Католицька Церква та більшість Православних Церков вшановують Андрія Первозваного 30 листопада. Церкви, що дотримуються Юліанського календаря, – 13 грудня (із 13-денним запізненням).
Апостол Андрій походив з Віфсаїди, міста на північному березі Галілейського моря. Братом Андрія був Симон Петро. Їхнього батька звали Іван або Йона. Обоє братів активно займалися рибальством та мешкали в Капернаумі.
Андрій був одним із двох учнів Івана Хрестителя, які стали послідовниками Ісуса. Майбутній апостол одразу визнав останнього Месією та привів свого брата Симона до Христа. На основі цієї згадки в Євангелії від Івана візантійська традиція називає Андрія протоклетосом, тобто – Первозваним. І дійсно, Андрій від початку входив до числа найближчих учнів Христа. У всіх євангельських переліках дванадцяти апостолів він згадується у першій четвірці. Та водночас Первозваний не був настільки близький до Ісуса, як Симон Петро чи сини Заведеєві. Тож його не було з ними на горі Тавор під час Преображення Господнього чи на горі Оливковій під час палких молитов Христа.
Після Вознесіння Христа Андрій разом з іншими апостолами перебував у Єрусалимі аж до Сходження Святого Духа. Проте далі Святе Письмо нічого не повідомляє нам про нього. Діяння Апостолів зосереджуються на постатях Петра і Павла, а Андрієві послання, навіть якщо й існували, не збереглися та не набули значного поширення в Церкві. Тож про подальший шлях святого мало що відомо. Григорій Назіанин та Єронім Стридонський стверджували, що Первозванний проповідував у Греції. Оріген писав про подорож святого Андрія до Скитії. Більшість житій та апокрифів сходяться в одному – обставинах смерті апостола. Андрій Первозванний був розіп’ятий на хресті в Патрах – грецькому місті на березі затоки Патраїкос.
Апостола Андрія українці вшановують по-особливому, оскільки саме його вважають тим, хто приніс християнство на «київські гори». Говорячи про проповідь апостола на «київських горах», посилаються на Нестора-літописця, який у «Повісті врем'яних літ» наче процитував слова апостола Андрія до своїх учнів після того, як апостол заночував з ними на березі Дніпра під горами: “Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике, і Бог збудує багато церков”. І благословивши ці гори, як сказано далі, він піднявся на них і поставив хрест.
За словами літописця, це відбулося саме там, де сьогодні побудований Київ. А місце, де стоїть Андріївська церква — начебто саме та гора, на якій апостол Андрій поставив свого хреста. Тому церква була збудована саме там, незважаючи на досить складний ландшафт.
Звісно, літописну легенду не можна назвати доведеним історичним фактом. Багато хто з дослідників, погоджуючись з тим, що апостол таки проповідував на Півдні України, відкидає інформацію про його проповідь «на київських горах» як недостовірну. Зрештою, в тій ж таки “Повісті врем'яних літ”, у розповіді про мученицьку загибель варягів Федора та Івана говориться, що в Руській землі не проповідували ні апостоли, ні пророки. Проте вшанування апостола Андрія як того, хто приніс християнство на територію Русі, стало уже традиційним.
Як зазначають богослови, хоч різдвяний піст і називають Пилипівкою, оскільки він починається від свята апостола Пилипа (за сорок днів до свята Різдва Христового), все ж коректніше було б називати його Андріївкою, оскільки літургійно саме свято Андрія відкриває різдвяну тему у богослужіннях. Стихири вечірні цього свята недвозначно вказують нам на зв’язок із народженням Христа. Від свята апостола Андрія починається також традиція співу стихир Предпразненства Різдва при завершенні кожної важливішої літургійної піснетворчості.
В українській культурі є традиції Андріївських вечорниць напередодні свята, які є відголоском давніх запустів перед початком різдвяного посту.
##DONATE_TEXT_BLOCK##