Їх разом із молитовниками роздавав російським військовополоненим намісник промосковської церкви в Україні митрополит Онуфрій. А ще співав ворогам «Многая літа!»
Джерело: Високий замок
Іван Фаріон
Здавалося б, представникам московської церкви в Україні, яка іменує себе «українською православною», важко нас чимось здивувати — після постійних її реверансів у бік країни-агресора, заглядання в рот московського патріарха, відвертої співпраці із чужоземцями-вбивцями. Але те, що содіяв глава цієї структури 20 серпня, за кілька днів до Дня незалежності України, не піддається розумінню. Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій в українській столиці прийняв у себе… полонених російських окупантів. Тих, які вбивали українців, знущалися з них, несли розруху на нашу землю, хотіли стерти Україну з лиця землі. Більше того, очільник УПЦ благословив цих убивць-варварів. Особливий цинізм у тому, що високі почесті ординцям було виявлено на території національної святині - Києво-Печерської лаври. Що це, як не святотатство?!
Наче поважних туристів, російських карателів автобусом привезли на аудієнцію до предстоятеля УПЦ. Той їх радо прийняв у своєму офісі, провів з ними спільну молитву, мав з кожним душевну розмову. А після її завершення подарував «дорогим гостям» молитовники, іконки і шоколадки. На адресу російських загарбників від намісника УПЦ лунали теплі побажання, кожному з них проспівали «Многая літа»…
Ви тільки вслухайтеся у настанови глави начебто української церкви, які прозвучали у бік окупантів: «Хочу побажати вам здоров’я, усього найкращого…», «Хочу, щоб Бог оберігав вас…» І ні слова цей пастир не змовив про «овечок, які заблудилися», про те, що ці люди-нелюди вчинили величезний гріх, що повинні за це розкаятися. Натомість про розв’язану росією війну було сказано як про щось незначуще — «вийшло як вийшло»…
Були у словах Онуфрія і тези, явно запозичені із методичок кремлівських пропагандистів. Глава УПЦ казав про два народи, які вийшли «з єдиної купелі Хрещення» — і тим повторював облудні наративи російських агітаторів про нібито спільне духовне коріння росіян та українців, «єдіний братскій народ». Не було у словах Онуфрія ні слова про загарбників, окупантів, які спопеляють чужу землю. Апелюючи до правителів обох країн, закликаючи їх «знайти те слово любові, яке зупиняє зло», намісник УПЦ фактично прирівняв їх, поставив в один ряд агресора і його жертву…
Акція у виконанні митрополита Онуфрія виглядає як підступна антиукраїнська спецоперація. Це цинічний плювок в обличчя захисникам України, їхнім родинам, наруга над пам’яттю загиблих наших громадян. З огляду на те, що у «братній зустрічі» брали участь особи, які вчинили перед нашою державою важкі злочини (а тому перебувають у місцях ізоляції), виникає риторичне запитання: хто, з якою метою і на яких підставах дав вказівку випустити їх з місць обмеження волі?
І ще одне. Ми щось не пригадуємо, щоб глава УПЦ приділяв пастирську увагу захисникам України — не бачили його на спільних молитвах, в окопах, у госпіталях, серед родин полеглих воїнів. Для окупантів же в Онуфрія час, теплі слова і шоколадки знайшлися. Значить, це комусь на Печерських пагорбах дуже потрібно…
P. S. За повідомленням народного депутата Ростислава Павленка («Європейська Солідарність»), глава УПЦ Онуфрій висвятив на архієпископів луганських єпископів Павла і Спиридона, відомих своїми зв‘язками з окупантами.
Коментар для «ВЗ»
Петро Кралюк, голова вченої ради Національного університету «Острозька академія», доктор філософських наук, релігієзнавець
Резонансна подія, яка сталася, викликає чимало запитань. Найперше: хто, яка структура дозволила привезти російських військовополонених до Києво-Печерської лаври?
Ця зустріч дала своєрідний сигнал. Виявляється, ми цілком толеруємо загарбників, дозволяємо їм заходити у наші храми, там моляться за їхнє здоров’я…
Виглядає на те, що чинна влада (а це, напевно, робилося з її санкції) так чи інакше підтримує московський патріархат. Низка речей вказує, що саме так воно і є. Недавно було знято з посади голову Рівненської обласної ради Сергія Кондрачука — за те, що запропонував ухвалити постанову про заборону московського патріархату на території Рівненської області. Представники «Слуги народу», «Батьківщини», «Сили і Честі», «За майбутнє» виступили проти такої постанови. Та ініціювали відставку голови (представника «Європейської Солідарності» — І. Ф.), звільнили його.
А щодо дійства у Києво-Печерській лаврі… Воно викликає подив: невже таке можливе у країні, яка воює? Невже це можливо, коли є достатньо свідчень про те, що московський патріархат, по суті, підтримує російську агресію? Є чимало зафіксованих фактів, що священники цієї конфесії коригували ворожий вогонь, надавали іншу підтримку російським військам. Скажімо, у Гостомелі було затримано священника, який передавав секретні дані росіянам. Були випадки, коли росіяни заходили в українські міста, скажімо, у Лисичанськ, а там їх з хлібом-сіллю зустрічали представники УПЦ московського патріархату.
З іншого боку, ми бачимо, що влада є абсолютно бездіяльною у цьому питанні, не здійснює жодних кроків для захисту національних інтересів. Навпаки, очільники влади заявляють про те, що, мовляв, не треба порушувати питання щодо діяльності московського патріархату, бо це начебто розпалить релігійну ворожнечу. Зустріч митрополита Онуфрія з російськими військовополоненими не могла відбутися без дозволу влади. Якби у нас була справді патріотична влада, вона таких речей не допускала б.
За великими рахунком, Онуфрій не є предстоятелем. Бо насправді нема такої структури, як «Українська православна церква» — йдеться про складову частину російської православної церкви. Онуфрій — митрополит не канонічний, оскільки його церква не визнана Вселенським патріархатом. Ніякої автокефалії УПЦ не має. Прийомом російських військовополонених ця структура ще раз продемонструвала, що підтримує не Україну, її народ, а підтримує росію. Толерує колаборантів, які працюють на агресора.
Твердження Онуфрія про «єдину купель», «єдиний народ» тиражує російська влада. УПЦ це калькує. Нічого нового у цьому немає. За часів царської росії вважалося, що існує один так званий російський народ, до складу якого входять великороси, малороси, тобто українці, білороси. Туди відносили ще і так званих червоноросів, жителів Галичини. Цю саму ідею у модернізованому вигляді взято на озброєння російською пропагандою. По суті, це офіційна ідеологія росії. Це ж стосується російської православної церкви, яка є складовою структурою російської держави.
Не дуже сподіваюся, що буде зроблено висновки з акції в Онуфрія. Хоча варто було би їх зробити. Кілька днів поговорять про це і забудуть. Хіба мало московський патріархат зробив кроків, які були некорисними для України? Пригадайте, як у Верховній Раді Онуфрій зі своїм почтом відмовився вставати, щоб вшанувати пам’ять загиблих захисників України? На жаль, наше суспільство не готове робити радикальні висновки. Люди продовжують ходити у храми московського патріархату, є політичні сили, які підтримують цю проросійську структуру…