Спокуса

Апостол Сандей Аделаджа є втіленням нігерійського чуда. Схильні до деякого перебільшення, продиктованого найблагішими намірами, його адепти називають свого пастора одним з найвідоміших проповідників у світі. Стверджують, що його церкву, яка є найбільшою в Європі, знають на всій земній кулі. Переконують: на його рахунку — тисячі врятованих душ. У 2002 році Сандея в Україні удостоєно відзнаки “Золота Фортуна”, а Міжнародна академія духовної єдності народів світу присудила йому тоді ж звання академіка. В 2003-му його визнали “Людиною року” в Нігерії. У день свого весілля 13 серпня 1994-го він поклав руки на глобус і сказав: “Господи, дай мені цей світ!”

Майбутній мегапастор народився 28 травня 1967 року в Нігерії в крихітному селі Ідоміла (поблизу Іджебу-Оде), де в п’ятдесяти будиночках мешкало менше двох сотень чоловік. Він був сьомою дитиною в сім’ї. Коли Сандею виповнилося шість років, померли двоє старших братів, які утримували родину, а також одна з сестер. Хлопчина став бідувати. Щоб прогодуватися, збирав дрова, сушив їх і продавав. Увірував у Христа в 19-річному віці. Тоді йому запропонували написати листа в Московський університет. Аделаджа опинився в числі обраних за конкурсом і поїхав до російської столиці, де вже навчався його брат. Нігерієць почав відвідувати одну з тамтешніх церков і навіть записався до групи порядку, проте незабаром його попросили полишити служіння, бо не мав жодного досвіду в таких справах. Це змусило Сандея проповідувати Євангеліє на вулиці. За якийсь час майбутній провісник “Слова віри” поїхав до Білорусії, щоб вступити до Мінського державного університету на факультет журналістики. З групою п’ятидесятників юнак мандрував по всій країні й проповідував. Відкрив церкву “Сім’я Божа”, однак йому було знамення згори, що пастором у ній не стане. Те саме повторилося й наступного разу. Як зазначено в одній з версій життєпису Сандея, він не збирався бути професійним журналістом, натомість планував служити Богові, не маючи теологічної чи пасторської освіти. За іншими відомостями, збирався повернутися працювати до себе на батьківщину (це малоймовірно, адже в Нігерії, одній з найбідніших країн світу, жодних перспектив у нього не було), але йому запропонували роботу на телебаченні в Україні. Аделаджа прибув до Києва за службовою візою, виданою посольством України в Латвії на запрошення акціонерного товариства “Українська незалежна телекомпанія “Рутенія”. Перші програми з участю нігерійця вийшли в ефір у квітні 1993-го. Того ж року Сандей розпочав підготовку до створення церкви. Про переддень її появи більш ніж красномовно написано на інтернет-сайті цієї релігійної громади: “Народ України (певно, католики і більшість протестантів. — Авт.) радісно зустрічав Різдво і не підозрював, що його чекає...” “Раптом на екранах телевізорів з’явився темношкірий нігерієць. Його очі сповнені любов’ю, слова не дуже розбірливі, але попадають у саме серце... Він запрошував людей пізнати істину і стати вільними”.

Столична церква “Посольство благословенного Царства Божого для всіх народів” налічує 20 тисяч вірних. Понад 50 дочірніх церков діють на Київщині. За сотню дочірніх і споріднених церков функціонують у містах і селах України. Засновано понад 200 парафій на теренах колишнього Радянського Союзу, в США, Німеччині, Ізраїлі та Голландії. У київському реабілітаційному центрі від наркотичної та алкогольної залежності звільнено більше двох тисяч хворих. Їдальня “Стефанія” годує щодня дві тисячі нужденних. Пастор Сандей є автором понад трьох десятків книг, кількість записаних на відеокасети власних проповідей перевищила тисячу.

