Упродовж останніх трьох днів семінаристи мали можливість доповнити своє знайомство з особливостями місійного служіння, слухаючи досвід праці різних мирянських спільнот та громадських організацій, а також особисті свідчення людей.
«Ідіть же по цілому світі та проповідуйте Євангеліє усьому творінню», − звернувся словами Святого Письма о. Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ, до учасників семінару. Упродовж останніх трьох днів семінаристи мали можливість доповнити своє знайомство з особливостями місійного служіння, слухаючи досвід праці різних мирянських спільнот та громадських організацій, а також особисті свідчення людей.
Про потреби душпастирів за кордоном говорив о. Іван Ковба, Росія, адже «від Новосибірська аж до Камчатки немає жодного священика, котрий би опікувався українцями». Люди також мають свої очікування від священиків, про це розповів о. Тарас Милян, голова Комісії у справах молоді Львівської архиєпархії. «Священик повинен відображати те, що не може сказати людина», – підкреслив о. Тарас. Що стосується ситуації з молоддю, то зауважив, що «молодь є бідною у справах віри. Допомогою на цьому етапі буде наша терплячість і послідовність праці». Про трудність праці з молоддю у Греції говорить також і с. Герарда Смерека, ЧСВВ. «Молодь важко зацікавити Богом. Це діти батьків, котрі увесь час працюють, але важливо, що вони приходять, збираються, мають бажання, хоча до кінця ще не свідоме», – говорить сестра про це служіння.
На чужині дуже гостр
Говорить також і про те, якого спілкування насправді потребують люди від священика: «Багато питань вирішувалося за чаєм, це було найкраще спілкування». На запитання, чи щасливий у своєму служінні, відповів, що, «за три роки у мене не було бажання вертатися в Україну, хоч дуже люблю свою Батьківщину, але, будучи в Караганді, я ніколи не був поза Україною», – говорить священик і звертається до семінаристів: «Не шукайте Європи – вона вас погубить, а Казахстан допоможе знайти вам Бога».
Морське капеланство представляв о. Олександр Смеречинський, м. Одеса, котрий поділився своїми спостереженнями щодо потреби спілкування. «Найбільше українських моряків є серед європейців. Ми відвідуємо кожен іноземний корабель, який прибуває. Ці люди просто потребують нашої присутності. Вони питають мене: «Чому ти мені допомагаєш?». Відповідаю, що вірю в Христа, тому це роблю. Зауважує, що моряками займається лише УГКЦ. Одеські моряки, котрі приїжджають додому, відчувають себе «кошельками, яких відкривають і розграбовують», – говорить священик, а також передає слова дітей: «Тато приїжджає, вони з мамою ідуть і тратять ці гроші на свої розваги».
Пані Надія Холод, Італія-Тернопіль, заробітчанка, свідчить, що їхала за кордон через важку матеріальну ситуацію. «Якби мої діти ішли без тата, я не впізнала б їх», – говорить жінка про зустріч з родиною. «Це добре – побачити «образ», який приїжджає з грошима, але про стан твоєї душі ніхто не питає. Цікавить одне: скільки ти привезла», – ділиться п. Надія.
Працю з «жінками вулиці» представив о. Василь Поточняк, Італія-Київ. «В Італії є від 50 до 100 тис. жінок легкої поведінки. У Болонії, де я служив, вночі на вулиці стоїть 450 жінок, це не лише українки. У Римі цілі структури займаються цими людьми. В Італії є товариства сімей католиків, котрі готові взяти таку людину в сім’ю. Дівчина у цій сім’ї проживає до півроку, потім її перевозять в інше місце – і тоді вона починає жити самостійно. На Україну, зазвичай, не вертаються. Щодо праці УГКЦ, то я був членом товариства «Дерево киринейчика». Праця полягала у короткому спілкуванні, яке нам вдавалось провести з тими людьми, що приносили їм хоч якусь маленьку радість. За ніч розмовляли з 30 особами. Майже кожна просить порятунку. Ці люди, як в тумані. Ми намагалися непомітно дати їм візитку з телефоном Церкви, яка займалася ними. Це все доводилось робити дуже обережно, вночі, бо знали, що за ними увесь час спостерігають», – говорить священик.
Про прощу, як форму молитви, спілкування та зустрічі родин мігрантів, а також про свій досвід перебування в Неаполі говорила п. Галина Заячкевич, Італія-Дрогобич. «Цьогоріч вшосте відбудеться піша десятиденна проща родин мігрантів із Самбора у Зарваницю. Першу таку прощу було огранізовано у 2006 році. Ми хотіли, щоб через прощу нас почула влада. Проща – це молитва, можливість зустрічі родин тих, хто за кордоном, з тими, хто тут. Минулого року відбулася п’ята ювілейна піша проща родин мігрантів, котра прибула у Зарваницю у кількості 370 осіб. Участь можуть взяти не лише заробітчани, а і ті особи, котрі потребують духовного. Ми йдемо пішки 240 км і вчимося довіряти Богові», – сказала п. Галина.
На завершення о. Мирон Бендик представив загальну місіологію УГКЦ. «Місія Церкви – не відкинути жодної людини, котра приходить. Коли люди відчують любов пастирів – зникне їхня настороженість. Місійність не в конфесійності, це треба відкинути, коли ти ідеш служити. Екуменічність місії у тому, щоб ми у Слові не вносили ті елементи, що ділять. Місійне завдання священика – пізнати всіх за своїх, показати, що їхня Київська традиція, є, водночас, і нашою», – говорить священик.
Щодо праці Церкви говорить: «Праця УГКЦ має бути настільки доброю, щоб тут, в Україні, було якомога менше місійності. Кожен священик має завдання, щоб у перспективі пастирства зросло число воцерковлених людей. Місійне завдання на галицькій парохії: зробити так, щоб Церква була якісно повною, по цих ознаках впізнаємо, що священик мислить місійно», – зауважує о. Мирон.
Торкаючись питання обряду, зауважує, що «Східна діаспора – це те, куди ми маємо прийти. Вірний кожної Церкви має право, щоб йому послужили в тому обряді, в якому він вихований», – говорить священик.
Говорить про інкультурацію та унікальне завдання місіонера – бути носієм двох культур, бо так він набуває своєї ідентичності. «При такому підході є шанси, що УГКЦ буде прийнята позитивно всюди там, де б не прийшов місіонер», – говорить священик.
Отець Василь Поточняк анонсував проект скрипту викладання місіології в семінаріях під авторством о. Мирона Бендика, який уже є написаний і розрахований на два семестри навчання. Семінарії загалом висловили згоду. До місяця часу ще прийматимуться пропозиції. «Сподіваємось, що до кінця цього літа праця дійде до завершення і мав би вийти скрипт під назвою: «Загальна місіологія» і «Місіологія нашої Церкви». Одним з багатьох кроків, які наша Церква має зробити − це мати один погляд на місійність», - сказав о. Василь Поточняк.
Нагадаємо, що цей перший практичний місійний курс, організований ПМВ УГКЦ, відбувався у Львівській духовній семінарії Святого Духа упродовж тижня, з 27 червня по 2 липня, і охопив своїм змістом різні аспекти місійного служіння нашої Церкви через науково-практичне ознайомлення з цими реаліями. Запрошеними гостями були місіонери з усієї Євразії, а також організації, які займаються питаннями мігрантства, іммігрантства та безпосередні свідки: заробітчани та ті, хто повернувся.
Для Департаменту інформації Іванна Рижан
Джерело: www.ugcc.org.ua
Фото брат Роман Спірц, Львівська семінарія Святого Духа