Щодо Причастя: клякання, стояння та приймання...
Пресвята Євхаристія - «джерело і вершина всього християнського життя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 11.). «Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, пов'язані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі весь духовний скарб Церкви, тобто Самого Христа - нашу Пасху» (II Ватиканський Собор, Декр. «Presbyterorum ordinis», 5.). КАТЕХИЗМ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Лунають від декого нині мало не закиди, що, мовляв, у всіх греко-католицьких цервах закликають приймати Євхаристійного Христа настоячи, а у василіянських це є на колінах... Доходить теж до того, що дехто з вірних сумнівається, чи василіяни, зокрема в Україні, є... греко-католиками. Пишуть і таке... І то попри те, що василіяни Василіянський Чин св. Йосафата належить до Католицької Церкви, є папського права та складає навіть оремий обіт на вірність Римському Архиєрею. Так, закликають священики по парафіях УГКЦ не клякати, але є всюди, звісно, неоднаково. Часом такі заклики, не всім до кінця зрозумілі, не мають великого успіху. Відомий також факт у контексті цієї непростої теми, що раніше в одному селі у Карпатах (Сколівщина, Самбірсько-Дрогобицька єпархія), один знаний мені на той час молодий парох, закликав усіх своїх парафіян приймати Причастя настоячи, виконуючи так звані вказівки місцевого ієрарха тощо, та було різне... Говорив, говорив, що не буде... причащати на колінах і т. п., але потім змирився: спочатку причащав до кінця всіх охочих настоячи, а потім меншу частину - на колінах. І так триває вже "традиційно" роками... Греко-католики прерізні, віра католицька одна та спасительна.
У всіх василіянських церквах клякають до Причастя? Василіяни ж є по численних країнах світу і всюди по-різному. У Брюховицькій семінарії оо. Василіян в Україні це є вже тривало настоячи, бо й місця нема багато для цього в семінарійній каплиці. В Канаді по василіянських храмах (обителях) теж переважно настоячи і там не роблять із цього проблеми чи неадекватних дивацтв, як наприклад, на українських землях. Мабуть, то тільки там з цим поки що чи не найбільше непорозумінь у літургійному ракурсі як теж і з уживанням "всіх православних".
Швидше всього, у нашій Католицькій Церкві назагал немає якогось чіткого наказу як приймати Св. Причастя, заборони на щось, пов'язане із тим. А завжди є, мабуть, альтернатива та пропозиції. Правда, ще раніше кардинал, Ратцінгер (теперішній Римський Папа, - авт.) заявляв, що «причащання досягає своєї глибини лише тоді, коли воно підтримане і пройняте поклонінням» («Introduzione allo spirito della liturgia», «Cinisello Balsamo», Сан-Паоло, 2001 р., з . 86). Тому він говорив, що «практика схиляння колін для святого Причастя підтверджується багатовіковою традицією і є особливо виразним знаком поклоніння, цілком відповідним вірі в реальну і субстанційну присутність Господа нашого Ісуса Христа під священними видами» (цит. в посланні Конгрегації у справах богошанування і дисципліни таїнств від 1 липня 2002 р.: EV 21, п. 666). Дивіться уважно тут.
"Тільки сатана не хоче клякати перед Богом"... Можна почути серед віруючих ці слова ще й досі. Хм, але цей біблійний вислів, який нині по-різному інтерпретують, не стосувався виключно Причастя (там начебто не йдеться про людські обрядові справи, а щось глибше відповідно до суті божественної віри), бо читаємо, що Ісус Христос – перед Котрим «всяке коліно приклониться на Небі, на землі чи під землею,» (Фил. 2, 10) і усякий язик визнає, що Він один є Життєдайний і Господь. Він є Той, Хто живе і править вічно. Він є Той, Хто своєю завжди милостивою волею поширює Своє Царство, Свою славу та Свою спадщину від Свого Отця, кожному хто розділить з Ним Його Хрест, Його смерть та Його Воскресіння, бо «Він є Первородний …» (Рим. 8, 29).
