Східна Церква вшановує пророка Авдія, Божого речника проти гордині народів

Серед них і пророк Авдій (або Овдій згідно з українським прочитанням), якому приписують одну із книг дванадцяти так званих малих пророків. Про його життя майже нічого не відомо. На відміну від інших старозавітних пророків, він на початку своєї книги навіть не вказує інформації про своє походження чи імені царя, за правління котрого вона написана.

Тому існують різні підходи до датування років його життя і відповідно написання книги. Юдейське передання ототожнює його з богобоязливим Авдієм (Овдією), котрий у ІХ ст. до Христа управляв маєтком північноізраїльського царя Ахава (1 Цар. 18, 3) та приятелював з пророком Іллею. Цю думку підтримають пізніше Єронім Стридонський та грецькі Синаксари, з яких вона перейшла у слов’янські Життя святих.

Сучасні дослідники схильні відносити пророка Авдія та його книгу до VI ст. до Христа, коли Єрусалим захопили війська вавилонського царя Навуходоносора та зруйнували Храм, адже ця трагедія національного масштабу займає в пророцтві центральне місце. Якщо юдейське передання вважає, що пророк Авдій її передбачив заздалегідь, то сучасні біблісти схильні вважати його очевидцем цих подій.

Книга Авдія – найкоротша у Старому Завіті і складається з 21 стиха. Із самого початку зосереджується на Едомі – народові, сусідньому з Ізраїлем і вороже налаштованому до нього ще з часів протистояння їхніх родоначальників – Ісава та Якова, синів Ісаака. «Так каже Господь-Ягве про Едома. Вість ми від Господа почули, посол був посланий між народи: Вставайте! Підемо війною проти нього!» (Авд. 1).

Це після того, коли Едом під час зруйнування Єрусалиму вавилонянами 587 р. до Хр. мародерствував у ньому та анексував деякі юдейські території. «Гординя твого серця тебе обманула!» — каже пророк до Едома (Авд. 3). І справді 552 р. до Хр. вавилоняни під проводом Набоніда підкорили його землі. Навіть вигідне географічне розташування, важкодоступне для противників, – «у щілинах скелястих, у високім житлі» (Авд. 3) – не врятувало Едома. «Та хоч би ти, немов орел, піднявсь високо, хоч би ти вимостив собі гніздо між зорями, я й звідти скинув би тебе, — слово Господнє!» (Авд. 4).

Для Ізраїля ж, над яким зловтішався Едом, пророк Авдій обіцяє визволення. Ізраїль візьме гору над Едомом. «Яковів дім буде вогнищем, Йосифів дім — полум’ям, а дім Ісавів — соломою» (Авд. 18). Пророк Авдій проголошує від Бога надію для свого народу: «Збавителі зійдуть на Сіон-гору, щоб судити Ісав-гору, — і Господнє буде царство» (Авд. 21), що в Новому Завіті прочитують у христологічному та есхатологічному ключі.

Через брак конкретних відомостей про життя пророка Авдія літургійне святкування його пам’яті складається з текстів із загальною тематикою про служіння пророка: просвітлення Божественним світлом, яке пророк несе народам, порятунок їх від ідолослужіння, похвалу мудрості, передбачення приходу Христа та Божого суду над несправедливістю.

Ідея останнього виражена словами в пророцтві Авдія: «Бо близько день Господній на всі народи! Що ти чинив, те вчинять і з тобою: твої вчинки впадуть тобі ж на голову!» (Авд. 15). Застосована як до площини міжнародних відносин, так і до міжособистісного спілкування, вона перегукується і з іншими книгами Старого та Нового Завітів, наприклад, «Як прийде гордість, прийде ганьба» (Прип. 11, 2) чи «Хто себе вивищить, той буде принижений» (Мт. 23, 12; пор. Лк. 14, 11; 18, 14), і вже виходить далеко за межі протистояння Ізраїля та Едома.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.