«Саме такі збірки є виявами братерської християнської любові та єднання, особливо у час скрути та лиха», — владика Андрій Рабій про допомогу постраждалим від паводків

Саме тому багато церковних структур та єпархій відгукнулися на потреби співвітчизників у підтоплених регіонах. Зокрема, це Івано-Франківська архиєпархія УГКЦ, Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ, Коломийська, Сокальсько-Жовківська та Чернівецька єпархії, Благодійний фонд «Карітас-Україна» і багато інших. Серед цих добродіїв варто також згадати про Філадельфійську архиєпархію УГКЦ в Сполучених Штатах Америки, яка організувала збір добровільних пожертв через власну фейсбук-сторінку. Тому спробуємо сьогодні поспілкуватися із преосвященним владикою Андрієм Рабієм, єпископом-помічником Філадельфійської архиєпархії УГКЦ, про цю благодійну ініціативу та її розвиток.

Ваше Преосвященство, яким чином зародилася ідея цієї фінансової збірки на теренах Вашої архиєпархії? Якими були перші кроки для її реалізації?

Головним поштовхом до практичної реалізації цього бажання було звернення Блаженнішого Патріарха Святослава до всієї нашої Церкви допомогти людям, які потерпають від найбільшої повені за останні десятиліття, написане 25 червня цього року. Особливо нам запали ці слова:

«Кожне нещастя, яке людина переживає у своєму житті, є нагодою до вияву християнської солідарності та соціального служіння, щоби якомога швидше допомогти постраждалим. Тому закликаю всі наші інституції: єпархії, спільноти богопосвяченого життя, а особливо мережу організацій благодійного фонду „Карітас“ — організувати порятунок тих, хто волає про допомогу. Звертаюся до всіх громад нашої Церкви — в Україні та світі у дусі євангельського самарянина підтримати тих, хто тепер позбавлений свого дому та опинився віч-на-віч із бідою».

Почувши цей заклик і прохання, ми хотіли зорганізувати найперше нашу українську громадськість і долучитися до надання допомоги. Треба діяти швидко і практично. Замість збирання одягу, їжі та речей першої необхідності, зосередилися на організації збірки коштів через усі можливі способи. Тому, отримавши повне схвалення, підтримку та благословення від митрополита Бориса Ґудзяка, уже 26 червня звернулися до духовенства та вірних долучитися до збірки. Того ж дня ми запустили збірку через сторінку Філадельфійської архиєпархії на «Facebook», що надає можливість звернутися до всіх у цілому світі. На даний час, ми зібрали близько $30,000 від 440 жертводавців з 21 штату у США та країн Європи — Англія, Швеція, Норвегія, Німеччина, Австрія, Італія, Франція, Швейцарія, Україна, Бельгія та Польща. Близько 90 % жертводавців є українського походження.

Крім цього, ми отримуємо пожертви поштою (вже є біля $4,000) від вірних архиєпархії та людей доброї волі. У суботи та неділі, 27–28 червня та 4–5 липня, проводяться збірки у парафіях, які передадуть негайно до канцелярії вже з понеділка, 6 липня.

Як вірні та духовенство Філадельфійської архиєпархії сприйняли тривожні новини про негоду та паводки у Західній Україні? Якими є настрої сьогодні серед нашої діаспори у Сполучених Штатах Америки?

Багато українців у США слідкують за усім, що відбувається в Україні. Ми з тривогою і пережиттям сприйняли новину про великі дощі та повені 23–24 червня у південній частині Західної України. Дивлячись на короткі відеосюжети з місць затоплень, шкоду і бідних людей, які змушені були покинуті рідні домівки, вони не можуть залишити нікого байдужим. І як завжди, з’являється думка і величезне бажання допомогти їм безпосередньо. Це показує високу християнську свідомість серед української громадськості, яка виявляється практично — у добрих ділах та участі, зокрема у складанні пожертви. Тут всі свідомо розуміють, що немає пожертви замалої чи завеликої, і вона дається не чужому, а братові і сестрі у Христі, які терплять. Як каже св. Павло у листі до Галатів: «Несіть тягарі один одного і в такий спосіб сповните закон Христовий» (6, 2), а саме — люби ближнього свого. Дуже приємно бачити, що люди українського походження, які переїхали сюди давно чи недавно, не забувають своєї Батьківщини і Церкви, а всіляко підтримують. Також наші священники активно не лише заохочують вірних до підтримки збірок, але й самі долучаються.

