Духовенство і віряни УГКЦ здійснять Всеукраїнську прощу, присвячену пам'яті блаженного священномученика Омеляна Ковча.
Як повідомляє сайт Львівської архиєпархії УГКЦ, Всеукраїнська проща пройде за участю Патріарха УГКЦ Святослава (Шевчука), єпископів та священства Стрийської єпархії. Духовна акція розпочнеться о 9:30 урочистим молебнем та святковою академією. Згодом, о 10: 55 – урочиста хода Глави УГКУ Святослава (Шевчука), єпископату УГКЦ та духовенства. Об 11 годині – Архиєрейська Служба Божа. Чин освячення та відкриття пам’ятника заплановано на 13 годин 45 хвилин.
Довідка: Отець Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 р. у c. Космач Косівського повіту на Гуцульщині, у священичій сім'ї. У 1911 р. прийняв єрейські свячення. Спочатку душпастирював у Гличині, потім у Боснії. В середині Першої світової війни о. Омелян повернувся додому і у 1919 р. вступив до Української Галицької Армії. Як військовий капелан пройшов через усі негаразди разом зі стрільцями Бережанського коша аж до кінця існування УГА.
У 1922 р. о. Ковча призначено парохом Перемишлян. З приходом нацистської окупації на українські землі, врятував життя багатьом євреям. Публічно перешкоджає німецьким воякам спалити Перемишлянську синагогу, у якій перебували люди. Видає понад 2000 свідоцтв про хрещення, які давали євреям мінімальні шанси на виживання.
Звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати євреїв у гетто. За ці дії навесні 1943 року був заарештований гестапо і ув'язнений у концтаборі Майданек, де таємно продовжував свою священицьку діяльність.
25 березня 1944 р. був газований та спалений у крематорії концтабору смерті Майданек (нині на терені міста Люблін, (Польща)).
Отець Омелян Ковч до останнього у Майданеку залишався відданим і вірним душпастирем. В одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав:
«Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».
«Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста».