Осип Сорохтей (1890-1941) – художник із непростою драматичною долею, чия творчість довгі роки була поза межами грунтовних мистецтвознавчих досліджень. Свого часу Осипа Сорохтея називали «митцем-анахоретом», «галицьким експресіоністом», «карикатуристом у карикатурнім середовищі».
Мар’яна Максимів
Народився Осип Сорохтей 28 лютого 1890 року у с. Баранівці (Баранчичі) на Самбірщині.
Існує «легенда» про чеське походження прізвища, проте родині вдалося знайти документи, де вказано, що батьки були українцями греко-католицького віросповідання. З 1987 по 1905 роки навчається у хлопчачій школі інтернатського типу у м. Станіславів, згодом тікає зі школи і наймається до маляра-альфрейника. У 1906–1910 роках вступає до Станіславівської учительської семінарії. Наступною сходинкою навчання стала Краківська Академія мистецтв, відділ графіки у класі професора Юзеф Панькевича (1911–1914). Під час Першої світової війни був мобілізований до Австрійської армії, служив при Пресовій квартирі «Стрілецька кадра» Легіону українських січових стрільців. У 1918–1920 роках Осип Сорохтей поновив навчання в Краківській Академії у професорів Войцеха Вейсса і Станіслава Дембіцького. Склав іспит на право викладання рисунку у школах.
До Станіславова Сорохтей повертається у 1920 році, де викладає рисунок в Українській гімназії (1921–1926). У цей період співпрацює із ГУДМ (Гуртком діячів українського мистецтва), бере участь у виставці, де презентує два своїх пейзажі. У 1926 році через гостру карикатуру на директора гімназії, опубліковану у журналі «ЗИЗ», Осипа Сорохтея перевели на посаду вчителя Снятинської гімназії.
Саме у Снятині художник зустрічає свою майбутню дружину – ученицю школи Олекси Новакіського Марію Карп’юк, з якою одружується 1928 року. У цьому містечку художник пропрацював до 1929 року, після чого повернувся знову до Станіславова, де працював учителем рисунків в державній Українській гімназії до 1940 року.
У 1931 році митець був експонентом II Міжнародної виставки дереворитів у Варшаві (1931). Протягом 1934–1937 брав участь у виставках «Асоціації незалежних українських митців у Львові», АНУМ: VI (1934–1935); VII (1935–1936); VIIІ (1936–1937).
Осип Сорохтей вперше звернувся до творів на біблійну тематику ще у 1920–1926 роках. У цей період створює цикл, до якого ввійшло понад 50 рисунків, один із ранніх шкіців датований ще 1919 роком. Це мініатюрний цикл, присвячений притчам та біблійним історіям з Нового та Старого Завіту. Саме такий формат творів контрастує із напругою внутрішнього простору зображеного сюжету, що відтворений із особливою експресією, зокрема це роботи «Над озером», «Вигнання з раю», «Адам і Єва», «Каїн та Авель», «Боротьба Якова та Ангела», «Воскресіння доньки Аїра», «Милосердний самаритянин», «Христос та Самарянка», «Христос і діти», «Мироносиці», «Моління про чашу» та ін.
Про те, що художник розробляв біблійні сюжети, свідчать не лише його шкіци, але і записи, датовані 1930-тим роком, в щоденнику, присвячені циклу образів «З життя і мук Господніх» (Страсті Христові) (1470) Ганса Мемлінґа. Зокрема, Осип Сорохтей пише такі рядки: «Всі постаті виступають у туніках і тогах або в середньовічних костюмах міщан, простолюдинів, євреїв на фоні готичних будинків», також художник подає перелік сцен, що входили до цього циклу.
Особливу увагу заслуговує тематика «вечері» – це «Тайна вечеря» в графічному і акварельному варіантах та «Вечеря» (Старозавітня Трійця). Осип Сорохтей будує композицію довкола «концепції столу» по діагоналі, що свідчить про візуальне знайомство митця із «Тайною вечерею» Тінторетто. Кольорова гама акварельного варіанту «Тайної вечері» збудована здебільшого в локальних кольорах, акцентовані гримаси облич учнів, серед них по центру, в обличчі Христа впізнаємо самого художника. Графічний варіант відрізняється більшою динамікою, постаті не сидять а стоять навколо столу. Натомість, в «Старозавітній Трійці» відповідно до сюжету, зображено чотирьох персонажів – праворуч зображений Авраам, що дивиться на своїх гостей, а навпроти нього – троє юнаків, позаду них помічаємо крила, їхні погляди несміливо опущені до столу, лише той, що ближче наважується припідняти голову у бік Авраама. Художник використовує контраст освітлення та темряви, що ніби вихоплюють величну та монументальну постать господаря, та протиставляють її тендітним фігурами Ангелів.
Чому у творчості Осипа Сорохтея з’являється релігійна тема, яку художник майже ніде не презентує, що стало каталізатором його «експресіоністичних» експериментів досі не відомо. Проте, у часовому вимірі ця серія з’являється і розгортається поряд із політичними подіями в Галичині, переходом її до складу Польської держави, глибокою кризою середини 1920-х та політикою «пацифікації» 1930-х років.
Основний доробок Осипа Сорохтея складається із рисунків, які вирізняються своїми строгими, майже готичним лініями. Часто інтервал між створеннями того чи іншого твору дорівнював лише одному дню.
