Інтерв’ю з Тоддом Хайзінга, , президентом Центру трансатлантичного оновлення (CTR) та редактором онлайн-видання Європейський консерватор. В Україну Хайзінга приїхав з лекцією, організованою в рамках проєкту «Побудова демократії: верховенство права, права людини та політичні інститути (американський досвід)», від кафедри політології УКУ.
Одна з найбільш суперечливих тем сьогодення – це визначення того, що таке західні цінності. В той час як хтось асоціює їх з рівністю та правами, інший – зі свободою визначати що є істиною, а інші – вбачають в цьому просто матеріально високий рівень життя. Про те, що таке західні цінності і якою є перспектива їх розуміння ми поговорили з Тоддом Хайзінга, президентом Центру трансатлантичного оновлення (CTR) та редактором онлайн-видання Європейський консерватор. Протягом 1992-2012 Хайзінга був дипломатом від США в Люксембурзі, Бельгії, Німеччині, Мексиці, Ірландії та Коста-Риці, а також працював у відділі щодо європейських справ при Державному департаменті США у Вашингтоні. В Україну Хайзінга приїхав з лекцією, організованою в рамках проєкту «Побудова демократії: верховенство права, права людини та політичні інститути (американський досвід)», від кафедри політології Українського Католицького Університету.
Тодд Хайзінга читає лекцію про те, що таке західні цінності. Джерело: П. Байковський, УКУ
"Коли я говорю про західні цінності, я маю на увазі традиційно західний іудео-християнський світогляд, який стоїть за розвитком демократії на Заході та розвитком стабільності, прав людини тощо."
До 1960-х років у США суспільство мало єдиний юдео-християнський культурний консенсус. Це не означало, що більшість була християнами, а радше те, що в суспільстві існувала домовленість, що цінності, які ми маємо, походять саме з цього світогляду.
Цей світогляд полягає в розумінні людської природи. І саме цей погляд відображений у демократичній політичній системі. Це погляд на людину, яка має парадоксальний двосторонній характер. З одного боку, ми маємо невід’ємну і рівну для всіх гідність, і тому ми маємо права, які жодна держава не може забрати. З іншого боку, усі люди мають вади, у чомусь недосконалі і схильні робити неправильні речі. Ось чому американська конституція передбачала як систему стримувань і противаг, так і розподіл влади, щоб зберегти владу від концентрації в чиїхось руках.
Батьки-засновники американської конституції зрозуміли, що якщо одна людина чи одна група людей матиме занадто багато влади, вони неминуче почнуть зловживати нею, і буде тиранія. Тому наявність прав людини та свобод – це відображення нашої гідності в демократичній системі, а стримування та противаги – наслідок того, що ми всі помиляємось. Це очевидно походить із християнського погляду на недосконалу людину: ми створені за образом Божим, тому маємо невід’ємну гідність, але також ми схильні до гріха. І не потрібно бути християнином, щоб побачити цю подвійну природу. Достатньо бути людиною з відкритим поглядом на інших людей та на себе. Той, хто чесний із самим собою, знає, що помиляється та схильний до егоїзму. Він не ідеалізує себе та інших.
Попри просте формулювання, у наші дні з ним не погоджується велика кількість академічних еліт та пересічних людей. Той консенсус щодо цінностей, який існував до цього, наразі руйнується під впливом світогляду постмодерністського секуляризму. Цей процес почався в Європі від появи німецького богословського лібералізму у 19 столітті і посилився в 1960-их роках, ще з часів Другої світової війни. Європа відтоді стала більш секуляризованою. В Америці ці зміни з’явилися в 60-х роках минулого століття.
Для того, щоб зрозуміти різницю в тлумаченні західних цінностей, треба визначити основних гравців. Серед ідеологій, які впливають на розвиток цих цінностей – це консерватизм, лібералізм та прогресивізм.
Консервативний табір, як правило, з повагою ставиться до традицій, більш підозрілий до змін, реалістичний щодо людської природи та її вад. Прихильники прогресивізму вірять у прогрес та зміни. Вони часто не є релігійними і ставлять під сумнів традиційне бачення природи людини. Ліберали наразі представляють більше лівоцентристський табір у демократичній політиці, але не на противагу цінностям, як прогресивісти.
