Ми в гостях у протоієрея Геннадія Батенка — голови Синодального відділу УПЦ «Місія "Церква і медицина"», настоятеля Свято-Архангело-Михайлівському храму в Солом’янському районі м. Києва в Медмістечку, при лікарні №6.
— Отче Геннадію, на Вашу думку, що є основою для створення християнської сім’ї?
— Основою для створення християнської сім’ї є духовний закон, встановлений Богом. Господь створив чоловіка і жінку й заповів їм: «… плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут. 1, 28). Слово «стать» означає сукупність генетичних і морфо-фізіологічних ознак, за якими розрізняють чоловіків і жінок. А вони, у свою чергу, одне для одного — половинки. Людина — це поєднання двох половин. У благодатному подружньому союзі чоловік і жінка знаходять повноцінне буття, створюючи єдине ціле, стають «однією плоттю» (Бут. 2, 24).
У сім’ї реалізується і втілюється задум Божий про людину, про її призначення. Проте виконати заповідь Божу можна тільки з любов’ю. Для створення міцної сім’ї необхідний не тільки фізичний потяг одне до одного, але й духовна близькість, взаємна довіра та повага.
Тому тим, хто має намір узяти шлюб, необхідно виявляти розважливість.
Без поваги, без дбайливого ставлення одне до одного міцної сім’ї не створити. Якщо ж говорити про християнську сім’ю, то її створити можуть тільки істинно віруючі люди.
— Що сприяє смиренному прийняттю і пізнанню образу Божого в іншій особистості?
— «Початок премудрості — страх Господній»(Пс. 110, 10). Тому одна з найвищих чеснот — це страх Божий. Якщо у людській свідомості є страх Божий, пам’ять про смерть і Страшний суд, тоді вона з благоговінням, трепетом і любов’ю ставитиметься до всього, що створив Бог, а особливо до іншої людини як вінця найвищого Господнього творіння. Глибока віра дозволяє побачити в іншій людині образ Божий.
— Яку роль відіграє свобода волі й віра у Промисел Божий при обранні супутника життя?
— Я щиро вірю і твердо знаю, що Промисел Божий благий. Саме після молитов до Господа нашого Іісуса Христа і Пресвятої Богородиці відбулася моя зустріч з майбутньою дружиною.
Вважаю, що свобода волі виявляється у прийнятті й покірності Божій волі.
— Як Ви познайомилися з матушкою Іриною?
— Вперше ми зустрілися 1997 року в Києво?Печерській Лаврі. Спочатку на мене справила враження зовнішня краса Ірини, а потім спільні відвідання богослужінь, духовне спілкування пробудили відчуття симпатії до неї як до віруючої православної дівчини. Доленосною стала спільна поїздка у ролі помічників на відкриття Свято-Успенського жіночого монастиря у Кривому Розі. Саме там було прийнято остаточне рішення про створення сім’ї. І Ірина погодилася стати моєю дружиною.
— А Ви тоді замислювалися про священицький шлях?
— Ні. Я, як лікар-хірург, займався лікарською практикою в Опіковому центрі м. Києва. Вперше про майбутнє моє священство я почув від отця Авраамія зі Свято-Покровського жіночого монастиря у Кривому Розі: «Ти будеш священиком». Я не міг повірити в це, не відчував і не знаходив у собі духовних сил, необхідних для священицького служіння. На той час у нас народилася старша дочка Єлизавета, вирішувалися питання, пов’язані з вихованням дитини і з матеріальним забезпеченням сім’ї. У мене зріс інтерес до духовного життя, увесь вільний час був зайнятий читанням Євангелія, духовної літератури; з’явилися думки про священство. Це відволікало мене від лікарської практики, і я злякався, що можу втратити професіоналізм.
Я завагався. Мій духівник порадив мені поїхати на острів Заліт до протоієрея Миколая Гур’янова — старця високого духовного життя. Я хотів знати волю Божу: вступати мені до духовної семінарії чи вдосконалюватися в галузі медицини. Старець Миколай Гур’янов відповів: «Священство Бог благословляє. За решту не хвилюйся». Так мені було відкрито волю Божу через старця, і я її прийняв.
Ось уже десять років служу священиком у київському храмі в ім’я Архістратига Божого Михаїла і всіх Небесних Сил безплотних.
