У перші дні окупації Криму в Южноукраїнську, що на Миколаївщині, для допомоги військовим заснували благодійний фонд «Мирне Небо». Про волонтерські будні розмовляємо з представниками фонду, серед яких співзасновник організації – священик Ігор Ворона, настоятель греко-католицької парафії Всіх Святих Українського Народу.
У новозбудованій церкві є особливе місце, біля якого відчуваєш гострий щем, – це зображення «Небесної Сотні» та загиблих у АТО воїнів-земляків. Молитвами та пожертвами парафіяни підтримують благодійний фонд «Мирне Небо», заснований у місті громадськими активістами, щоб рятувати бійців на передовій від смерті і поранень.
Про повсякденні турботи волонтерів та участь у доброчинній діяльності віруючих різних конфесій розмовляємо з представниками організації: ініціатором створення фонду, підприємцем та громадським діячем, Сергієм Пелюхом, співзасновником фонду – отцем Ігорем Вороною та активісткою Мариною Негановою.
Для укріплення кордону між материковою Україною та окупованим Кримом 3 березня 2014 року у Миколаєві по тривозі була піднята 79-та аеромобільна бригада. Десантники зайняли кримський перешийок. Наступного дня, отримавши інформацію про матеріальну скруту військових, двоє южноукраїнських підприємців Сергій Пелюх і Віталій Приходько приїхали у місце їх розташування – Каланчацький район, Херсонської області.
«У перші тижні всього 300 миколаївських десантників тримало 100 кілометрів кордону», – розповідає Сергій Пелюх. «Наші армійці також охороняли підрозділ ППО у Каховці. Існувала загроза десанту з моря, тому у Залізному Порту на набережній стояли БТР, обкладені залізобетонними блоками. Було реально страшно. Російська сторона нагнітала ситуацію, чинились численні провокації: літали гелікоптери зі сторони Криму та інколи здійснювали посадку на нашій території, невпинно чувся гуркіт важкої техніки, на нашу сторону заходили диверсійні групи. Виникало відчуття, що «орда» посуне далі на нас. Крім того, весна видалася холодною, з пронизливим вітром. А наші хлопці були у старій літній формі, без бушлатів і спеціального взуття. На блокпосту біля села Червоний Чабан солдати не мали навіть ліхтарів, щоб уночі присвітити документи при перевірці».
Маючи досвід допомоги «Майдану» та оцінивши ситуацію на місці польової дислокації військових, громадські активісти розпочали збір коштів для закупки належної екіпіровки для миколаївських десантників. Спочатку відгукнулися підприємці та друзі з Южноукраїнська, Херсона, Миколаєва, потім долучилися рідні та товариші з Івано-Франківської та Львівської областей. У першу декаду березня воєнторги Миколаєва і Херсона були «спустошені», а військовослужбовці на кордоні отримали термобілизну, бушлати, берці та необхідні прилади для освітлення і джерела живлення.
Посилення охорони кордону особовим складом Новоград-Волинської та Житомирської бригад виявило ще одну серйозну проблему – повну відсутність державного харчового забезпечення військовослужбовців. Сільське населення Каланчацького району, яке у перші дні годувало миколаївських десантників, не могло постачати більше продуктів. Як згадує Сергій Пелюх, спочатку у військових не було навіть хліба, оскільки згідно із законодавством тендери відбувалися за місцем основної дислокації бригад.
Усвідомивши, що власних фінансових ресурсів та внеску рідних і друзів недостатньо для повноцінної довготривалої підтримки армії, активісти створили і офіційно зареєстрували в Южноукраїнську наприкінці березня 2014 року благодійний фонд «Мирне Небо». Співзасновниками виступили греко-католицький священик, настоятель місцевого храму Всіх Святих Українського Народу, Ігор Ворона та Олександр Пелюх, інженер відділу роботи з громадськістю та ЗМІ Южноукраїнської атомної станції. Останній очолив фонд. Разом із головою благочинна організація нараховує 12 волонтерів, 7 з яких – це жінки.