Мушу водночас зауважити, що ми відчуваємо брак новин та інформації про те, що відбувається у регіонах, постраждалих від повеней. Немає ніяких згадок в американських засобах інформації, та і важко знайти повну інформацію в українських мас-медіа. Це дуже шкода, що не привертається увага до такого стихійного лиха і людей, які постраждали. Можна лише уявити, наскільки покинутими і забутими вони почуваються.

Як ми знаємо, це вже не перша допомога українців у діаспорі для своїх співвітчизників в Україні. Доволі часто саме діаспора долучалася до багатьох благодійних проєктів, підтримуючи їх не лише матеріально, але й молитовно чи кадрово. Розкажіть, будь ласка, дещо із цієї спільної історії взаємодопомоги.

Історія взаємодопомоги, напевно, розпочалася з часу масового переїзду українців до Сполучених Штатів у кінці ХІХ століття. Існує багато історій про те, як наші люди, приїжджаючи до Америки, оселялися там, де була робота — у шахтах Пенсильванії, сталеварнях Детройту, заводах із суднобудування в Нью-Йорку та Балтімору, тощо. І їхня платня не була занадто великою. У шахтах платили 5 центів на годину, і можемо порахувати, скільки заробляли щодня і місяця. Але наші люди завжди вміли добре заощаджувати, і висилали допомогу рідним в Україні. У той сам час мусіли подбати про свій дім, будівництво шкіл та церков.

Із створенням різних організацій, наприклад, Українського Конгресового Комітету Америки та З’єднаного Українсько-Американського Допомогового Комітету, допомога Україні стала більш потужною та урізноманітненою. Саме за посередництвом цих організацій багато українців змогли переїхати під час Другої світової війни до Сполучених Штатів Америки. Пізніше, українці створили та лобіювали питання незалежності для України перед Сенатом та президентами США. Коли відбувся Акт проголошення незалежності України, усі радісно і завзято почали збирати допомогу. Наприклад, одяг та продукти для дітей у сиротинцях; медичне обладнання для лікарень; збірки коштів на будівництво церков і монастирів, тощо. Під впливом українського лоббі у м. Вашингтоні, Україні була і далі надається всебічна політична та економічна підтримка.

З сучасних прикладів можна назвати діяльність допомогової організації Revived Soldiers of Ukraine, заснованої пані Іриною Ващук з Ірпеня, котра тепер проживає в США і дуже активно займається реабілітацією поранених військових в Україні та в Сполучених Штатах, організацією складних операцій та фінансуванням протезів. Цей проект має величезну підтримку серед української громади.

Також Релігійне товариство св. Софії у Філадельфії під керівництвом пані Ірини Іванкович проводить вже п’ятий рік поспіль в Україні онлайн-курси, класи і табори з вивчення англійської мови для дітей, молоді, студентів та курсантів Одеського морського училища. Товариство постійно проводить лекції на українську тематику з літератури, релігієзнавства, історії, культури та активно підтримує діяльність Блаженнішого Патріарха.

З’єднаний Україно-Американський Допомоговий Комітет (Філадельфія), очолюваний пані Ларисою Кий, дуже активно допомогає усім в Україні. Щотижня вони отримують багато звернень від організацій та осіб з України про різні потреби. І члени комітету через мережу своїх помічників стараються задовільнити прохання усіх. Раз у тиждень або раз у два тижні вони висилають контейнери із зібраними речами в різні кутки України.

