24 жовтня Архиєпископ Кіпрський Хризостом ІІ пом’янув Митрополита Київського та всієї України Епіфанія на Літургії. І це спричинило масштабну дискусію на тему «як предстоятель церкви міг одноосібно та самоуправно прийняти таке рішення без погодження з власним синодом?». В очах багатьох віруючих Церков слов’янської традиції це виглядало як «волюнтаризм», «папство» та «брутальне нехтування принципами соборності». Але чомусь мало хто поцікавився порядком прийняття рішень в інших Церквах.
А помісні Церкви у своєму внутрішньому устрої нагадують держави з різними формами правління. Умовно кажучи, є парламентсько-президентські республіки та президентсько-парламентські, а є автократії та диктатури. Є різні схеми розділення гілок влади. Але в класичному випадку всі ці гілки поділяються на законодавчі, виконавчі та судові. Президент, наприклад, не може керувати урядом або судом, але він відповідає за розробку зовнішньополітичного курсу країни. Але цей курс потрібно ще й ухвалити в парламенті.
З точки зору жителів країни з диктаторською формою правління конкуренція політичних ідей та парламентська боротьба виглядають як кінець світу та ледь не розкол країни. В Північній Кореї, мабуть, не розуміють, як державні рішення можуть ухвалюватись через суспільну дискусію в супроводі багатотисячних акцій протесту. В інших країнах вважається, що якщо громадяни не ходять строєм або збираються більше трьох осіб – це вже державний заколот. І так далі.
От саме в ці культурно-історично-ментальні лещата потрапили і ті, хто засудив Архиєпископа Хризостома за «самоуправство», «папство» та порушення соборності. А що ж являє собою технологія прийняття рішень в Православній Церкві Кіпру (ПЦК)?
ПЦК керується у своєму внутрішньому житті Статутною хартією, яка кілька разів змінювалась. Наразі використовується редакція 2010 р. Тут потрібно брати до уваги, що ПЦК відноситься до Пентархії разом з Константинопольським, Олександрійським, Антіохійським та Єрусалимським патріархатами. Це окрема група Церков, які в певних моментах живуть трохи іншим життям, аніж всі інші. Такий собі міжсобойчик. Для Пентархії притаманне «перехресне опилювання» якоїсь з Церков-учасниць кадрами інших Церков, якщо відбувається якась управлінська криза, або не вистачає єпископів. Тоді ці лакуни закриваються за рахунок висвячень на кафедру однієї Церкви єпископа з іншої Церкви.
До зміни Статутної хартії в 2010 р. ПЦК час від часу стикалась з деяким безладдям, врегулювати яке запрошувала сусідок по Пентархії. Наведемо приклади.
1972 р. В 1968 р. Архиєпископа ПЦК Макарія ІІІ було обрано Президентом Кіпру. Через 4 роки три кіпрських митрополити висунули вимогу до Макарія піти з посади, оскільки духовна особа не має права суміщати сан зі світською посадою. Народ, парламент та помісні Церкви (в т.ч. РПЦ) встали на сторону Макарія. 1972 р. – три єпископи погрожують Макарію відлученням. 1973 р. – Макарій переобирається президентом країни. Митрополити від імені Синоду оголошують про позбавлення Макарія сану та обирають місцеблюстителя. Але ніхто з помісних Церков це позбавлення не визнає через відсутність кворуму на Синоді 12 єпископів за 12 правилом Карфагенського собору. Щоб вирішити конфлікт, збирається Великий і Верховний Синод в складі 16 єрархів Олександрійської, Антіохійської та Єрусалимської Православних Церков. Здавалося б, на якій підставі інші помісні Церкви вирішують внутрішні справи ПЦК? Примирення досягнути не вдалось, трьох єпископів було позбавлено сану. Тобто, проблему було усунуто не всеправославним консенсусом, не власним синодом ПЦК, а синодом чотирьох Церков. Але цього рішення не визнала Елладська церква, яка продовжувала канонічне спілкування з позбавленими сану єпископами. Але ж далі треба обрати нових єпископів замість трьох усунутих! Тоді збирається Тимчасовий синод за участі Макарія та трьох архиєреїв, надісланих Олександрійським, Антіохійським і Єрусалимським Патріархатами. І саме цей синод обирає нових єпископів ПЦК і таким чином відновлює синод цієї Церкви, яка заради канонічної легітимності проводить адміністративну реформу (збільшує кількість кафедр). Зауважимо, що при цьому Кіпрська Церква – автокефальна!
