Різдво Пресвятої Богородиці більшість Православних Церков світу і католики, у тому числі візантійського обряду, святкують 8 вересня, а ті Церкви, що дотримуються Юліанського календаря, — 21 вересня (із 13-денним запізненням).
Відомості про Різдво Пресвятої Богородиці черпає Церква з апокрифічного Євангелія Якова, написаного в другому столітті. З цього апокрифу довідуємось, що батьки Богородиці – Йоаким та Анна, довгий час були бездітними, що вважалось ганьбою серед народу. Адже за переданням кожна праведна людина мала б дати потомство Ізраїлю. Через це Йоаким, попри всі свої багатства, був зневажений перед народом і не міг першим принести дари Богові.
В пошуках відповіді від Бога Йоаким йде постити на сорок днів і ночей в пустелю, водночас з тим й Анна молиться вдома про дарування дитя, яке вона посвятить Господеві. Бог відповідає на молитву Анни та Йоакима і через ангела повідомляє, що вони зачнуть дитя, яке буде прославлене серед усіх народів. Йоаким з великою радістю вертається додому, роздаючи народу і священикам чисельні дари, а через дев’ять місяців Анна народжує дівчинку, якій дає ім’я Марія.
Апокрифічне євангеліє Якова швидко набуло популярності, але окреме свято Різдва Богородиці виникло не відразу. Хоч вже з четвертого століття можемо з впевненістю говорити, що до Матері Божої звертались у молитвах та серед народу і низового духовенства звершували богослужіння на її честь. Найдавніші згадки про окреме Богородичне свято датовані п’ятим століттям. Найперше Марійне свято оспівує її як Дівицю і Родительку Бога та не стосується якоїсь окремій події з життя Божої Матері.
Розвиток пошанування Діви Марії призвів до того, що за імператриці Пульхерії, яка й сама прийняла обіт дівицтва, відбувся Ефеський Собор (431 р.), де догматично був закріплений статус Марії як Богородиці. Найвірогідніше, внаслідок цього почали розвиватись й інші Богородичні свята.
Перші згадки про святкування саме Різдва Богородиці маємо з шостого століття. Виникло це свято, як виглядає, в Єрусалимі, де тоді був поставлений храм на честь Різдва Божої Матері. За переданням цей храм постав на тому самому місці, де знаходився дім батьків Марії – Йоакима та Анни. Можливо, що освячено храм було 8 вересня, а тому ця дата і стала днем святкування Різдва Богородиці. З того ж століття, але вже з Константинополя, дійшла до нас перша поема, написана на це свято – Кондак Романа Солодкоспівця.
Свято Різдва Богородиці набирає ваги поступово. Можемо бути певні, що вже в X столітті воно святкувалось у Константинополі з великим торжеством. Водночас в спільнотах християн візантійського обряду Сирії (Мелхітів) це свято було відсутнє ще й в XI столітті, де в цей день натомість була пам'ять батьків Богородиці – Йоакима і Анни.
Сьогодні ж повсюдно у церквах візантійської традиції Різдва Богородиці є одним з найбільших свят літургійного року. Богослужбові тексти свята оспівують Різдво Богородиці в контексті цілої Історії Спасіння. Якщо Єва, яка є матір’ю всіх людей, народжувала дітей до смерті, то з безплідної Анни виходить та, що народжує Життя і вводить у нього праматір Єву. Цим «Життям Непорушним» є Ісус Христос, який не зазнав у смерті тління та звільнив померлих з Аду. Марія постає як «Міст Життя», через який «смертні вихід після падіння в ад знайшли».
Найдавніший текст писаний для свята походить з шостого століття і чуємо ми його на Божественній Літургії. Це є заголовок Кондаку Романа Солодкоспівця, який починається словами «Йоаким і Анна від неслави бездітности * і Адам і Єва від тління смертного визволилися». Вірогідно з того ж часу походить і тропар свята «Різдво Твоє, Богородице Діво», який з богослужіння візантійської Церкви прийняла до себе і Церква латинського обряду разом зі самим святом Різдва Пресвятої Богородиці.
Джерела:
Дослідження: