• Головна
  • “Що стосується останніх виборів мера Києва, то коли ми говоримо про перемогу того чи іншого кандидата, це дуже умовно”...

“Що стосується останніх виборів мера Києва, то коли ми говоримо про перемогу того чи іншого кандидата, це дуже умовно”

29.05.2008, 12:17
“Що стосується останніх виборів мера Києва, то коли ми говоримо про перемогу того чи іншого кандидата, це дуже умовно” - фото 1
“І знову, здраствуйте!” – виборчі перегони в Києві, де вдруге лідерство взяв Леонід Черновецький. Чи зіграв тут якусь роль релігійний фактор?

zoria.jpeg“І знову, здраствуйте!” – виборчі перегони в Києві, де вдруге лідерство взяв Леонід Черновецький. Чи зіграв тут якусь роль релігійний фактор? А якщо так, то чому в Києві, де переважна більшість православних, мером обирають людину, що тісно пов`язана із Церквою “Посольство Боже”? Цю ситуацію ми попросили прокоментувати ЄВСТРАТІЯ (Зорю), єпископа Васильківського, вікарія Київської єпархії, прес-секретаря Київської Патріархії , голови Інформаційно-видавничого управління УПЦ КП.

— У 2004 році Центр Разумкова проводив соціологічні дослідження по всій Україні. В результаті цього є чіткі дані про те, що релігійний фактор практично не впливає на політичні вподобання. Гадаю, це тому, що людина в релігії і від релігії шукає зовсім інших речей, ніж в політиці і від політиків. В Церкві людина шукає те, чого вона не може знайти у світі. І тому вона не хоче в цей церковний, духовний світ впускати політику.

Що стосується останніх виборів, то коли ми говоримо про перемогу того чи іншого кандидата, це дуже умовно. По-перше, була дуже низька явка, трохи більше 50%. По-друге, в Києві неофіційно проживає ледь не половина мешканців, які мають прописку в інших містах. Ці люди живуть тут і працюють, і створюють обличчя Києва, але не мають права голосу. Наприклад, і я в столиці живу 14 років, але прописаний не в Києві, тому не є виборцем міста Києва. Отже, відсоток тих людей, які проголосували чи то за переможців, чи то за переможених, в реальних цифрах знижується настільки, що говорити про якісь абсолютні переваги, чи якусь абсолютну перемогу, дуже важко.

Я впевнений, що релігійний чинник, особливо на цих виборах, не відігравав ролі. Це була суто політична боротьба, причому боротьба не стільки навіть київського масштабу, скільки масштабу всеукраїнського – різні політичні табори доводили один одному те, що вони мають, чи не мають силу, впливають на ситуацію, чи не впливають.

Я думаю, що надалі в політиці загалом і в київській зокрема, релігійний фактор буде відігравати суто фонову роль. Тому що, скажімо, важко визначити приналежність нинішнього мера Києва до якоїсь конкретної конфесії, якщо він ввечері йде на зібрання “Посольства Божого”, а через день вранці йде на молитву до православного монастиря. І там, і там декларує себе відданим саме цій конфесії і сповідником саме цього напрямку християнства. Тому мені досить важко визначити, які погляди і які переконання є в цієї людини насправді. І, напевно, це важко зробити й виборцю. Тому він не дуже звертає увагу на ці речі.

Мене засмучує те, що останні вибори знову містили заклики до перевиборів. Все це говорить про низьку загальну політичну культуру. Тому що в політиці і у виборах завжди є переможці і переможені. І якщо щоразу переможена сторона буде вимагати повторних виборів, тому що вона не перемогла, і сподівається, що зможе перемогти, то ми з цих виборів не вийдемо ніколи. А все закінчиться тим, що люди взагалі перестануть приходити на вибори, тому що вони їм будуть не цікаві. Вибори стануть цікавими лише політикам.

Прикро спостерігати і те, що самі виборці індеферентні. Що були люди, які погоджувалися віддавати свої голоси за гроші. Причому це робилося з таких міркувань: “Всерівно ніякого толку не буде, але хоча б щось собі зароблю”… І все це в Києві (!), який чотири роки тому показав приклад громадянської свідомості і відданості справі боротьби за свободу і правду.

Сьогодні люди стають жертвами, вільними чи невільними, політичних технологій. Вони обирають не особистостей, не діячів, які дійсно проявляють себе в управлінні, чи в політиці. Люди фактично не знають того, кого вони обирають, а лише дивляться на “упаковку” – на всю ту рекламну мішуру, яка створюється навколо того чи іншого кандидата. І, складається враження, що достатньо мати кілька десятків мільйонів доларів і завішати своїми портретами ціле місто, і ти в один день із невідомого станеш відомим, тому що на кожному кроці будуть бачити твоє обличчя. Але це не робить людину політиком, це не робить її видатним державним, чи громадським діячем. А в нас, на жаль, одне підміняється іншим: кількість грошей підміняє якість політики і якість керівництва.

За рік-два стартує нова виборча кампанія. І не знаю, наскільки люди зможуть це сприймати. Особливо, коли все це сполучиться із виборчою кампанією Президента. Як буде розвиватися політика зокрема в Києві, як сам Київ буде розвиватися — надалі спрогнозувати дуже складно. Адже ми бачимо, що політична ситуація в Києві є певною заручницею загальноукраїнської політичної ситуації. І процеси, які відбуваються в державній політиці, мають значно більший вплив на київські події, ніж, скажімо, на події в Полтаві чи в Житомирі.

Загалом мій висновок такий: демократія це гарний інструмент у вмілих руках. Це інструмент, який дозволяє вибудовувати правильні і взаємокорисні для громадян суспільні відносини. Як інструмент, вона в нас є. Але нам ще вчитися і вчитися цей інструмент використовувати. Поки що ми його використовуємо дуже і дуже незграбно. Тому часто замість того, щоб приносити користь, демократія приносить більше розчарування.

— А що може зробити Церква для того, щоб виховати зрілу людину, яка спроможна буде користуватися цим інструментом і свідомо підходити до виборів, критично оцінючи ситуацію? – запитали ми у владики Євстратія.

— Церква повинна, в першу чергу, бути Церквою. Залишатися Церквою. Ні в якому разі не гнатися за політикою і за політиками, тому що політика і політики це речі тимчасові. Сьогодні їхні імена на слуху, а через десять років про цих людей можуть взагалі забути. Сьогодні якісь речі дуже актуальні і болючі, а за місяць про них вже ніхто не згадує, тому що з`явилися інші проблеми. І Церква, виховуючи своїх вірних як людей відповідальних, нагадуючи про відповідальність як про зворотній бік свободи, так само виховує їх як відповідальних громадян, відповідальних членів суспільства, які будуть робити відповідальний вибір. І тому, повторюю, завдання Церкви – бути Церквою.