Сьогодні Церква вшановує апостола Якова – Богобрата і Боговидця

Літургійний календар його називає братом Господнім. Юдеї, не вірячи проповіді Ісуса в синагозі, говорили: «Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда?» (Мт. 13, 55). Іншого разу, коли Ісус «промовляв до народу, то його мати та брати стояли надворі, бажаючи з ним говорити» (Мт. 12, 46). Про Якова як брата Господнього говорить також апостол Павло, згадуючи свій візит до Єрусалиму (Гл. 1, 19).

Ортодоксальна традиція визнає Богородицю Дівою до кінця її життя на землі.Латеранський Собор (649 р.) визнає Марію Приснодівою, і це оспівують літургійні тексти: “Як перед народженням ти була Діва, так і в родженні і по народженні, залишилась Дівою” (недільний богородичний 7 гласу). Молячись службу святому апостолу Якову в день його пам’яті, під час Утрені натрапляємо на ікос: «Тебе, чадо Йосифове, єрусалимлян першого єрарха, Якове Боговидцю, і Господнього брата, піснями похвальними оспіваємо благочесно» (тут і далі пер. А. Шкраб`юка). Східна традиція подає св. Йосифа Обручника як вдівця похилого віку, а Яків відповідно виступає його сином від померлої дружини.

Далі літургійні тексти подають ще один факт з життя та спільного перебування святого з Христом. «Ти по плоті Господнього жительства, мудрий, явився братом, учнем і самовидцем Божественних тайн, бігаючи з Ним і в Єгипті будучи з Йосифом та Матір`ю Ісусовою» (Вечірня, стихира на стиховні).

Тобто Якова можна окреслити як близького родича Ісуса — зведеного брата.

Як розповідає опис життя святого і апокрифічна література, апостол перейнявся проповіддю Христа, став його ревним послідовником, ведучи суворе аскетичне життя. По вознесінні Ісуса він очолив Церкву в Єрусалимі. Вирішальне слово на апостольському соборі в Єрусалимі 51 р., який мав на меті врегулювати умови прийняття язичників до християнської спільноти, належало саме Якову як голові (Ді 15, 13). Апостол своїм праведним молитовним життям здобув авторитет не лише у християн, але й в юдеїв. Останні так і називали його – Праведником – та дозволяли молитися вдень і вночі у Єрусалимському храмі.

Це ще дужче непокоїло юдейську релігійну верхівку. Вмовляннями та залякуваннями вони намагалися вплинути на апостола Якова, щоб він оголосив християнство лжевченням, але це було марно. З цією метою на одне із святкувань Пасхи і вивели його на покрівлю храму. Однак апостол Яків перед численним зібранням народу став проповідувати смерть і воскресіння Ісуса Христа. За це юдеї скинули його з покрівлі і внизу добили палицею.

Мученицьку смерть святого одна із стихир на Вечірні так оспівує: «Кров’ю мучеництва священство прикрасив ти, священномученику апостоле: на крилі бо святилища представши, ти проповідував Бога Слово – Будівничого всесвіту. Тим-то скинутий звідти Юдеями, небесних чертогів ти удостоївся, Богобрате Якове». А хвалитна стихира на Утрені додає: «Господи, хоч і деревом голова Апостола була розбита, але в Раю Дерево Життя йому дано, і він, відступивши від дочасного, вічно веселиться».

Мученицьку смерть Якова датують приблизно 63-ім роком. Про неї згадує юдейський історик Йосиф Флавій та стверджує, що зруйнування Єрусалиму римськими військами 70-го року є карою за смерть Праведника.

Після цих подій єрусалимські християни розпорошилися по всій Римській імперії, зберігши спадщину свого пастиря, духовному проводу якого Христос доручив їх протягом близько тридцяти років, — Соборне послання та Божественну Літургію апостола Якова, значення яких підкреслює канон Утрені святому: «Видіння, діяння записуючи на дощечку, немов з духовної скрижалі, ти людей навчив, взиваючи: «Благословен єси в храмі слави Твоєї, Господи!»