«Соняхи»: Військовий капелан видав книгу про АТО

Священик Української Греко-Католицької Церкви Андрій Зелінський з 2014 року підтримує офіцерів у зоні АТО. За цей час він був був Слов’янськом, Пісками, Дебальцевим та Маріуполем Донецької області. Там, від бійців він почув історії про те, що допомагає їм вижити на війні та описав їх у своїй збірці «Соняхи».

Служіння у військовому капеланстві стало для отця Андрія найбільшою несподіванкою у його житті. Це була остання річ, про яку він думав 10 років тому, коли його вперше запросили відвідати маленьку групу молодих випускників Львівської духовної семінарії, яких потрібно було навчати служінню серед офіцерів і курсантів Львівського інституту сухопутних військ. Отець Андрій згадує про свою службу в академії та своїх військових друзів, яких пізніше зустрів на війні на сході України.

«Пригадую той час, коли розпочалася активна фаза бойових дій, це був приблизно травень-червень минулого року. Саме тоді я чітко усвідомив, що треба щось робити, проте не знав що саме. Я постійно ставив собі одне і те ж питання: якщо мої хлопці, яким я служив в академії, зараз там, то що я роблю тут, у Києві? Я теж маю там бути», — говорить капелан.

Попри те, що отець довго працював із військовими, розумів військову психологію, на війні він ніколи не був. Війна була для нього чимось далеким та незрозумілим, існувало лише чітке усвідомлення того, що там потрібно бути, бо там свої. Він вважає життєве кредо капелана у тому, щоб просто бути поруч.

У своїй книзі «Соняхи» священик зібрав історії молодих офіцерів збройних сил України, які загинули на війні.

«Для мене ці хлопці – втілення жертовної служби народу та щирої любові. Тексти, які містяться у книзі, випромінюють щось дуже глибоке і людське. Вони про духовний вимір людського досвіду війни та про справжню любов, яка здатна перемінити людину на сонце, а наш спільний біль – на радість спільної надії» — сказав отець Андрій Зелінський.

Збірка представлена фотографіями офіцерів та короткими описами про їхнє життя на війні. Один із найбільш зворушливих моментів, на думку загиблого героя капітана Дана Колісника, капелан описує на початку книги. Історія про те, як маленька п’ятилітня дівчинка підбігла до Дана зі словами: «Дядьку! Дядьку! Ми у вас віримо!...»

Отець Андрій розповідає, що у книзі мало інформації, нею керують емоції та пережитий досвід поруч із офіцерами у зоні АТО. Автор у книзі подає телефонні розмови молодих вояків зі своїми родичами та уривки листів, які отримували та писали хлопці додому. В одній із таких розмов, батько-офіцер на завершення синові-офіцерові під обстрілом сказав: «Давай, сына, выживай! Я тебя очень люблю!..» Також телефонну розмову військовослужбовця із маленькою донечкою, в якій хоче пояснити їй, що таких як її тато, на війні багато, але там немає нікого, у кого не було б дітей: «Комусь двадцять років, і у нього вже є дитина, уявляєш? Комусь сорок, і у нього уже троє діточок. Ми усі тут, аби боронити діток!..»

Автор намагається допомогти читачеві зануритися у глибину емоційних зв'язків, які формуються поміж військовослужбовцями у зоні бойових дій. «Міна розірвалася зовсім поруч, дякувати Богу, уламки порозносило якось у протилежний бік. Свистіла, аж у зубі крутило. Кожного разу зуби зводять, коли міни свистять…», — пише капелан.

Кожну історію військовий священик порівнює із жертовною любов’ю самого Бога. Зелінський каже, що лише любов здатна на перемогу. І тою любов’ю він називає молодих офіцерів, які воювали за Україну.

«Назва книжки є символічною, молоді офіцери Збройних Сил України боролися за спільне благо. Вони як соняхи увібрали в себе те сонце журби, бо любили свою країну по справжньому, — каже про свою книгу військовий капелан.

Світлини зі сторінки о. Андрія у Фейсбуці

Замовити книжку можна у Видавництві старого Лева

Сніжанна Беляєва