— Як Ірина сприйняла Ваше рішення обрати шлях духовного служіння?
— У неї спочатку був страх перед майбутнім, адже наші батьки не зі священицьких сімей.
Бог поклав на нас велику відповідальність: наше християнське життя має бути прикладом служіння Богу і своїм ближнім. Так що матушка відповідає за нашу сім’ю, а я — за всю парафіяльну сім’ю.
— Ви згодні, що шлях матушки — шлях самозречення?
— Так, вона пожертвувала своїми інтересами, своєю професією заради служіння дітям і чоловікові.
— Окресліть духовні риси матушки Ірини.
— Це прийняття волі Божої. Жінка спасається через народження та виховання дітей. Матушка прийняла свій материнський хрест і в міру сил намагається нести його зі смиренням. В Ірини є дуже гарні риси — розважливість і потяг до духовного зростання.
— Чи здатні сімейні стосунки змінити подружжя?
— Справжня християнська сім’я здатна кожного з подружжя навчити смирення, терпіння, поблажливості й доброти.
Щодня християнин складає духовний іспит. Він аналізує свої вчинки і прагне до самовдосконалення.
— Могли б Ви дати визначення щасливої сім’ї?
— Це сім’я, яка знаходить щастя, живучи у Христі і з Христом. Христос надає людині в такій сім’ї можливість побачити мету свого життя, відчути повноту й отримати цілісність, гармонію у Господі. Щастя полягає у сповіданні християнської віри. Світським сім’ям бракує вищої чесноти християнського життя — терпіти (адже сімейне життя вчить долати багато незгод) в ім’я любові до Христа.
— Ви вірите, що любов здатна змінити людину в сім’ї?
— Я вірю, що перше почуття, засноване на закоханості, чуттєвості, на сприйнятті зовнішньої краси, з часом переходить у повагу, пошану, шляхетне ставлення до дружини. Справжнє подружнє кохання набагато досконаліше, ніж закоханість. У сімейному союзі християни проходять спільний шлях скорбот і радощів, вчаться терпіти немочі й знаходять любов, зберігаючи вірність і відданість одне одному.
Любов та взаєморозуміння можуть зміцніти, зрости у шлюбі. Сімейне життя — здебільшого практичне життя, яке вимагає відповідального ставлення до всіх близьких.
— Яким має бути православний чоловік?
— Православний чоловік має бути слухняним чадом Святої Церкви — Матері. По можливості, разом із дружиною мати спільного духовного наставника. Це надійний і ревний християнин, який відчуває відповідальність за свою сім’ю: дружину і дітей, якщо вони є. Він зобов’язаний старанно працювати, дбаючи про свою «малу церкву», і пам’ятати, що все земне додасться, якщо його сім’я шукатиме насамперед Царства Божого.
— А якою має бути православна дружина?
— Дівчина, яка розуміє, що сенс життя полягає у жертовній любові до ближнього, у подоланні гордощів, самолюбства, егоїзму, здатна ощасливити свого майбутнього чоловіка.
Православна дружина повинна мати чисту віру, а Господь допоможе їй зростати духовно. Дружина-християнка здатна розкрити у своєму чоловікові духовні таланти й дати йому можливість жити у Господі. Так, московський старець Олексій Мечев говорив, що більша частина відповідальності за сім’ю лежить на дружині. Благочестива православна дружина — надійна помічниця чоловіка, за здійснення свого високого подвигу вона отримає вищу божественну нагороду.
— Отче Геннадію, як організоване дозвілля у вашій сім’ї?
— У священика не надто багато часу залишається для дозвілля, тому «дозвілля з батьком» у нашій сім’ї полягає у відвідуванні святих місць України та Росії. Ми здійснюємо такі сімейні паломництва ось уже три роки.
До поняття «дозвілля без батька» входить оздоровлення дітей на морі, а також читання духовної, художньої літератури християнського змісту, перегляд науково?пізнавальних фільмів (наприклад, серії «Шукачі»).
— Ваші побажання читачам «Церковної православної газети»?
— Ваша газета стала дуже цікавою і насиченою різноманітною корисною інформацією. Дякую редакції видання за актуальні та змістовні статті й дуже рекомендую для читання своїм парафіянам.