Люблять це теж цитувати і так звані сучасні "традиціоналісти", особливо контексті причащання... О. Василь Ковпак, між іншим, у книзі "Переслідувана традиція" ототожнює навіть традицію, змінну, на людському рівні із Божим Переданням, котре є у св. Писанні вказівка теж берегти, та менше з тим. Береже наша Вселенська Церква Господнє Передання на противагу до анархізму протестантів і т. д.
Часта проблема... Цікаво, чи ті, що осуджують причащання теж і в неколінноприклонний спосіб відповідно до духу Христового Воскресіння більше, а не покути, ніколи не задумувалися чому в час Тайної Вечері (найпершої св. Літургії, коли теж було установлено таїнство Євхаристії) апостоли сиділи у стіп Христа начебто на килимах на підлозі (сидіння за столом-сучасний підхід, як бачимо на іконах або образах), чому духовенство причащається у час св. Літургії якраз настоячи, чому ряд кволих людей, наприклад, спаралізованих чи з проблемними ногами приймають Євхаристійного Христа не на колінах? Трохи не той контекст застосовується швидше. Але це притаманно не раз "боговибраним традиціоналістам"...
Відповідно до виділеного вище цитування зі св. Писання (пор. Фил. 2, 10), йдеться, ніби більше, що в часі Його приходу у славі на цей світ так і станеться, зокрема серед Божих послідовників та вибранців. Зверніть увагу на майбутній час. Також подібне, що "тільки сатана не хоче клякати перед Богом", що поширюють, отже, послідовники о. Ковпака тощо, не цілком виглядає адекватним. Як на мене, тут мається на увазі, що горда богоненависна людина, не хоче взагалі в житті впасти ниць перед Ісусом, де б не була у світі та щоб не чинила... Намір грає чи не головну роль у Причасті. Ну яка може бути духовна користь для людини, що весь час причащається на колінах чи стоячи і затаює заодно якісь мерзенні гріхи? Кривдить ближніх, робить із людської традиції, що весь час розвивається, божка, що немовби возноситься понад сердечною вірою?
Пригадую ще, як минулого року зайшов у Києві в час робочого тижня до Києво-Печерської Лаври. В одному храмі в час Служби Божої (це РПЦ, як відомо) батюшка причащав людей... настоячи. Був трохи здивований.
Консервативна, певною мірою, парафія св. Андрія в центрі м. Львова, специфічна дещо, мені самому не був до вподоби надмірний фанатизм декого іх прихожан, певних жіночок тощо, що намагалися брати чи не все у свої руки... Знаю ситуацію, бо був там 2009 року довгий час дияконом постійним, тож напричащався доволі... Згадую, як дехто із старших немовби винувато казав часом в часі Причастя: "Не можу клякнути, після операції...". Проте не робив із цього трагедії чи комедії. Ішов назустріч людям. По-різному вірні приступали до Євхаристійного Христа та й приступають часто, тобто як підказує серце, виходить комусь і позволяє стан фізичного здоров'я.
Мабуть, то тільки в Україні з цим поки що найбільше проблем. Наприклад, у нашій УГКЦ в Канаді люди переважно причащаються настоячи і не роблять із цього дивацтв. Особисто легше, практичніше та безпечніше причащати вірних на колінах...
Ну але якщо лефевристи в Україні пишуть у контексті Євхаристії, що, наприклад, "тільки сатана не хоче клякати перед Богом", про що згадано в замітці, бо сам бачив подібне від "традиціоналістів" по різних місцях, на церковних календарях тощо, то й маємо потім фанатизм нездоровий, перевагу емоцій над розумом, здоровим глуздом... Суть віри може загубитися під тиском обрядовщини.
Особисто легше, практичніше та безпечніше причащати вірних саме на колінах... Напевно більша біда все-таки не сам спосіб причащання, а те, що дехто взагалі не приймає ніколи Євхаристійного Христа (раз-два абияк на ціле життя) до свого серця-душі чи чинить це по-святотатськи весь час... Бачимо, що причащаються вірні нині по-різному... Треба їх волю теж врахувати. Ваші думки, якщо будуть. Свої приватні висловив уже впору...
«Святе Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба» (св. Пій Х).
о. Микола МИКОСОВСЬКИЙ
"Живий журнал "В думках про вічне, нас, духовне..."", 5 жовтня 2010
