Кримські татари можуть зробити Львову найбільший подарунок, який вони пронесли крізь сторіччя – глибину і архаїку власної культури, власних традицій, власної ідентичності. І тільки від львів'ян залежатиме, чи зможуть вони отримати від цього користь, чи зможуть скористатися цим подарунком задля подальшого спільного розвитку та збагачення
Кримські татари за три роки перебування у Львові вже встигли заявити про себе, і попри соціальну адаптацію та досить закрите галицьке суспільство ця громада вдало зберігає і популяризує власну культуру.
Щодо того, як же Львів сприймає кримськотатарську культуру та традиції, краще за всіх можуть розповісти самі львів'яни, які вже декілька років роблять спільні проекти з кримськотатарськими активістами.
Дехто з представників львівського культурного середовища Львова познайомився з кримськотатарською культурою задовго до анексії Криму. Зокрема, актриса львівського театру імені Леся Курбаса Наталя Рибка-Пархоменко розповідає таке:
"Що стосується кримських татар, то це для мене особисто – як червона нитка, яка проходить крізь все моє життя. Так вийшло, що я, ще коли в Харкові викладала в університеті мистецтв акторську майстерність, познайомилася з кримськотатарськими акторами і режисерами. Це був 2000 рік. І потім ми почали їздити на такі акторські тренінги в Крим. Там ми багато спілкувалися з кримськими татарами, бачили їхній побут, їхнє ставлення до власної культури, до власної історії, але тоді не дуже звертали на це увагу, а усвідомили всю цінність лише після того, як сталася анексія Криму. І тільки 2 роки тому вже у Львові мені Маркіян Іванчишин запропонував поїхати на музичний фестиваль у Слубіце (Польща), до якого були долучені і кримські татари. Наш проект тоді курував активіст із Криму Халіл Халілов. І все це переросло надалі у дружню творчу співпрацю, тому тривог щодо кримських татар ніколи не було".
Наталя Рибка-Пархоменко
Тож ставлення приймаючої громади до кримських татар було неупередженним: іхні традиції викликали швидше цікавість, аніж непорозуміння. Відтак перші спільні культурні проекти кримських татар та львів'ян почали з'являтися ще у 2014 році.
Проте спочатку львівська громада реагувала не надто доброзичливо – ніхто не розумів, що ці культурні перфоманси можуть дати місту.
Спочатку у місті не розуміли спільних культурних заходів львів'ян і кримських татар
Однак Маркіян Іванчишин упевнений:
Дійсно, дуже багато проблем виникало. Хтось вважав, що кримські татари, якщо вони хочуть жити у Львові, мають повністю інтегруватися і стати подібними до місцевих жителів, але особисто я так не вважаю... Я не прихильник того, щоб кримські татари змінювались, просто для комфортного співіснування ми мусимо домовитись про спільні правила життя. Я вважаю, що зараз можна співіснувати продуктивно, залишаючись із різними релігіями, культурою. І для Львова це буде швидше надбанням, а не втратою.
"Ми робили колись провокацію, ми взяли макет герба Львова, на якому є п'ять веж, і вирішили поставити там мечеть замість однієї з веж. Так скажемo, десь на четвертий день хтось звернув увагу і почав кіпішувати. Згідно з опитуванням молоді люди до 25 років бачили це, але воно точно не викликало в них ніякої негативної реакції, а дехто думав, що так і є, чи може десь у Львові є й мечеть. Тому цілком можливо, що львівяни були б готові сприймати кримськотатарську культуру, релігію, традиції, але в нас є медійний страх перед арабським світом, мусульманским світом. Але, думаю, цей баланс можна виправити. Я думаю, що в якийсь момент з'явиться можливість, коли ми зможемо це відкрито і спокійно сприйняти. І, власне, більшість наших спільних культурних проектів націлені на те, щоб цей страх перед невідомим розвіювати", – розповів Маркіян Іванчишин.