Парафії нашої архиєпархії, наприклад, проводять багато збірок одягу, грошей, речей і продуктів для сиротинців, шкіл, дітей, похилих віком людей. Відділи «Союзу Українок» також спонсорують багато проєктів в Україні. І подібних прикладів можна навести багато. З впевненістю можна сказати, що рівень допомоги не зменшується, а тільки розвивається та збільшується.

Доволі часто Церкві закидають різноманітні звинувачення, пов’язані із використанням грошей. Однак, у цьому випадку ми бачимо позитивний приклад використання коштів. Скажіть, будь ласка, чи повинна Церква займатися фандрейзингом, тобто залученням і збором коштів, коли існує стільки благодійних організацій навколо?

Доцільність чи недоцільність використання коштів є радше питанням доброго адміністрування або управління. Добрий та сумлінний управлінець завжди зважить величину потреби і визначить доцільність використання грошей чи певного ресурсу. Звичайно ж, повинна бути звітність, відкритість та прозорість. Кошти, зібрані у Церкві, не є чиєюсь особистою власністю, а надбанням Церкви для оплати потреб для служіння, утримання священослужителів та надання допомоги бідним, як записано в канонічному праві. І тому є дуже важливо давати перевірені звіти про доходи, витрати і пояснення доцільності витрат, які повинні бути доступні для ознайомлення кожного. Через брак звітності виникають запитання, докори та й звинувачення привласнення або нецільового використання.

Ідея фандрейзингу (збирання коштів) походить з апостольських часів, де вона головно стосується допомоги іншим. У Діяннях Апостолів читаємо: «Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати. А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів. Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії. І встав один з них, на ймення Агав, і Духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможності, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши до старших» (11, 25–30). Пізніше, цей же Савло, нам відомий як Павло, буде писати у листі до Коринтян: «А щодо складок на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду. А коли я прийду, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любові віднесли до Єрусалиму» (1 Кор. 16, 1–3). Для св. Апостола Павла, збирання коштів — це найперше знак братерської любові (Рим. 12:13; 13:8; Гал. 6:10), а також вияв взаємозалежності та взаємодопомоги як члени Христового тіла» (1 Кор. 12, 25–26). Отож, ми є покликані подбати одні про одних не тільки духовно, але і матеріально, коли це потрібно (1 Кор. 11, 21; Яків 2, 16). Повінь у Західній Україні і є тією нагодою показати цю солідарність і підтримку, як пише про це Блаженніший Святослав.

Долучитися до збірки є також прекрасною можливістю для вірних поділитися з того всього, чим Господь благословив їх. Ділячись даром, який отримали, вірні отримують особливе благословення від Господа. Як кажуть в народі, «нехай не збідніє рука того, хто дає».

Тому фандрейзинг є частиною механізму, який уможливлює краще служіння у сповненні місії Христової Церкви. Головне, робити це правильно, відкрито, чітко визначивши ціль, і звітувати про результати. Саме завдяки збірці коштів утримуються безліч католицьких повноденних шкіл, садочків, лікарень, відділи соціальної допомоги, тощо, у Сполучених Штатах.

Які основні принципи Ви вкладаєте при здійсненні цієї акції? Адже ми вже мали нагоду ознайомитися із одним із них — прозорістю. Філадельфійська архиєпархія відразу відзвітувала про передачу коштів для потерпілих. Можливо, існують ще інші принципи?

Як показує досвід, успіх будь-якого фандрейзингу напряму залежить від чітко поставленої цілі і виразно описаних деталей. Оскільки ми живемо у світі інформації, який рухається з карколомною швидкістю, у людей немає часу читати багато. Треба подавати все стисло, цікаво, доступно і вказати величину потреби.

Не потрібно обмежувати збірку тільки до одного способу, наприклад, збірки у парафіях. Тепер є багато соціальних інтерактивних платформ, де можна розповсюдити інформацію про збірку (Facebook, Twitter, Instagram, повідомлення електронною поштою, вебсайти). Це дозволяє все робити дуже швидко і зручно, особливо для молодих людей.

Повинні бути постійні оновлення інформації про хід збірки — скільки зібрано, мати список жертводавців, згадати особливо великі пожертви, але і необхідно усім подякувати, належно від кожної пожертви, малої чи великої. Кожний дар має бути з вдячністю прийнятий від жертводавця, показуючи у такий спосіб, наскільки цінною є ця пожертва, яку зробила особа. Вдячність заохочує людину в подальшій участі в інших проєктах та збірках.

Ми завжди перевіряємо і запевнюємося, що наша допомога дійшла до тих, кому вона призначена. Просимо подати нам певні звіти та фото того, як наша збірка грошей, одягу чи продуктів практично допомогла людям. Звітність є критичним критерієм для подальшої співпраці з тими, кому допомагаємо та перед тими, хто складає пожертви. Ми є посередником під моральним контрактом дотримання всіх умов перед постраждалими або потребуючими та доброчинцями. Чесність є другим критичним принципом для нас, який дуже цінуємо. Тому ми обов’язково прозвітуємо вкінці про результати збірки і плоди, які принесла.

Наприкінці, Ваше Преосвященство, звернемося до більш глобального виміру. Останніми роками все частіше ми говоримо про глобальність Української Греко-Католицької Церкви та про її представництво у багатьох країнах світу. Зрештою, підтвердженням цього є сама Філадельфійська митрополія УГКЦ, яка включає у себе Філадельфійську архиєпархію та ще три єпархії у Сполучених Штатах Америки. Однак, як мені здається, глобальність без єдності нічого не додає. Саме тому, говорячи про глобальність тієї чи іншої Церкви насамперед потрібно дбати про її єдність, сопричастя. На Вашу думку, якими кроками можна принаймні намагатися будувати це сопричастя між настільки відмінними регіонами світу як США та Україна? Чи можуть стати такі кроки взаємопідтримки, як ця збірка Філадельфійської архиєпархії, промоуторами цього сопричастя?

Процес глобалізації, який ми тепер спостерігаємо, буде продовжуватися і надалі. Він приніс багато чого позитивного і створив можливості для пізнання, вивчення та обміну здобутками кожного народу та країни. Зустрівши інше середовище і культуру, це спонукає людину знати і могти розповісти про рідний край, культуру та історію. Багато хто, що виїхали у 1990-х, 2000-х та й тепер, можуть це підтвердити. Згодом виникає інша дилема — чи я хочу асимілюватися в новій країні чи пристосуватися. Перше вимагає повного зречення минулого і набуття нової ідентичності того, ким є особа. А пристосування зберігає людині її ідентичність, коріння, культуру, а ще й збагачує її світогляд через розуміння та підтримку історії, культури та звичаїв нової країни.

У Сполучених Штатах ми часто зустрічаємося з випадками першого і другого явища. І наші церкви тут відіграють таку певну роль «євшан-зілля», де відбуваються не тільки Святі Літургії, але й багато подій українського громадського життя та культурних заходів. Функцією наших парафій є також плекання єдності серед української спільноти через спільну молитву, участь у культурному та політичному житті. Це нагода далі продовжувати бути греко-католиками та українцями, перебуваючи далеко поза межами України. І те, що відбувається в Україні, добре та погане, дуже часто гуртує і робить сильнішою громаду тут, співпереживаючи та допомагаючи братам і сестрам у рідному краї.

Над цією єдністю потрібно постійно чувати і виховувати. Саме такі збірки, хоча є дуже незначними у великому масштабі подій, а все ж таки, є тими виявами братерської християнської любові та єднання, особливо у час скрути та лиха. Сподіваюся, що кожний хто отримає допомогу, скаже у серці: «Про мене не забули! Дякувати Богові! Все буде добре!». І щоби не сталося, ми завжди будемо пам’ятати, молитися за всіх і допомагати тим, хто цього потребує. Ми є всі діти однієї Церкви та Батьківщини.

Розмовляв Іван Вихор