Слово на святкуванні хрещення Київської Руси
«Не народжуємося християнином, але ним стаємо », – казав великий учитель Церкви другого століття Тертуліян (Апол., 28). Він напевно мав на увазі слова нашого Спасителя Іісуса Христа Никодиму: « якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого » (Ін 3:3). Цей уривок відноситься до хрещення, як ритуалу занурення у воді та виходу з неї. Цей ритуал символізує смерть для попереднього життя і нове народження для нового життя. Святий Апостол Павло коментує хрещення ось такими словами: « Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою Отця, так i ми в оновленому життi ходити почали » (Рим. 6:4).
В цей знаменний день хрещення Київської Русі дозвольте привітати Вас від імені Святішого Патріарха Вселенського Варфоломія, Священного Синоду, який його окружає, та від Матері Церкви. Дійсно, від Константинополя древня Київська Русь прийняла хрещення, і Константинопольська Церква назавжди залишається Матір’ю Київської Церкви, яка перебувала в прямому підпорядкуванні Вселенському патріархату до кінця 17-го століття. Через це хрещення, Київська Русь досягнула нове життя. Через своє хрещення, Київська Русь отримала від Візантії не тільки встановлення церковного життя, але й все хороше і цінне для суспільства: письменність, мистецтво, освіту, закон, справедливість, мир і навіть скасування смертної кари.
Подібно до матері, яка завжди піклується про своїх дітей, Свята і Велика Христова Церква – Вселенський Патріархат не перестає цікавитися долею України та її народу. В ці складні часи, вона не перестає слухати голос своїх духовних чад. Проти війни і насильства, вона не перестає молитися і діяти для відновлення миру. Проти розділення та розколів, що розривають незшитий хітон (див. Ін. 19:23) Тіла Христового, тобто Церкви, вона не перестає заступатися і працювати для відродження єдності церковного тіла.
Місяць тому, Святий і Великий Собор Православної Церкви був скликаний на Криті Святішим Вселенським Патріархом, зі згодою Блаженніших Предстоятелів помісних автокефальних Церков, для розгляду дуже актуальних для Церкви питань і для ратифікації текстів відносно тем, узгоджених на всеправославному рівні під час його підготовки, яка тривала понад 50 років.
В його окружному посланні, Святий і Великий Собор нагадує усій повноті Православної Церкви: « Церква не втручається в політику в строгому сенсі слова. Однак її свідчення є суттєво політичним, як піклування про людину та про духовну свободу. Її слово є вельми чітким і назавжди залишиться обов’язком втручання на користь людини. Помісні Православні Церкви покликані сьогодні встановити нові гармонійні взаємини із правовою державою в новому контексті міжнародних взаємин, відповідно до біблійної настанови: «Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові» (Мт. 22:21). Ця згода має захистити особливість Церкви й особливість держави та забезпечити їхнє щире співробітництво єдиної людської гідності, з якої випливають права людини, гарантувати соціальну справедливість » (Окружне послання, 16). Тому Святий і Великий Собор повторно засудив етнофілетизм, цебто релігійний націоналізм, який був засуджений на Всеправославному Соборі 1872 року. До цього, він добавляє: « Фундаментальним правом є захист засади релігійної свободи в усіх її вимірах, тобто свободи совісті, віри, культу і всіх індивідуальних та колективних виявів релігійної свободи включно із правом кожного, хто вірує вільно практикувати свої релігійні обов’язки без жодного втручання з боку громадської влади, а також зі свободою публічно навчати релігії та забезпечувати умови діяльності релігійних громад » (Окружне послання, 16).
Проти насильства, що розвивається сьогодні по всьому світі, Святий і Великий Собор підкреслює, що « Православна Церква зі скорботою та в молитві спостерігає та зазначає жахливу гуманітарну кризу, що лютує в наші дні, поширення насильства та збройні конфлікти, гоніння, депортації та вбивства, вчинені проти членів релігійних меншин, насильне вигнання родин із їхніх осель, трагедію торгівлі людьми, порушення засадничих прав індивідів та народів, а також примусове релігійне навернення. Вона категорично засуджує викрадення, тортури, жорстокі екзекуції. Вона засуджує руйнування церков, релігійних символів та культурних пам’яток. […] Отже, ми вмовляємо всі причетні сторони, незалежно від їхніх релігійних переконань, працювати заради примирення та поваги до прав людини і, передусім, захистити божественний дар життя. Війна та кровопролиття мають припинитися, справедливість має взяти гору, щоб повернути мир та вможливити повернення тих, хто був вигнаний із прадідівських осель. Ми молимося за мир та справедливість у стражденних країнах Африки та в Україні » (Окружне послання, 18).
Крім цього, Святий і Великий Собор стверджує, що « Церква не забуває тих, хто її покинув і страждає за всіх тих, хто не розуміє її голосу. Усвідомлюючи себе як живу присутність Христа у світі, вона переносить божественне домобудівництво у свої конкретні дії, вдаючись до всіх засобів, які вона має, для достеменного свідчення про істину у строгості апостольської віри. Виходячи з такого розуміння обов’язку свідчення та повсякчасної готовності, Православна Церква надає великого значення діалогу, особливо з інославними християнами. Завдяки цьому діалогу інші християни тепер краще знають Православ’я та чистоту його передання. Вони знають також, що Православна Церква ніколи не приймала богословського мінімалізму та не ставила під сумнів своє догматичне передання та свою євангельську етику. Міжхристиянські діалоги становили для Православ’я привід наголосити належну повагу до вчення Отців та засвідчити правильність істинного передання єдиної святої соборної апостольської Церкви. Діалоги, в які вступає Церква, ніколи не означали та ніколи не означатимуть будь-якого компромісу в питаннях віри. Ці діалоги є свідченням Православ’я, яке спирається на євангельське послання: «Прийди та подивися» (Ін. 1:46) і «Бог – любов» (I Ін. 4:8) » (Окружне послання, 20).
В такому дусі, в цей святковий день, Вселенський патріарх духовно з усіма Вами, як Ваш духовний отець, і розділяє з Вами не тільки страждання, які переживає Ваша країна в цей момент, але й радість сьогоднішнього святкування. Свідома, що без Хреста немає Воскресіння, Церква Мати благає для всіх Вас Божого благословіння і молиться для відновлення миру в державі та єдинства церковного тіла, повторюючи слова молитви Єдиного Архієрея Церкви — Господа нашого Іісуса Христа: « Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене » (Ін. 17:21).
Нехай в усьому допомагає і керує Вами Бог!
+ Іов, архієпископ Тельмісський
Київ, 28 липня 2016
