Секта

Секта  -  (походить від  лат. secta – вчення, напрямок, школа. Іменник secta походить від  латинського дієслова sequor – слідувати; Інколи термін помилково пов’язують із дієсловом  secare – відрізати. В латинському перекладі Біблії – Вульгаті, терміном secta перекладено термін αἵρεσις (єресь), яке первісно означало: вибір, особливе вчення, особлива релігійна чи філософська школа. ) один з типів релігійної чи філософської організації, яка має власну систему вірування і вчення.

Релігієзнавство та соціологія релігії серед особливостей секти виділяє її опозиційність до певного релігійного та філософського напрямку. Як правило, секта утворюється внаслідок відходу невеликої кількості вірних від більшої релігійної течії та протиставляється останній. Звідси ще однією особливістю сект є невелика кількість членів по відношенню до групи від якої вони відійшли, а також недоброзичливе ставлення до неї. Історично термін вживався для означення груп вчення яких відхилялось або вступало в конфлікт із офіційною церковною доктриною. З богословської точки зору сектантство –  це брак кафоличності (від грец. Καθολικός - всеохопний), яке проявляється у відмові від загального церковного вчення на користь вченню окремого вчителя чи групи вірних. Ця група, як правило, агресивно налаштована до інших вірних, а згодом може зовсім розірвати єдність із церковним тілом. В крайніх формах сектантства може дійти до того, що вчення тих чи інших лідерів цих груп проголошується рівним вченню і ролі Христа та Євангелія. Паралельно існує також поняття так званої сектантської ментальності, яка може бути притаманна також тим чи іншим членам Церкви. Вона проявляється в тому, що ці групи виділяють певні церковні вчення та традиції в ущерб іншим. Надання особливої уваги тим елементам церковного життя, які займають другорядну роль в Церкві (напр. певним обрядам чи переданням). Такі особи чи групи осіб хоч і не поривають єдності з Церквою, проте знаходять в опозиції до більшості підкреслюючи свою вибраність чи особливу правоту.

Поняття сектантства було детальним чином випрацюване в рамках релігієзнавства та соціології релігії. Німецький соціолог Ернст Трьольч (1865-1923) на початку ХХ століття випрацював розрізнення між Церквою, сектою та містичною течією. Згідно з його теорією Церкви, це релігійні групи, які є повністю інтегровані в загальне суспільне середовище, а більшість їх членів є народженими в рамках тієї чи іншої Церкви, а не навернені в неї. В той сам час секти, за спостереженнями Трьольча слабо інтегровані в суспільство, часто агресивно налаштовані до нього та часто вдаються до критики інших релігійних груп як надто «мирських». На таких самих позиціях стояв Макс Вебер, який зараховував до сект ті релігійні рухи, більшість членів яких є конвертитами в першому поколінні. За Вебером діяльність Церкви спрямована на ціле суспільство, в той час, як діяльність сект спрямована головним чином на членів організації. Ернст Трьольч відзначав також сильну залежність сект від вчення засновника, сильний соціальний і аскетичний радикалізм, міцну міжособову єдність в середині відокремленої групи, ексклюзивізм по відношенню до «зовнішніх». Третя група релігійних організацій – містичні течії, за Трьольчем, вирізняються від Церков та сект відсутністю формальної організації та базується на спільності індивідуальних переживань її членів. Після ІІ Світової війни тези Ернста Трьольча були вдосконалені Бентом Джонсом, який виділив різницю між Церквою і сектою в тому, що остання, на відміну від Церкви, залишається не інтегрованою в суспільство. Соціолог Дж. Мільтон Йінгер розробив значно ширшу класифікацію релігійних груп, виділивши: Церкви (універсальні організації), екклесії (національні), деномінації (група, приналежність до якої визначається за расовою, соціальною чи класовою ознакою), встановлені секти (established sect), секти і культи (Основні розрізнення між сектою і культом полягають в тому, що культи несуть відверту шкоду як своїм членам так і суспільству загалом. В українській мові часом вживається термін «деструктивний культ» чи «тоталітарна секта»). На думку Мільтона, різниця між встановленою сектою і просто сектою полягає в тому, що встановлена секта досягла певної стабільності та включає кілька поколінь членів, проте ще залишається не інтегрованою в суспільство і тому не може вважатись деномінацією.

Спершу всі дослідження та класифікації застосовувались головним чином тільки до течій, пов’язаних із християнством. Проте з часом термін почав вживатись також і до різних течій в інших релігіях.

Починаючи з 1970-х років, термін секта почав втрачати своє нейтральне забарвлення і тому в науковий обіг було введено термін – нові релігійні рухи, який запропонувала англійська дослідниця Айлін Баркер. Часом для означення новітніх релігійних напрямків застосовують терміни «нетрадиційна релігія», «маргінальні релігійні групи». Проте повної відмови від терміну секта не відбулось, так як і не існує заборони на його вживання. Оскільки деякі секти мають доволі довгу історію і не можуть трактуватись як «новітні рухи». З іншого боку, деякі новітні релігійні течії мають характер власне руху, а не організованої секти. Тому терміни новітні релігійні рухи і секта не є взаємозамінними синонімами. А в англомовній літературі, насамперед американській, термін секта не несе негативного навантаження. Наприклад, це усталений термін для позначення деяких течій в середині Ісламу і Індуїзму. В українському контексті термін секта не є однозначним та чітко окресленим поняттям. Тому часом трапляються непорозуміння щодо його вживання. Проблема ускладнюється також тим, що цей термін сильно залежить від контексту, в якому він вживається. Наприклад, діяльність деяких протестантських спільнот в Північній Америці не буде розцінена як сектантська, натомість в українському контексті вони можуть сприйматись як секта. Сьогодні, як правило, цей термін застосовують для означення груп, діяльність яких відзначається радикалізмом та сильним протиставленням оточенню. В таких групах, як правило, діє авторитарне керівництво, члени секти ізолюються від суспільства та можуть мати обмежену свободу дій. Дуже часто діяльність таких груп спричиняє погіршення родинних стосунків у сім’ях членів секти та їх відносинах із соціумом. В секті також можуть застосовуватись різні форми впливу на психіку людей.