Вже на початку 1930-х художник малює потужний за смисловим навантаженням та емоційним виразом, страсний цикл – «Хресна дорога». У циклі рисунків на біблійну тему найбільше відчуваються внутрішні переживання митця, у деяких євангельських сценах зустрічаємо персонажів із вулиць Станіславова, які «переходять» з побутових сюжетів художника.
Художник розробляє цю тему у двох концептуальних площинах: чорним по білому та білим по-чорному. Осип Сорохтей використовує у першому варіанті – чорний папір і білу пастель. Ці сюжети можна прочувати як своєрідну молитву-роздуми, адже емоції персонажів скоріше стримані, особливо Христа, який сприймає із покорою всі випробування. У Хресній дорозі «на білому» спостерігаємо підкреслену емоційність, а муки Христа надзвичайно сильні. Художник передає з особливим трепетом «величезні», повні болю та страждання очі Ісуса і Його обличчя, на якому застигла гримаса болю. Обличчя персонажів, трактування сцен можемо сміливо ставити в один ряд із релігійними сюжетами Отто Дікса, Еміля Нольде, Ернста Барлаха та інших художників.
Персонажі із вулиць – це ніби випадкові перехожі, одні сперечаються між собою, інші показують пальцями на Ісуса, деякі співпереживають, допомагають підвестися, а ще одні – навпаки долучаються до бичувань. Один персонаж у картатому капелюсі, який «щойно» працював на станіславівській дорозі, на одній із картин Осипа Сорохтея, а тут стає учасником знущань на Ісусом під час Хресної дороги. Художник ніби навмисно, переноситься з часу в час, оголюючи при цьому особливості людської натури, через «міграцію» пересонажів та їхніх вчинків. Адже в часи Ісуса Христа, ті самі звичайні люди після величного вітання «Осанна!», кричали «Розіпни його!». Осип Сорохтей у цьому циклі стирає межі між «біблійними сюжетами» та побутом і вчинками людей.
Іноді, серед натовпу довкола Ісуса, ми впізнаємо знайомі риси обличчя, у тій чи іншій особі – це обличчя самого митця.
За стилем «Хресна дорога» надзвичайно близька до експресіонізму, проте художник вкладає в неї певну семіотику, розуміння власного часу і переживань. Осип Сорохей глибоко роздумував та самозанурювався у філософію «Хресної дороги», пропускав її крізь себе. Саме тому його персонажі із «Хресної дороги» завжди залишаються актуальними.
Зазначимо, що в біблійних темах експресіоністів, ангели, діти і сам Христос іноді виглядали як монстри, і мало чим вирізнялися від засідателів барів – ці сюжети оголювали суспільні пріоритети того часу, зокрема зустрічаємо подібне у творах Еміля Нольде. Отто Дікс, навпаки, показував персонажів як алегорії страху та надій людства. В роботах Сорохтея, біблійні персонажі, хоча і мають свої гротескові маски, проте не настільки спотворені, як у картинах Нольде, їхні статуси і заняття та переживання зовсім інші, ніж у роботах Дікса.
Згодом з’являться велика серія рисунків на побутову тематику, своєрідний щоденних міських типажів, що зображенні постійно у роботі, рутинних справах, зануренні у свої власні переживання та роздуми. Як стверджував сам художник, його насамперед цікавлять будні, бо «нині в буднях більше національного колориту, бо ними, передусім ними живуть люди».
Окреслюючи стилістичні пошуки художника періоду 1930-х років, варто зазначити про його мистецькі замітки, серед яких вартує особливої уваги, нотатка про «експресіонізм» та «нову речевість», як напряму, якому митець найбільше приділяє увагу у своїх записах. Саме з стилістикою «нової речевості» та творчістю окремих її представників, зокрема Отто Дікса та Еміля Нольде, можемо провести паралель у мистецьких пошуках Осипа Сорохтея того часу.
У 1931 році художник створює цикл «Пророки» — ілюстрації до поеми Івана Франка «Мойсей».
У творчості художника колір найчастіше з’являється в акварельних пейзажах, натюрмортах та побутових сценах. Олійний живопис репрезентований портретами та монументальною роботою «Зняття з хреста», що стала повтором однойменної акварельної роботи 1931 року. До теми «Зняття з хреста» художник звертається у різний період творчості, це сюжети «Покладення до гробу», «Зняття з хреста», «Пієта», «Розп’яття», здебільшого графічні роботи, серед них кольорова пастель 1931 року. Картина виконана у досить експресивній манері, з підкреслено вертикальною композицією, та контрастом темно-коричневих і охристих тонів із чорним тлом паперу. Особливо акцентує увагу художник на промінні ліхтаря, що з'являється із темноти і освітлює мертве тіло Ісуса.
Схожою за композицією із олійною роботою «Зняття з хреста» 1935 року є однойменна акварель «Зняття з хреста», орієнтовно виконана також у 1935 році. Композиція має підкреслену вертикальну орієнтацію, позаду хрест, по обидва боки — драбина, відповідно апостоли і пристоячі розташовані на різних рівнях, вертикальним акцентом стає тіло Ісуса, якого підтримуючи, знімають з хреста.
Проте, саме олійна робота «Зняття з хреста» 1935 року стала найкращим втіленням мистецьких пошуків митця, поміж середньовічним драматизмом, полум’яним іспанським бароко, «новою речевістю» та власним світосприйняттям художника. Художник виконав його на замовлення єпископа Григорія Хомишина.
27 вересня 1941 року художник помер у Станіславові.
Про авторку: Мар’яна Максимів, старший науковий співробітник Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г.Возницького
Література: