Секретар Херсонської міської ради Юрій Погребний: "Якщо цей інцидент трапився, то можна вважати, що такою є позиція влади"
Своє ставлення до земельного конфлікту в Херсоні, де співробітники будівельної фірми «Парнас» зруйнували греко-католицький храм, висловив депутат і секретар херсонської міської ради Юрій ПОГРЕБНИЙ.
Якщо цей інцидент трапився, то можна вважати, що такою є позиція влади: що це можна було робити. Я не вважаю, що це можна було допускати, і наскільки дозволяли мої сили і сили моїх однодумців, голосували і все робили проти того, щоб забирати в Церкви землю. Але рішення приймають більшістю голосів.
На мій погляд відбулася цілком світська історія, конфлікт інтересів УГКЦ, яка хотіла мати на цьому місці храм, і з іншого боку – мешканці розташованого поблизу будинку, які захотіли мати тут паркову. В цьому конфлікті, на жаль, перемогла позиція мешканців (чи частини мешканців), їхнє лобіювання виявилося ефективнішим, ніж лобіювання релігійної громади.
Ця історія тривала, і я казав, що виграти в такій боротьбі можна тільки світськими засобами: суд, прокуратура і в рамках закону – акції громадського спротиву, щоб показати владі позицію громади. Тому що будинок цей не простий, і мешканці в ньому не прості, і виявилося, що лобіювання цих мешканців значно сильніше. І, можливо, влада теж не змогла їм протистояти. Я не думаю, що всі, хто брав участь у позитивному вирішенні цього питання (про передачу ділянки іншому орендаторові – прим. РІСУ), не мали внутрішніх сумнівів. Але влада піддається тискові, і в даному випадку тиск цих людей, які там хотіли не церкву, а парковку, був сильнішим. Влада не змогла протистояти цьому тискові. Або не захотіла.
В чім проблема, на мій погляд: безумовно, ображено глибинні почуття членів херсонської громади, які належать до парафії Греко-Католицької Церкви. Для них це справді нещастя. Але, на мій погляд, проблема ширша, бо вона має соціальне значення, оскільки відбувся прецедент. Ми починаємо руйнувати храми, в якому б вигляді вони не були, і віддавати місце під парковку, байдуже, яка мотивація, і це не відбувається полюбовно, без діалогу з громадою.
Цей прецедент виглядав так: «ви як собі хочете, думайте, що хочете, а ми тут просто прийняли рішення, поміняли адресу з Леніна на Санаторну» (насправді це така маніпуляція, до якої владі доводиться вдаватися регулярно, з метою «провести» те чи інше рішення через міську раду). Це така маніпуляція. Було знайдено шлях, як це зробити. До чого може призвести цей прецедент: завтра, не приведи Боже, звісно, ми почнемо руйнувати синагоги, відтак баптистські церкви, потім почнемо з’ясовувати: хто «православніший» — в Київському чи Московському патріархаті… і куди цей шлях?
На мій погляд, це найсерйозніша проблема в тому, що ця ситуація до останнього дня не набула розголосу. Я про цю руйнацію храму, в якому був присутній при його освяченні, довідався з публікації в газеті і фотографій. Про те, що на місці храму котлован – я особисто довідався з газети.
Я розумію, що в релігійній громаді використовують інші правила, але подібні питання вирішують з іншими організаціями тільки шляхом їх тиску на владу. Коли на сесію приходить 100 працівників ринку і починають висувати свої ультиматуми, то питання знімаються з порядку денного. Влада чує тільки голос сили. В даному випадку толерантність і коректність, притаманні релігійним громадам, призводить до того, що перемагає ось така от аморальність.
Херсон, 27 серпня 2009 року
