2 липня християни візантійського обряду відзначають свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці. У літургійному календарі цих Церков є кілька свят на честь певних реліквій, за посередництвом яких Бог проявляє свою силу.
Божа дія у матеріальному світі має на меті наближати його повне оновлення, надавати нового значення речам з нього й за їхнім посередництвом освячувати людину.
Вже у Святому Письмі знаходимо випадки, як за посередництвом матеріальних речей Бог творив чуда. Кровоточива жінка торкнулася одежі Ісуса і зцілилася (Мр. 5, 21-34). “Досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись тіла Павла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи” (пор. Ді. 19, 12). А коли ішов апостол Павло, то хворі з вірою очікували, щоб “бодай тінь його на кого-небудь з них упала” (Ді. 5, 15).
Передання розповідає, що кілька таких реліквій залишила і Богородиця. Одна з них — Риза, себто верхній одяг. Вона передавалася від покоління до покоління однієї єврейської родини поблизу Назарету, аж поки у V ст. не зацікавила двох вельможних паломників Гальбія та Кандида з Константинополя, котрі там зупинилися. Чоловіки вирішили доставити її до столиці, тож підмінили ковчег, у який Риза була вкладена, а її саму забрали з собою.
По прибутті Ризи на берег Босфору у передмісті Константинополя Влахерні побудували церкву на честь Пресвятої Богородиці, куди 2 липня 458 р. на чолі з Патріархом Геннадієм та імператором Левом І її урочисто внесли та поклали.
Вдруге зв’язок Ризи Пресвятої Богородиці з датою 2 липня згадується через 400 років. Молячись у Влахернській церкві перед реліквією в часи воєнних загроз, візантійці неодноразово досвідчували чудесне визволення. За посередництвом Пресвятої Богородиці столиця врятувалася 626 р. від нашестя аварів, 677 р. — персів, а 717 р. — арабів.
Перед новою загрозою постав Константинополь влітку 860 р., коли на берегах Босфору з’явилася флотилія київського князя Аскольда, а з суходолу столицю оточили його озброєні війська. Патріарх Фотій тоді очолив молитовну ходу від Влахерни через узбережжя до Святої Софії у Константинополі.
Після цього князь Аскольд уклав перемир’я та зняв облогу з міста. 2 липня 860 р. на знак вдячності Ризу знову поклали у Влахерні та оголосили цей день днем молитви. Цілком можливо, що встановлювали саме його, тримаючи в пам’яті дату першого покладення святині.
А на Руських землях 2 липня стало днем заснування Київської митрополії. Після зняття облоги з Константинополя князь Аскольд прислав до імператора Візантії посольство, щоб укласти договір “любові й миру”, одним з пунктів якого було хрещення Русі. Візантія послала на наші землі Євангеліє та богослужбові книги, Аскольд охрестився, прийнявши ім’я Миколай (на честь цього сьогодні на Аскольдовій могилі є храм св. Миколая), а в Києві було створено митрополію на чолі з митрополитом Михаїлом. Однак релігійна реформа князя Аскольда зазнала фіаско, а він сам внаслідок змови був убитий (Православна Церква України його канонізувала).
Повертаючись до Ризи Пресвятої Богородиці, варто зазначити, що до сьогоднішніх днів вона не збереглася повністю, — є лише окремі її частини по всьому світу. Сама реліквія втрачена разом з храмом під час його пожежі 1434 р.
Свято на спомин її Покладення та численних порятунків від ворогів за її посередництвом прижилося на християнському Сході. У ХІІІ ст. воно перейшло на Захід і, поєднавшись з біблійною історією, поданою в Євангелії від Луки, стало урочистістю Відвідин Пресвятою Богородицею св. Єлисавети, яку відзначають 31 травня.
У візантійській традиції служба Положення Ризи Пресвятої Богородиці є полієлейною. Богородиця у ній звеличена як захисниця від лихоліть, а її Риза проголошена скарбом високої цінності. Остання стає немовби символом захисту народу Матір’ю Божою: “Град, що шанує тебе і подячно славить, завжди огортаєш ти, Всеоспівана, ризою твоєю чесною від безбожних, Чистая, чужоплемінників, од голоду і землетрусу і міжусобиці, Діво, що подружжя не знала” (стихира Вечірні).
На Утрені свята звучать канони, підписані як “творіння Йосифа” (імовірно, Піснеписця). Тексти цього богослужіння пов’язують реліквію не тільки з Богородицею, а й з її Сином, котрого вона могла огортати нею: “Того, що хмарами зодягнув усе небо, ти, Пречиста, ризою твоєю огорнула. Їй ми вірно поклоняючись, тебе славимо, покрове душ наших” (пісня 3 канону).
Риза Пресвятої Богородиці у літургійних текстах виступає як матеріальний посередник освячення вірних Творцем. “Доторком того, що заради нас від чистої твоєї крові в тілі явився, і тіла твого торканням ризу священну освятила ти, через неї слуг твоїх, що оспівують тебе, ти освячуєш, Діво” (пісня 1 канону). Тому й закликають тексти молільників: “Черпайте, люди, здоров’я душі і тіла: ковчег бо перед усіма лежить, у якому покладена дорогоцінна риза Приснодіви, що виточує нам струмені чудес і обмиває морок сердець і скверну пристрастей, і освячує душі вірних Божественною благодаттю” (стихира Вечірні).
Вони попри всю суперечність події перенесення Ризи Пресвятої Богородиці зі Святої Землі до Влахерни та її небіблійне походження нагадують, що людина також є частиною матеріального світу й іноді, особливо в критичних моментах таких, як воєнне лихоліття, потребує видимого знаку Божої присутності та захисту.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##