1979-1980 рр. Приймається нова редакція Статутної хартії ПЦК (до того були тексти 1914, 1929 та 1979 рр.), відповідно до якої вищим органом церковного управління є Священний Синод, що має духовну, законодавчу, адміністративну та судову владу, охороняє догматичний, канонічний і літургійний порядок та встановлює і підтримує зв'язки з іншими православними та неправославними Церквами. В віданні синоду є всі питання внутрішнього устрою ПЦК. Кворум – половина учасників. Якщо кворум відсутній, дозволено запросити двох архиєреїв з давніх патріархатів та Елладської Церкви. Знов зауважимо, що ПЦК – автокефальна Церква! Хартії попередніх редакцій дозволяли запрошувати єпископів з інших помісних давніх Церков для участі в Надзвичайному синоді задля суду над архиєреями ПЦК.
2000 р. Чудовий приклад «втручання помісних Церков у внутрішні справи автокефальної Церкви». В 2000 р. проти митрополита Лімасольського Афанасія було висунуто звинувачення в моральній розпусті, для розгляду якого зібрався Великий Синод. На ньому головував Олександрійський Патріарх, брали участь Антіохійський Патріарх, Кіпрський Архиєпископ (співголова), 4 архиєреї Александрійського Патріархату, 3 архієреї Антіохійського Патріархату, 4 архієреї Єрусалимського Патріархату, 6 архиєреїв Елладської Православної Церкви та єрархи ПЦК. Цей збірний орган виправдав митрополита Афанасія. Питання, чому це не міг зробити безпосередньо синод ПЦК, риторичне.
2002-2006 рр. Одна з найцікавіших ситуацій, з якої почався той синодальний кавардак в ПЦК, який тягнеться й досьогодні. Діючого на той момент Архиєпископа Хризостома І оголошено фізично не здатним керувати Церквою. Внутрішній синод ПЦК протягом 3 років не зміг дійти згоди, чи обирати нового архиєпископа. Виникла чергова криза, вирішувати яку покликали знов розширений синод. В 2006 р. такий синод зібрався в Шамбезі. Головував Константинопольський Патріарх, брали участь Патріархи Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський та 9 митрополитів цих Патріархатів і архиєреїв ПЦК. Питання ставилось наступним чином: «за» оголошення кафедри предстоятеля ПЦК вакантною та проведення виборів нового архиєпископа або «проти». Результати голосування в наших умовах виглядали б просто незрозуміло: у голосуванні брали участь всі ці єпископи, і більшість (15 голосів) висловилась за вибори, 7 проти. Причому з 9 кіпрських архиєреїв 6 висловилися проти. Архиєпископський престол було оголошений вакантним. Як ми вже знаємо, очільником ПЦК обрано Хризостома ІІ. Як тобі таке, Ілоне Маску?
І ось тільки в 2010 р. нова Статутна хартія ПЦК врегулювала цю ситуацію, коли для вирішення внутрішніх справ ПЦК непотрібно вже запрошувати «варягів». Притому право засуджених єпископів апелювати до Вселенського Патріарха залишається.
Що цікаво. Роздратовані поведінкою Архиєпископа Хризостома, спікери Російської Церкви почали пророкувати розкол в ПЦК через поминання Митрополита Київського. Але саме їм – з урахуванням усього вищесказаного – якраз розкол і невигідний. Адже у випадку занурення цієї Церкви у чергову внутрішню кризу, що не вирішується статутом (наприклад, вибори нового предстоятеля), вона буде вимушена знов звертатись до давніх патріархатів по допомогу. Крім того, росіяни мають чесно визнати, що проросійські єпископи залишаються у меншості. І у випадку позитивного для України рішення синоду ПЦК можуть суттєво втратити свої позиції – як репутаційні, так і адміністративні. І вже якщо в РПЦ нагадують, кому кіпрські єпископи мають дякувати за щедрі пожертви, то в першу чергу ці єпископи пам’ятають, кому вони мають дякувати за свій імідж та статус.