Сергій Пелюх підкреслює: «Южноукраїнськ – унікальне місто, найбільш активне місто в Україні з надання допомоги армії. До кого не звернешся, кожен допомагав, чим міг». На звернення фонду відгукувалися і мер міста, і виконавчий комітет міської ради, і профком атомної станції. Біля Палацу культури «Енергетик» стояв мікроавтобус з оголошенням про збір коштів і продуктів для армії, у церквах та крамницях міста з’явилися скриньки для пожертвувань. Як згадують волонтери, за тиждень збирали по 3-4 тони продуктів і одразу відвозили їх військовим. Коли у херсонських волонтерів закінчувалася мука для випічки хліба, везли муку і хліб. Постачали пальне, бо військові використовували для риття окопів і траншей стареньку сільськогосподарську техніку з навколишніх сіл.
З початком російської агресії на Сході 79-ту бригаду перекинули у зону проведення АТО. Миколаївські військові утримували висоти на «нульовій відмітці» кордону між Україною і Росією. Під вогняним шквалом «Градів» з російської сторони, оточені бойовиками, вони найбільше запам’яталися легендарним виходом з блокади боєм, який скеровував заступник комбрига, полковник Валерій Курач.
Перебування бригади в умовах бойових дій став викликом й для волонтерів. Головними у постачанні воєнного спорядження стали бронежилети, кевларові каски та різноманітні оптичні та оптико-електронні прилади: біноклі, прибори нічного бачення, тепловізори, лазерні далекоміри, оптичні приціли та коліматори.
Гідна екранізації й оповідь Сергія Пелюха про доставку в Україну 400 кевларових касок. Допомога українських заробітчан у європейських країнах та спорідненого фонду «Прикарпаття» з Івано-Франківська; арешти придбаних шоломів кримінальною поліцією у Празі і Братиславі; прихильне ставлення румунських митників до перевезення товару та вимога хабара у 2 тисячі доларів з боку українських митників. Нарешті, контрабандна доставка касок через кордон, під час якої, через постріли українських прикордонників, 40 касок на загальну суму біля 5 тисяч євро було втрачено.
Пан Сергій підсумовує: «Головне – вистояли». І ці слова стосуються не тільки армійців чи волонтерів, «витримали удар», згуртувавшись, українці у цілому.
Надає різноманітну поміч українським військовим «Мирне Небо» й досі. Ефективність волонтерської роботи визначаться, в перше чергу, її адресною спрямованістю. Від самого початку воєнних подій представники фонду отримували численні заявки на постачання у різні військові частини телевізорів, унітазів, машинного масла для іномарок, зчеплень для позашляховиків тощо. Очевидно, що такі «замовлення» не відповідали реальним потребам воїнів, тому фонд підтримує широкі зв’язки з пересічними військовими, дізнаючись про проблеми з перших рук. «Ми возимо допомогу прямо в окопи та на блокпости, а не на армійські склади, які знаходяться у розпорядженні тиловиків», – підкреслює пан Сергій.
Пані Марина Неганова додає, що функціонує веб-сайт фонду, де розташовані контактні телефони усіх волонтерів, за якими може звернутися будь-який військовий, а не тільки мешканці Южноукраїнська чи особовий склад підшефної 79-ої аеромобільної бригади. На своїй сторінці у Facebook благодійна організація регулярно звітує перед жертводавцями про надану допомогу військовослужбовцям.
Волонтер також розповіла, що фонд «Мирне Небо» практикує індивідуальні форми гуманітарної допомоги: спочатку надходить інформація про потреби конкретного військовослужбовця, далі збирають необхідні речі, які надають у тому числі і зарубіжні благодійники, та адресно надсилають «Новою поштою» у зону АТО.
Оскільки фонд має позитивну репутацію, з ним співпрацюють і великі підприємства. Наприклад, коштом профкому атомної станції закупались тепловізори, сотні пар берців, ремонтувалася техніка, нині відновлюється двигун на «швидку допомогу» у зону АТО тощо.
