8 жовтня Папа Франциск провів консисторію з нагоди призначення нових кардиналів. Серед 21 нового кардинала можна побачити 44-річного єпископа Української греко-католицької церкви Миколу Бичка, який народився в Тернополі та зараз служить українській греко-католицькій діаспорі в Австралії.
Джерело: Король Данило
Коцовська Галина
Напередодні, 6 жовтня, з вікна Апостольського палацу під час молитви «Ангел Господній» Франциск зачитав список кардиналів, яким він надасть пурпуровий одяг 8 грудня, в урочистість Непорочного Зачаття. Вони походять з усього світу, в тому числі з Ірану та Індонезії. Від Ірану до Індонезії, від Японії до Філіппін, від Кот-д’Івуару до Алжиру, аж до Італії, навіть з новим вікарієм Римської дієцезії. На диво, за традицією останніх дванадцяти років свого понтифікату.
Периферії світу з великими архієпархіями або особистостями Римської Курії переплітаються в списку Понтифіка, який також на цій своїй десятій Консисторії хоче відновити обличчя вселенської Церкви, яка охоплює всі широти.
«Їхнє походження виражає універсальність Церкви, яка продовжує звіщати милосердну любов Бога до всіх людей на землі. Їхнє включення до Римської дієцезії виявляє нерозривний зв’язок між Престолом Петра та окремими Церквами, поширеними по всьому світу», - проголосив у свої промові Папа Франциск
У перший день після проголошення його кардиналом владика Микола Бичок прибув до Сіднея, щоб взяти участь у церемонії вручення ступеня доктора богослов’я «honoris causa» від університету Нотр-Дам в Австралії Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію І в катедральному соборі Святої Марії в Сіднеї.
У супроводі протосинкела Мельбурнської єпархії, митрофорного протоієрея Симона Цькуя, Преосвященний владика Микола мав нагоду відвідати катедральний собор Святої Марії, церкву-матір Австралії, щоб помолитися. Від початку російської війни проти України катедральний собор Свято Марії став місцем, де вірні моляться за Україну та справедливий мир. Центром молитви є історична ікона Христа Пантократора, написана монахом-студитом, о. Ювеналієм Мокрицьким, і подарована Блаженнішим Патріархом Йосифом Кардиналом Сліпим Архієпископу Сіднея Томасу Кардиналу Ґілрою під час першого візиту Патріарха Йосифа до Сіднея у 1968 році.
Відтак владика Микола перейшов до крипти катедрального собору Святої Марії, де, в очікуванні воскресіння померлих, спочивають шість кардиналів. Владика Микола та о. Симон зупинилися біля поховання кардинала Джорджа Пелла, щоби помолитися вервицю за покійних кардиналів та в наміренні Святішого Отця, Патріарха Святослава, Синоду єпископів Української греко-католицької церкви, єпископів Австралії та духовенства, монашества та вірних Мельбурнської єпархії.
Під час самої церемонії владику Миколу привітали ректор університету Нотр-Дам в Австралії пан Крістофер Еллісон та Апостольський нунцій в Австралії Архієпископ Чарльз Балво, відзначивши, що його призначення до Колегії кардиналів є великою честю.
Після церемонії кардинал-номінант мав нагоду зустрітися з Його Всесвятістю Вселенським Патріархом Варфоломієм І та подякувати йому за незмінну підтримку, яку Вселенський патріархат надає Україні в її прагненні до справедливого миру. Патріарх Варфоломій відповів гучним «Слава Україні!»
Владика Микола Бичок народився 13 лютого 1980 року в Тернополі.
У липні 1997 року вступив до Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, здійснюючи чернече та богословське формування в Україні та Польщі, здобувши ліценціят з душпастирського богослов'я.
Склавши 17 серпня 2003 року довічні обіти, 3 травня 2005 року отримав ієрейські свячення. Як священник здійснював різні душпастирські служіння, був настоятелем монастиря отців редемптористів та парафії в Івано-Франківську, провінційним економом. Від 2015 року служив на парафії святого Івана Хрестителя в Ньюарку, США, Філадельфійської архієпархії УГКЦ.
15 січня 2020 року у Ватикані повідомлено про те, що Папа Франциск призначив його новим Єпархом Єпархії святих Петра і Павла в Мельбурні УГКЦ в Австралії. Єпископська хіротонія відбулася 7 червня 2020 року в архікатедральному соборі святого Юрія у Львові.
Варто зауважити, що владика Микола Бичок, якому виповнилося 44 роки, стане наймолодшим кардиналом.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук так привітав та прокоментував новий статус тепер уже кардинала Бичка: «Владика Микола один із молодих єпископів нашої Церкви, і ми тільки радіємо, що Папа звернув на нього увагу. Це для нас означає, що наша Церква дуже гідно і відповідально підбирає нових кандидатів до єпископського стану, які є найкращими у гроні всього католицького єпископату у світі. Сьогодні наш єпископат, зібраний у синоді єпископів УГКЦ, що складається із владик із цілого світу, є як ніколи одностайним. Як це показали різні кризові моменти, що виникали із початком повномасштабного вторгнення, ми єдиним серцем і єдиними устами промовляємо і до Папи Франциска, і до Католицької Церкви у світі, і до світового співтовариства. Мати ще одного такого промовця із можливостями кардинальської гідності, ще й в Австралії, – це не тільки велика користь для УГКЦ, але і велика благодать Божа для нашого народу і держави».
Після призначення кардинал Микола Бичок так охарактеризував своє призначення: «Для мене, як і для багатьох інших, ця новина стала великою несподіванкою. Я, безумовно, відчуваю хвилювання, тому що це призначення є великим привілеєм. Це не привілей, наданий мені особисто, а привілей, наданий Папою Франциском усій Українській греко-католицькій церкві та Католицькій Церкві в Австралії. Я намагатимусь наслідувати гідний приклад моїх попередників-кардиналів: патріарха Йосифа кардинала Сліпого, який, звільнившись після 18 років радянського ГУЛАГу та переїхавши до Рима, став голосом нашої Церкви у вільному світі і, використовуючи різні форуми, наголошував на переслідуваннях Церков у СРСР та закликав до більш радикальних дій для захисту прав вірян; блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського, який повернувся, щоб очолити Церкву в Україні, попри похилий вік і фізичну неміч, створив структури й інституції, які допомогли нашій Церкві перейти від переслідувань до свободи; блаженнішого Любомира кардинала Гузара, завдяки якому УГКЦ після виходу з підпілля і відродження на Заході України знову повернула осідок Верховного Архієпископа Церкви зі Львова до Києва, започаткувавши активний розвиток УГКЦ на теренах Центру, Сходу та Півдня України. Я розумію усю відповідальність за життя і майбутнє всієї нашої Церкви. Знаючи, які важкі часи переживає наш український народ через війну, я продовжуватиму інформувати католицький світ про те, що відбувається на нашій землі, і постійно нагадуватиму про Україну».
Про важливість такого призначення в цековному та світському контексті, про те чи потрібен статус кардинала Блаженнішому Святославу, та про силу голосу України у коментарі для ІА Король Данило розповів викладач Українського католицького університету, співробітник Інституту історії Церкви УКУ Анатолій Бабинський: "В історії українських земель – це третій кардинал із Тернопільщини. І тут Тернопільщина виглядає як особлива, благословенна земля, тому що і Йосип Сліпий, який був родом із Тернопільщини, і Владислав Рубін, який хоч і польської етнічності, але теж був кардиналом за часів Івана Павла ІІ, та про якого українці, на жаль, мало знають, походив із передмістя Тернополя. І ось маємо третього кардинала звідтіля. І це дуже цікавий факт. Хоча загалом для Київської церкви - це шостий кардинал в історії і перший, який не є митрополитом.
Така подія завжди є важливою, особливо у західному контексті. Кардинал - це досить поважна фігура в рамках католицизму, а відтепер для нього ще більше дверей не лише церковних, але й світських стають відкритими. Адже кардинал – це важливий напівдипломатичний статус. Зрозуміло, що для Української греко-католицької церви кардинал - це й особа, яка може доносити певну інформацію, позицію України та української церкви не лише до Папи, але у до усіх інших Ватиканських інституцій. Кардинал, як вагома особистість, має доступ до різних світових еліт, може проводити зустрічі тощо.