Тому, по суті, основний конфлікт за визначення західних цінностей лежить між табором консерватизму та прогресивізму. Обидва табори по-різному визначають свободу.
В рамках традиційного західного світогляду і консерватори, і ліберальні табори визначали свободу як свободу робити те, що правильно, і свободу діяти таким чином, що призводить до процвітання людства. Тоді як прогресисти зараз визначають свободу як право кожного вирішувати і визначати для себе, що таке істина.
Традиційне уявлення про свободу означало робити те, що правильно, і не робити злого, аби людство процвітало, а людська природа у всіх її проявах ставала кращою. У той же час новий світогляд говорить про те, що люди можуть змінюватися відповідно до своєї волі і вирішувати, що є правдою. Якщо коротко, це світогляд, який говорить, що Бога немає. Адже не обов’язково бути християнином, щоб погодитись з традиційними західними цінностями, достатньо побачити, яку роль вони відіграли в становленні Заходу. Проте, якщо людина антирелігійна – їй буде важко це прийняти.
Для демократії повинен бути баланс. Політик Штефен Хайтман зі східної Німеччини, член Християнсько-демократичного союзу, зауважив невдовзі після падіння Берлінської стіни, що прогресивний світогляд почав тиснути на консервативний. Але попри свою прихильність до консерватизму, він додав, що для демократії потрібні обидва табори тому, що влада однієї партії – це не демократія.
Якби консерватори не вчиняли супротив ідеології прогресивізму, вона принесла би більше шкоди. Проте наразі залишаються дві основні небезпеки.
По-перше, це самотність. Якщо ви самі вирішуєте, що є істиною – це означає, що ви не приймаєте обмежень традиційних зв’язків, традиційних вірувань з точки зору того, що є правдою. Ви не приймаєте обмежень громад, сім’ї, релігії. І цей результат постправди був неочікуваним! Люди стали самотнішими, менше людей одружуються або мають дітей – тому сьогодні це одна з головних проблем суспільства.
Друга проблема – втрата свободи. Якщо немає базової культурної чи соціальної згоди щодо того, що є правильним і правдивим, а кожен вирішує ці питання сам – іронічно, але тоді саме держава вирішить, яку істину з усіх почутих слід визнавати, а інші відкинути. І тому наразі саме посилення держави та зростання примусу щодо виконання певних «істин» відбувається у Західній Європі, Канаді та США. Прогресивна версія «істини» нав’язується решті суспільства і часто підштовхується владою країни, а традиційна версія істини відкидається. Страждають свобода слова, свобода віросповідання, свобода зібрань. Закони про недискримінацію стають настільки широкими, що просто висловлену точку зору можуть витлумачити як агресію в чийсь бік.
Це контрінтуїтивне явище, яке дуже бентежить більшість людей. Наприклад, коли я був дипломатом, я чув, що ось США та Сомалі – єдині держави, які не ратифікували Конвенцію ООН про права дитини, і люди думають – хто може бути проти прав дітей? Але причина в тому, що американські консерватори стурбовані тим, як ООН вводить державу між дитиною та батьками. Крім того в конвенції ООН незрозуміло, чи можуть батьки сказати, що дитині потрібно ходити до церкви, оскільки дитина має «свободу совісті». Однак вони ігнорують той факт, що діти навчаються у батьків і не здатні поки приймати такі рішення! Також незрозуміло, чи може неповнолітня дитина робити аборт, не повідомляючи батьків. Мені здається дивним, що всі інші країни цю конвенцію ратифікували. Звичайно, ми не проти дітей. Ця ідеологія просто бере хороші речі і перекручує їх абсолютно по-іншому.
У свій час традиційний світогляд почав згасати паралельно з тим, як згасала християнська віра. Попри те, що його прихильники не завжди вірили у Бога, вони бачили зв’язок між юдео-християнськими цінностями та тим, що вони називали Західною Європою. Через те, що в США люди були більш релігійні і більше під впливом традиційної християнської віри, у них занепад почався пізніше.
Проте наразі рух за традиційні цінності набирає обертів! Багато в чому це відбувається за рахунок європейського «популізму». Багато створених раніше партій у Західній Європі, які історично є правоцентристськими, консервативними, насправді зараз взагалі не є консервативні. Вони просто більш помірно прогресивні, ніж ліві. Тому явище консервативного руху, набуло форми популізму.