Власник "Дзиги" Маркіян Іванчишин разом з театром Леся Курбаса тоді зробили 3D-мапінг України на тлі театру Курбаса. Був електронний проект, там же прозвучала одна кримсько-татарська пісня – "Гіджилєр-узун гіджелєр". У проекті брала участь кримськотатарська співачка Ельвіра Сарахалім. І от це була одна з перших спроб львів'ян і кримських татар робити щось разом у Львові.
Ми змішали український мелос із кримсько-татарським, об'єдналися і от такий був результат нашої роботи. А потім пройшло ще трошки часу і Халілов запропонував зробити соціальний проект організації "КримСОС" з театром Леся Курбаса. От у них був такий соціальний проект, націлений на інтеграцію переселенців у львівське середовище. Перший проект реалізувався, започаткувався у грудні 2015 року. А називався він "Гра в нас". І результатом цього проекту став перфоманс "Лабіринт". У цьому проекті були задіяні переселенці і львів'яни. Їх було дев'ятнадцятеро, практично однакова кількість з обох сторін. Це були не тільки кримські татари, хоча і вони теж були. Це були люди з Донецька, з Луганська та інші переселенці з Криму,
– розповідає Наталія Рибка-Пархоменко.
Такі проекти дійсно є ефективними. Люди знайомляться один з одним, вони дізнаються про кримськотатарську культуру, про їхні традиції з перших вуст, і після цього розуміють, що всі ми дійсно різні, але ми – українці. І світ кримських татар у першу чергу цікавий, захопливий, і зовсім не такий чужий і загрозливий, як про нього розповідають медіа. І тоді зникає страх. Бо консервативне галицьке суспільство починає розуміти: єдність України – в її різномаїтті.
Галичани все активніше приймають кримсько-татарську культуру
До того ж кримськотатарська культура викликає захоплення навіть у тих, хто з нею добре і давно знайомий, бо вона є надзвичайно автентичною, глибинною та справжньою. Наталка Рибка-Пархоменко відчуває це в першу чергу через музику:
"Мені здається, що стародавні традиції кримські татари змогли пронести і зберегти крізь роки, крізь жахіття депортацій, крізь знущання радянщини. Це настільки глибоко в них сидить, вони є настільки крутими носіями своєї мови, своєї культури. Тому в них такий сильний біль втратити своєї землі. Так відбувається з людьми, які дуже сильно і глибоко занурені у свою культуру. Ну, а мені, звісно, неймовірно цікаво, коли є така глибина, коли зустрічаєшся з такою безоднею, як кримські татари, що тобі хочеться поринати, хоч на одну мить, на одну секундочку доторкнутися до того. Мені дуже подобається мистецтво на перетинах, коли є всілякі парадоксальні штуки, коли ти знаєш – є суміжжя: тут українське, а тут вже і кримсько-татарське разом з тим. І тому я зараз намагаюся якомога більше поринати, зокрема, в кримсько-татарську пісню, бо це мені найближче, те, що я найбільше можу зрозуміти, і думаю, фантазую про якісь проекти, які зможуть об'єднувати як українську музику, так і кримськотатарську, а, можливо, й ще якісь національності, які будуть дуже пасувати цій мозаїці".
До того ж Львів завжди був мультикультурним. Тут поруч жили і живуть українці, поляки, євреї, вірмени… І всі вони роками зберігають власну ідентичність, привносячи в місто щось своє. Це приживається, і за декілька десятків років ніхто вже і не згадує, що відпочатку ті чи інші традиції, культурні явища, архітектура та звички були зовсім не львівськими. Тож при розумному співіснуванні і вміннях обмінюватися найкращим, Львів незабаром має всі шанси збагатитися за рахунок кримськотатарської культури і сформувати в собі ще один цікавезний світ – світ кримських татар, який вони так старанно зберігають і яким зараз вони готові ділитися з усіма українцями.