Щодо того, що навіть глава УГКЦ не є кардиналом, то тут постає інше питання: чи він повинен ним бути? Тому що дискусія про це триває вже десятиліттями чи глави східних католицьких церков узагалі повинні бути кардиналами? Тому що сам статус глави церкви уже є вищим від кардинальства. Тобто для східної церкви не так важливо, щоби її очільник мав статус кардинала. Бо ж кардинал – це не бюрократична позиція в церкві, це радше почесний сан. Глава церкви автоматично не повинен бути кардиналом. Та дискусія існує тому, що, зрештою було б добре, якби глави церков брали участь у виборах Папи, оскільки зараз робити це можуть лише кардинали. З іншого боку – робити їх кардиналами, це у певному сенсі понизити їхній статус. Тому у даному питанні потрібно бути обережним. Бо, насправді, чи Владика Шевчук хоче бути кардиналом?
Зрозуміло, що традиційно перед цим і Блаженніший Йосип Сліпий, і Мирослав-Іван Любачівський, Любомир Гузар були кардиналами. Але ця традиція може й не продовжуватись далі. Знову ж таки, це питання дуже дискусійне і не лише в межах греко-католицької церкви. Наприклад, у 60-их роках глава Мельхідської церкви не прийняв статус кардинала, мотивуючи свою відмову тим, що це пониження його статусу як очільника церкви.
Чи добре було б щоб Святослав Шевчук зараз став кардиналом? Мені важко сказати. На даний час він є главою церкви і цей статус є достатнім для того, щоби промовляти до світу, розповідати про ті проблеми, які турбують зараз Україну та церкву.
Звісно, це позитивно, що в України є кардинал. Адже це ще один голос, який звучатиме у світі, підсилений кардинальством.
Особливо додаткових функцій кардинал не має, хіба що його призначають як куріального, коли він працює і очолює якусь із декастелій римської курії, тоді він отримує додаткові функції. Ну, наприклад є кардинали, які очолюють декастерії у справах східних церков, інтегрального людського розвитку, у справах єпискапів, освіти. Тобто, якщо говорити світською мовою, то ці кардинали – це міністри в Кабінеті Міністрів. Тому що Римська курія – це як виконавчий орган держави Ватикан, центру католицької церкви. Але є багато кардиналів розсіяних по цілому світі і вони, як правило, колись очолювали дуже ключові пости, кафедри в певній країні, де є католицька церква. Як правило, кардинальство надавалося єпископам із столичних міст Парижа чи Берліна. Та Папа Франциск почав змінювати цю практику. Так, призначення Миколи Бичка кардиналом викликало дуже велике здивування не лише в нас, але також і в Австралії. І я зараз поясню чому.
Уже протягом багатьох років Папа змінив практику призначення кардиналів. Відтепер кардиналів обирають не із великих, а, навпаки, із невеликих округів. Якщо у нього, наприклад, є вибір призначати єпископом людину із столиці чи із провінції, то він обере другий варіант. Тому понтифікат Папи часто називають "погляд Магелана". Тобто погляд не з центру світу на переферію, а з переферії на центр світу. Бо ж і сам Папа приїхав із переферії - Латинської Америки, тож він таким чином хоче піднести переферії: єпископів і кафедри, які досі залишались в тіні ніким не помічені.
Обрання кардиналом владики Бичка є чимось суголосним цій траєкторії. Варто розуміти, що в Австралії сама по собі католицька церква є меншістю, а греко-католицька церква є меншістю в меншості. Тобто Папа обрав єпископа із найменшої єпархії австралійського католицизму та підніс його до кардинальської гідності. Я читав новини в австралійських медіа, і там у перших абзацах – шок. Я навіть не впевнений чи він має австралійське громадянство. Мені здається, що ні, бо він впродовж багатьох років служив у Америці. Тож вони дивувалися, що Папа обрав не уродженця Австралії, не корінного мельбурнця. До речі, це наймолодший кардинал – всього лише 44 роки. І він візьме участь ще не в одному конклаві, ще не одного папу буде обирати. А також статус Миколи Бичка надає йому привілей бути серед найближчих дорадників папи. Він представлятиме не лише УГКЦ, але й Австралійську католицьку церкву. Єдиний католицький кардинал у Австралії. А це додаткові обов'язки, і, можливо, він ще сам не усвідомлює їхню повноту. Бо, загалом, це унікальна ситуація. Для українців - це додатковий голос на світовій арені. І це позитив, без сумніву".