«Популізм» в Європі – це дуже безладне та інстинктивне втручання консервативного світогляду в політиці. Це інстинктивна реакція людей, чутливих до консерватизму. Вони поважають традиційний спосіб життя. І в якийсь момент вони зрозуміли: «Зачекайте-но: наші інтереси більше не представлені створеними партіями! Тож ми створимо власний політичний рух».
онсерватизм зараз знову утверджується в Західній Європі. У медіа це описують як радикалізм, тому ситуація, безумовно, досить безладна. У цьому популізмі наявні подеколи елементи праворадикалізму, але в основному він не радикальний. Радше це середньостатистичні люди з чутливістю до консерватизму, які про це говорять через політику. Попри думку багатьох прогресистів – консерватизм знищити важко.
Барак Обама багато разів говорив, що хтось, або щось знаходиться на «правильній» чи «неправильній» стороні історії! Він вважає, що історія рухається в його напрямку. Але ж історія набагато складніша, ніж вважають прогресисти і консерватори. Наприклад, хто б міг подумати, що Великобританія покине ЄС? Попри опозицію всіх еліт, усіх засобів масової інформації та інших – вони все-таки це зробили.
По-перше, українці повинні відчувати себе вільними бути українцями. Ви, безумовно, європейці, але в першу чергу ви – українці. Ви повинні почувати себе вільно будувати своє суспільство та політику так, як ви хочете в Україні. І не слід занадто сильно коливатися від поточної плутанини, яка існує на сучасному Заході. Бути українцями, а не американцями… І чому б ви хотіли бути як американці? Бути українцем – це фантастично!
"І не слухайте занадто багато США, Європи чи когось іншого! Проведіть вільну тавідкритудискусію про те, як ви хочете побудувати демократію в Україні."
Джерело: free stock, Max Kukurudziak
По-друге, читати великих людей: великих мислителів та будівельників демократії сучасності. Читати федералістські твори, які також поважає Європа, які були написані на захист американської Конституції, коли йшла дискусія щодо її ратифікації. Там можна знайти скарби реалістичної думки, людської природи та людських істот, що є справжньою. Ви також можете прочитати твори Алексіса де Токвіля щодо демократії.
Для прикладу, в «Європейському консерваторі» ми хочемо побудувати культуру дискусій та роздумів серед консерваторів. Ми робимо це, щоб допомогти консерватизму в сучасних умовах постмодерністського прогресивізму. Ми хочемо дати консерватизму кращий спосіб сформулювати консервативний світогляд попри те, що багато людей його не розуміють, а багато еліт відкидають. Сформувати той західний юдео-християнський світогляд, який міг би бути ефективним у постмодерністському контексті.
Християнам потрібно впевнено брати участь у публічній дискусії і говорити про те, що християнський погляд на людину є правильним і відповідає істині. Сміливо і рішуче, смиренно і з любов’ю. Говорити правду в любові і не здаватися лише тому, що є опозиція, бо все в руках Бога.
"Все, що ми можемо зробити – це смиренно говорити на користь правди і продовжувати це робити, віддаючи успіх Господу. Люди, які не погоджуються з нами, мають стільки ж гідності, скільки ми, і хоча ми бачимо вади в інших, наші недоліки – це наша відповідальність. Тож любіть інших, як себе. Однак, як говорить Біблія: «Любіть ворогів своїх» – це означає, що у вас є вороги! Любов не означає, що ти не бачиш реальності."
Якщо певні люди не сприймають біблійні категорії, завжди можна висловити традиційні західні юдео-християнські цінності по-іншому. Необов’язково говорити: «Ми всі створені за образом Божим і всі грішні». Можна сказати: «У всіх нас є гідність і права, і ми також маємо недоліки». І якщо хтось заперечуватиме цю подвійну природу, можна їм це пояснити через низку аргументів, не посилаючись прямо на Бога.
Однак центральне розуміння християнства та консерватизму полягає в тому, що віра важливіша за політику. Варто протистояти політизації всього. Віра важливіша. Набагато ефективніше витрачати менше часу на розмови про політику, а швидше істину та людську природу, та взаємодіяти з людьми.
Людям слід дозволити жити життям, вільним від всюдиприсутньої настирної політики.