В Україні на Аделаджу чекала благодатна нива, яку він став невтомно засівати. Згадаймо, це були смутні часи, коли галопуюча інфляція зробила мільйони цілком забезпечених за радянськими мірками людей жебраками. У країні панували розруха і хаос. У розбурханому соціальними й духовними потрясіннями світі люди шукали бодай примарної опори. І слова темношкірого пастора багатьом здалися рятівним кругом. Люди жадали чудес, тож Сандей щедро обіцяв і навіть являв їх у вигляді “зцілень”, “надприродних операцій — прямо зараз”, звільнення від алкогольної та наркотичної залежності. Не вина людей у тому, що після десятиліть тотального безбожжя вони не здатні були відділити зерно від полови. Хоча багато хто вважає: те, що робить нігерієць, інакше, як спотворенням Святого Письма та споконвічних християнських істин, назвати не можна. Хтось вбачає в служіннях у його церкві помісь дискотеки й масових сеансів Кашпіровського, приправлену роздумуваннями на релігійну тему. Хоч би як там було, а ті, хто прийшов до “Слова віри” вперше, починають думати, а чи не “поїхав у них дах”, коли бачать, як парафіяни водять хороводи, вимахуючи в такт різнобарвними “мітлами”. Куди подітися на цьому карнавалі з присмаком істеричності тим, хто хоче постояти перед Богом у тиші свого серця, поклонитися йому в благості? Бувають у цій церкві й так звані всеношні: танці звечора до світанку. Серед учасників чимало людей досить поважного віку. Злі язики плещуть, що після таких вправ психологічний стан адептів Аделаджі схожий на той, який характерний для наркоманів. Багатьох тішить, що Сандей постійно говорить про особливе місце, яке нібито посідає Україна в Божих планах. Той, хто бодай трохи ознайомлений з Біблією, щиро дивується: а де там таке записано? Гумористи ж зауважують: спочатку в Україні з’явився танцюючий пастор, а потім співаючий ректор. Релігійна громада, яку очолював Сандей, називалася Церква Повного Євангелія “Слово віри”. В лютому 2002 року її перейменували в “Посольство благословенного Царства Божого для всіх народів”. У 1995-му церкву спіткали перші прикрощі. Служіння на ті часи відбувалися в кінотеатрі імені Довженка, але “Правекс-банк” купив його під казино. І тут сталося диво: директор грального закладу, а також президент концерну “Правекс” Леонід Черновецький та його дружина Аліна Айвазова, котра є віце-президентом цієї структури, стали парафіянами “Слова віри”, яке відтоді відкрило в “Правекс-банку” свій рахунок, на який надходять пожертви вірних церкви та спонсорська допомога з-за кордону. Окрема сторінка в житті церкви — стосунки з лідером партії “Громада”, екс-прем’єром Павлом Лазаренком. Напередодні парламентських виборів 1998 року він щедро обдаровував пожертвуваннями церкви різних конфесій. Неоп’ятидесятницька “Слово віри” не була винятком. Її парафіяни активно підтримали партію амбітного Павла Івановича. А коли того ж року Сандея хотіли вислати з країни, 50 народних депутатів (переважно “громадівців”) написали листа на його підтримку. І це спрацювало. У тому ж 1998-му діяльність харизматичних релігійних громад (церкви Сандея в тому числі) розглядали на засіданні Ради національної безпеки та оборони України. Наступного року в пресі було надруковано 33 критичні статті про діяльність “Слова віри”. Як би там було, а в ті тяжкі для темношкірого пастора часи йому продовжили візу, оскільки фірма “Валента” запросила його в Україну як фахівця з обробки дерева цінних порід.

Що спільного в Сандея Аделаджі та Секо Асахари, лідера секти “АУМ Синрике”, засудженого нещодавно до смертної кари за терористичну газову атаку в токійському метро 20 березня 1995 року? Звичайно ж, не перші літери імені та прізвища. Ріднить цих абсолютно несхожих людей ставлення до вбивства. “Сяюче світло в долині конопель” (саме так перекладаються слова “секо асахара”) переконував своїх адептів, що знищення противника чи грішника — не злочин, а переведення заблудлої душі в іншу якість. Торік напередодні війни в Іраку Сандей Аделаджа озвучив те, що йому, буцімто, відкрив Бог: “Він судить нації і може пожертвувати сьогодні тисячами, які однаково йдуть до пекла, щоб завтра десятки тисяч могли навернутися до нього. Адже сьогодні люди в Іраку однаково йдуть до пекла, вони не навернуться до Господа, і те, що їх буде знищено, це милість Господня, оскільки наступні покоління будуть навернені до Бога”. Прозвучала ця заява під час багатолюдної конференції миролюбної організації “Генерали-ходатаї”, яка відбувалася у Вашингтоні. На додаток Сандей виступив там в іпостасі політика і заявив таке: “Від імені України та Росії (цікаво, хто уповноважував?— Авт.) дякуємо вам і підтримуємо вас у вашому рішенні. Америка — знаряддя суду в руках Божих. Ми, християни цих націй, кажемо: “Йдіть на війну. Ми благословляємо вас”. Позиція Сандея Аделаджі стала відома завдяки пасторові його церкви Ользі Пироженко, котра також була присутня на тому зібранні. Чи дотримує Сандей законів Божих і заповідей, серед яких і такі загальновідомі, як “не убий”, “полюби ближнього свого, як самого себе”, судити не нам, а ось світські — ігнорує. За останніх сім років столичне управління у справах релігій зафіксувало вісім порушень чинного законодавства з боку темношкірого пастора. Також виявлено вісім правопорушень, що їх вчинили його парафіяни. В грудні 1997-го міліція притягала Аделаджу до адміністративної відповідальності за перебування в нашій державі за простроченою візою. 22 березня 1998 року йому вручили письмове застереження, де йшлося про неузаконену релігійну діяльність у його громаді. У листопаді 2003-го виник конфлікт стосовно оренди приміщення Школи вищої спортивної майстерності (легкоатлетичного манежу на вулиці Тичини, 18). Угода, оформлена на ім’я президента Всеукраїнського благодійного фонду “Соціальне партнерство” Аліни Айвазової. “Посольство Боже”, котре проводить там свої служіння, ніяких договорів з керівництвом спортивного закладу не підписувало. Фактично вірні користуються манежем на правах суборенди, хоча вона в Україні заборонена. Головне ж — термін угоди закінчився 5 листопада 2003-го, й хоча церкву не раз просили звільнити приміщення, богослужіння проводяться там і нині.

