Сьогодні у Києві прощаються з провідною членкинею СУМ та  ОУНр Вірою Лавриненко-Гайдамакою

Заупокійна Літургія відбувається у храмі монастиря ЧСВВ у Києві.

Віра Лавриненко народилася 20 травня 1947 р. у Німеччині, у таборі ДіПі в Ашаффенбурзі. Її батько – Микола Лавриненко – походив із села Нова Гнилиця на Харківщині, а мама – Тетяна Сидорова – була родом з Орлівщини над річкою Самарою, біля Новомосковська. Німці їх насильно вивезли на примусові роботи до нацистської Німеччини, там вони познайомилися після закінчення війни і відмовилися повернутися до СССР.

У 1948р. Микола Лавриненко за контрактом виїхав до Бельгії на працю у вугільних шахтах, за ним туди переїхала його родина. Поселилися вони в місті Звартберг, у фламандській провінції Лімбург. Відтак, у Віри з’явилися іще шестеро сестер й один брат.

Освіту й світоглядну формацію отримала передусім у родині свідомих батьків, які були серед перших, які в еміграції створювали парафії для УАПЦ. Середню освіту вона здобула в католицькому дівочому ліцеї в м.Генк, де поряд із формальним навчанням про виховання дівчат дбали монахині чину Пресвятої Любові. Паралельно вона освоювала основні знання з українознавчих предметів у системі українських суботніх шкіл та на вишколах як у сумівському осередку Звартберг, так і на молодіжних таборах і на курсах УВУ в Мюнхені.

У 1968 р. Віра Лавриненко отримала запрошення від Дирекції «Рідної Школи» в Мюнхені, де їй доручили керувати виховною працею в Українському інтернаті. У ньому гуртувалися українські діти з усієї Німеччини, які навчалися в німецьких школах, а вечорами отримували додаткові лекції з українознавства. Згодом, продовжуючи навчання на німецьких вечірніх програмах та на курсах із підвищення кваліфікації педагогіки та психології, Віра Лавриненко перейшла працювати у структури Діяконії протестантської Церкви в Мюнхені, де вона опікувалася дітьми у дитячих будинках.

У 1972 р. Віра Лавриненко одружилася із сумівцем Андрієм Гайдамахою, який із Бельгії за нею переїхав до Мюнхену і працював професійним журналістом в українських ЗМІ. З 1993 року Покійниця разом із чоловіком переїхала постійно жити та працювати в Україну, де вони поселилися в Києві.

У 1980-х роках Віра Лавриненко повністю присвятила своє життя справі виховання української молоді на громадських засадах. Вона займала різні відповідальні посади в міжнародній системі молодіжної організації СУМ: була Головою Крайової Управи СУМ у Німеччині (1979-81, 1983-87), була членкинею Центральної Управи СУМ (1988-1992), її обрали Головою СУ СУМ (1996-2001). Вона відповідала за наповнення ювілейної програми Світового Злету СУМ в Римі 1988 року з нагоди 1000-річчя Хрещення Руси-України, входила до складу делегації СУМ до Константинополя для відвідин Вселенського Патріярха Димитрія І. За її довголітню діяльність отримала найвищий, ІV-ий Ступінь Суспільника (1988) і Виховника (1992) СУМ.

Віра Лавриненко отримувала новий досвід у праці з молоддю, зокрема на сумівських таборах в Україні, перший з яких вона відбула на Чернігівщині над Десною. Найсильніші враження зберегла вона з тих таборів, на яких юнацтво приймало тайни хрещення і причастя. Незабутньою для неї залишилася гармонійна співпраця з покійним о.Августином Діткуном, ЧСВВ, та з о.Романом Мірчуком, які допомагали на початках праці з молоддю на рідній землі втілити в життя сумівські виховні ідеали під гаслом «Бог і Україна».

У розмові з редакторкою сайту «Сумівська бесіда» Віра Лавриненко призналася, що СУМ для неї – частина її особистості і її велика родина. Її життєве кредо було «Без надії таки сподіватись», за прикладом великої Лесі Українки. Віра наголошувала, що «в Україні треба працювати над особистістю і формуванням суспільного світогляду членів СУМу».
Світовий Конгрес Українців нагородив світлої пам’яті Віру Лавриненко 25 листопада 2018 р. почесною медаллю св. Князя Володимира Великого, «за особливий внесок у розбудову українського громадського життя в діяспорі та підтримку України».