Наталя ЗІНЧЕНКО, Геннадій КИРИНДЯСОВ. - “Хрещатик”, 11 червня 2004 р.
Незнищенна та нація, яка в єднанні з іншими народами оддавен зберігає свою самобутню культуру, — такий лейтмотив балетного спектаклю “І був вечір, і був ранок, день...” у виконанні танцювального ансамблю “Модус-Ніка”.
Для “Модус-Ніки”, зразкового ансамблю спортивного і бального танцю Центру творчості дітей та юнацтва Оболонського району столиці, ця прем’єра більш ніж прем’єра. У дебютному одноактному балеті відомий творчий колектив з більш як десятилітньою біографією мовби здійнявся, злинув над власним амплуа і явив прихильникам Терпсихори яскраву різнобарвну феєрію. Режисер-постановник Валерій Захарченко вибудував масштабне дійство (у ньому зайнято понад вісімдесят дітей, починаючи з чотирирічного віку) за канонами біблійної притчі про багатостраждальний єврейський народ (його безіменно уособлює елегантно-пластична Оленка Чучко, одна з найобдарованіших учениць художнього керівника “Модус-Ніки” Вероніки Кухтіної). Цей народ розсіявся по світу, але не втратив духовної єдності, не розчинився серед інших націй. Залишився, навіть гнаний, вірний собі, й тому на фундаменті збереженої самобутньої культури звів дім державності, де біля Стіни Плачу молитовно звертаються до Всевишнього зі сподіваннями та надіями незліченні паломники... Утім, сюжет зовсім позбавлений релігійної “жестикуляції”. Його відправною точкою стає Шавуот — єврейське свято збирання ячменю (до слова, нинішнього року такі урочистості відзначали 26—27 травня, і вони збіглися з прем’єрним показом у рамках культурної програми Днів Ізраїлю в Україні), ознаменоване ще й тим, що в цю повновагу врожайну пору іудеям було даровано заповітну Тору. Саме вона, містячи в собі звід глибинних моральних законів, і рятує від згубної асиміляції стародавній єврейський народ, спокушуваний культурами інших етносів. Четверо біблійних коней — вічні стихії води, землі, повітря і вогню — переносять головну героїню то в Японію, то в Індію, то до циган, а то до єгипетських фараонів... Круговерть випробувань — від магії мандрівної свободи до рабського поклоніння золотому тельцю. Жадоба духовного відродження стає сильнішою від природних катаклізмів: відновити вогнище після руїнницького землетрусу судилося лише тим, хто батьківщину леліяв у серці. І тому, заново народжуючись та боязко ступаючи по румовищах інтернаціональної цивілізації, разом з головною героїнею танцюють японці й індуси, цигани й араби... Спочатку роблять чудо-рухи в загальному дружньому колі під єврейську музику, а потім, захоплені запальними життєствердними ритмами, проходять через браму створеного світу кожен під свою мелодію. Притча є притча. Зате які сліпуче реалістичні національні вбрання на неповторному хореографічному панно! А в найвищому сенсі пацифістський фінал (єврейська дівчина повертає до життя арабське маля) переломлює фантастичне позачасове дійство в дзеркалі сучасної історії. Мимоволі згадується Жан Жорес: “Традиція — це не збереження попелу, а роздмухування вогню”. — Ідеєю створити цільносюжетний спектакль про стародавню єврейську культуру з її об’єднувальною місією ми запалилися ще сім-вісім років тому,— розповідає Вероніка Кухтіна.— Тоді “Модус-Ніка” була своєрідним театром моди в показах неординарного художника-модельєра Тетяни Єгорової, яка брала участь у популярній телепрограмі “Фант-лото “Надія”. Про балетні постановки лише мріяли — щоб узятися за них, потрібен був не просто ансамбль розрізнених віртуозних пар, а єдиний хореографічний колектив. І ось навесні 2003-го ми впритул наблизилися до втілення давнього задуму — вийшли на публіку з прем’єрою іспанського танцю фламенко, в якому вже були і характер, і національний колорит, і головне — драматургія. Своєрідна проба сил удалася, і ось у першому нашому балеті, всупереч сподіванням скептиків, з професіональною енергією спалахнув цілий феєрверк народних танців, точніше — танцювальних мініатюр найрізноманітніших народів світу. Більше тисячі киян бурхливо аплодували в Центрі культури і мистецтв Національного університету “Модус-Ніці”, що явила публіці такий заповітний балет. Віриться, що він житиме, відкриваючи перспективу для створення дитячого театру танцю. І, не приховуючи прем’єрної радості, Вероніка Кухтіна просить “озвучити” тих, хто своїм талантом і працею дав сценічне життя цій біблійній притчі: і Валерія Захарченка, й Олену Супинську (консультанта з хореографії, артистку балету оперної студії Національної музичної академії України), й Ірину Клименко (одна із постановниць спектаклю), і Тетяну Єгорову (художницю з костюмів), і Оксану Костюченко разом з Іриною Кошовою (педагогів Центру творчості дітей та юнацтва Оболоні), й Оболонську райдержадміністрацію, і батьків тих школярів, котрі поєднували мельпоменівські будні й свята з непростими турботами навчального року якраз на його фінішній прямій. Як мовиться, окрема подяка юним виконавцям ключових ролей: уже згаданій Оленці Чучко, семирічній Ірі Силовицькій (грала арабську дівчинку), Насті Кирилюк (вела соло у фламенко), Аліні Симоненко, Олені Макаренко, Даші Северенчук, Сергію Здебському, Денису Заноздрію, а також випускникам театрального інституту Олександрові Форманчуку та Сергію Чернову. Є і таланти, і шанувальники у “Модус-Ніці”. А отже, є і будуть нові творчі перемоги.
http://www.kreschatic.kiev.ua/?id=2486&page=3