паралельно з’явились волонтери і серед мітингувальників.

Автобус з "Беркутом" стояв біля храму приблизно до 11-ої години. Але до цього часу на площі вже зібралося багато людей і страх у втікачів трохи минув. Не дивлячись на те, що була субота, кияни, які дізнались про те, що трапилось із ЗМІ, почали підходити до храму дуже рано.

Вони, чесно кажучи, дуже допомогли - приносили продукти, напої, теплі речі, а, головне, заспокоювали мітингувальників однією своєю присутністю. Вже до обіду на Михайлівській площі зібрався великий натовп, виникла внутрішня самоорганізація, сформувався пункт надання медичної допомоги.

У першу ж ніч багато людей залишились ночувати у соборі. Місця, щоб вкласти спати всіх одночасно було замало, тому частина відпочивала, а інші тільки заходили з вулиці погрітись. Ченці всю ніч безперервно читали молитви.  

До 1 грудня ми залишались єдиним місцем для відпочинку та сну немісцевих учасників протесту. У неділю частина мітингувальників переїхала у будинок профспілок, КМДА, тепер вже і у Жовтневий палац. Відкрив свої двері римо-католицький храм, але все одно кожну ніч собор наш заповнений людьми.

Ми зберегли нічне чергування студентів семінарії і церковнослужителі продовжують всю ніч відправляти богослужіння.

Я не знаю, хто із втікачів запропонував сховатись у Михайлівській церкві. Нам тоді було не до запитань. Думаю, наляканим людям просто потрібне було безпечне місце на 200 - 300 осіб, але також, мабуть, зіграло роль і те, що церква традиційно є місцем, де шукають розради і допомоги.

Під час Помаранчевої революції люди також приходили до нашого храму, але тоді, дякувати Богу, нічого подібного не відбувалось, все було спокійно, без ексцесів.  

Галина Титиш

"Українська правда - життя", 4 грудня 2013