Ще нашим військовим через фонд «Мирне Небо», за словами отця Ігоря Ворони, активно допомагає благодійна організація «Feine Ukraine», створена українцями Гамбургу у рамках «Спілки німецько-української співпраці». Вона співробітничає з кількома зареєстрованими благочинними структурами в Україні. Так, наприкінці травня 2015 року для передачі машин у зону АТО приїздив директор організації Володимир Лєдерманн, особисто відвідав з южноукраїнськими волонтерами Краматорськ, Червоноармійськ, Маріуполь. З його рук 79-та аеромобільна бригада отримала реанімобіль, який буде використовуватися у зоні бойових дій. Благодійники з Німеччини підтримують військових та переселенців і нині.
Южноукраїнськ – поліконфесійне місто. Діють храми УГКЦ, УПЦ (МП), УПЦ КП, будується римо-католицький костьол, представлені протестантські деномінації. Як розповідає отець Ігор, у місті склалися гармонійні міжконфесійні стосунки. У православних церквах Київського і Московського патріархатів стоять скриньки фонду «Мирне Небо» та збирають пожертви на потреби військовослужбовців. «Ніхто не відмовляється допомогти. Серед парафіян МП чимало віруючих-патріотів, які не тільки на словах підтримують Україну, а приносять гроші, продукти, речі, в’яжуть шкарпетки для солдат. Одним словом, усі Церкви надають фінансову і матеріальну підтримку українській армії», – зауважує пані Марина.
Знов-таки значну допомогу отримує фонд від греко-католицьких громад Канади та з міста Нью-Джерсі, США. Парафіяни надають фінанси, передають медикаменти, перев’язочний матеріал, індивідуальні пакети для військових. Наприклад, за рахунок американських та канадських благодійників військові одержали спеціальні медичні засоби швидкої зупинки кровотечі.
А втім, крім участі в організації матеріальної помочі українській армії, греко-католицька парафія Всіх Святих Українського Народу, в першу чергу, піклується про духовне здоров'я українських військових та виявляє християнське ставлення до усіх загиблих захисників вітчизни, підносячи молитви за упокій їх душ, незалежно від національної і конфесійної належності.
Благодійний фонд «Мирне Небо» має ще один особливий вид діяльності, про який, як правило, рідко згадують у ЗМІ, – надає допомогу у похованні загиблих воїнів. На думку Сергія Пелюха, в основному держава ще не відрегулювала це питання. Не завжди представник воєнкомату приїздить за 200-тим, не виділяється транспорт.
У Южноукраїнську усі необхідні етапи відпрацьовані волонтерами і виконуються коштом благодійної організації. Волонтер Тетяна Сорокодум забирає тіло загиблого з моргу у зоні АТО, оформлює відповідні документи, щоб родичі могли отримати належні державні виплати. За рахунок фонду покійного доправляють рідним для погребіння.
Влада навіть не виокремлює гроші на придбання труни, тільки виділяється земельна ділянка під поховання. Щоправда, у міськраді налагоджена робота депутатської комісії з питань поховання вбитих воїнів, існує чіткий розподіл обов’язків між її членами. Сергій Пелюх зазначає: «Всі 200-ті проходять через нас і ми ходимо на похорон до кожного». Проте саме завдяки такій роботі волонтерів, кожен загиблий воїн залишається у пам'яті земляків не безіменним 200-тим, а неповторною особистістю і героєм.
Наприкінці зустрічі волонтери підкреслили, що заборонили політикам займатися піаром на фоні фонду, жоден із них не висувався на виборні посади від організації. Головною нагородою за свою роботу вважають мир у країні і, щоб усі воїни повернулися додому живими.
У спілкуванні з ними вражає одне: волонтери на власні очі бачили людське горе, біль, страждання, смерть та каліцтва, ницість та зраду, але не мають ненависті до мешканців Сходу і переселенців. Отець Ігор на моє питання «чому», повторює християнську істину: «Тільки добром можна перемогти зло».
Світлини автора, зі сайту Преступности.НЕТ та сторінки БФ "Мирне Небо" у Facebook