Останнім часом “Посольство Боже” змусило говорити про себе всіх: воно аж надто наполегливо вимагає виділити йому землю для будівництва культової споруди. Щоб вирішити дошкульне питання одним махом, другого квітня нинішнього року адепти Сандея Аделаджі влаштували щось на зразок хресного ходу від Палацу спорту, де вони відзначали десятиріччя своєї церкви, до мерії, перекривши Хрещатик. Чому парафіяни “Посольства Божого” не хочуть підкоритися закону і звільнити легкоатлетичний манеж та орендувати інше приміщення? Чому загострилася земельна проблема? Відповіді на ці запитання дав заступник начальника столичного управління у справах релігій Володимир Шаповал: — Це справді велика церква. У Києві колись таких не було. В комунальній власності немає відповідного за розмірами приміщення, яке можна надати громаді в оренду. Думали запропонувати їм завод “Більшовик”, щоб облаштувалися в цехах, або завод “Хіммаш”. “Посольству Божому” це не підійшло. Але в столиці є й інші чисельні харизматичні церкви, скажімо, “Хілл Сонг” чи “Перемога”. Вони нічого не вимагають від влади, а шукають будівлі самі. В Києві діє 871 релігійна громада, і якщо всі почнуть вимагати, важко уявити, до чого це призведе. Треба знаходити консенсус. Церква Сандея існує (яка вона, то інша річ), отож людям треба десь збиратися. За сприяння столичної влади було укладено угоду на оренду Міжнародного виставкового центру поблизу станції метро “Лівобережна”. Там достатньо площі, щоб розмістити всіх віруючих. Та вони самі попросили призупинити цей договір. Що ж стосується Школи вищої спортивної майстерності, то, відповідно до постанови Кабінету Міністрів, всі спортивні споруди мають відповідати своєму призначенню. Легкоатлетичний манеж заплановано реконструювати, але нині це не можна навіть розпочати, бо там відбуваються богослужіння. До речі, орендна плата в Палаці спорту, де вірні “Посольства Божого” відзначали свій ювілей, становить, як мені сказав директор цього закладу, тисяч тридцять гривень. Їм пішли назустріч і знизили ціну до дев’яти чи дванадцяти тисяч. Вартість оренди у Міжнародному виставковому центрі — три гривні за квадратний метр, в угоді, яку призупинили соратники Аделаджі,— 45 копійок. Пропонуючи землю, столична влада також пішла церкві назустріч, проте парафіян не влаштувала жодна ділянка. Вони самі створюють навколо себе якусь негативну ауру. Відмовилися послідовники Сандея й від території на вулиці Регенераторній, 4 (це завод “Вулкан”). Там доволі місця, можна модернізувати вже існуючі приміщення. Однак релігійна громада повинна вкласти кошти в реконструкцію та будівництво. Пікетували мерію адепти Сандея незаконно — таким є судовий вердикт. Кілька років тому сесія Київради ухвалила рішення про порядок проведення усіх масових заходів: спортивних, видовищних і релігійних. Там чітко вказано, як треба подавати заявку. “Посольство Боже” цих вимог не дотримало. Якщо комусь заманеться вийти без дозволу на вулиці й перекрити транспортні артерії міста, то не проїдуть, скажімо, пожежні машини і не загасять полум’я. Хотіли адепти Сандея влаштувати хресний хід? Будь ласка, але все треба робити законно. Перед приїздом Папи Римського в таких заходах брали участь і по десять тисяч вірних Української православної церкви, й по п’ятнадцять, навіть протестували проти візиту Понтифіка. Але вони вчасно подали заявку. Міліція забезпечувала під час їхньої акції порядок, відводила транспортні потоки. Чергували машини “швидкої допомоги”. А тут захотіли собі й вийшли з Палацу спорту вісім чи сім з половиною тисяч людей і перекрили рух, бо їм, бачте, треба до мерії. Хоча всі питання можна було вирішити на нараді 31 березня, куди запрошували їхнє керівництво, але воно не з’явилося. Заяву Сандея Аделаджі про те, що коли його церкві не виділять землю, то парафіяни виходитимуть на Хрещатик щодня і паралізують рух транспорту, Володимир Шаповал прокоментував так: — Це ультиматум. Ви гадаєте, владі бракує сил, щоб виставити порушників з легкоатлетичного манежу? Вона цього не робить, бо розуміє, що людям хочеться помолитися, тож шукає якогось контакту, а не йде на конфронтацію. І, даруйте, Сандей не є громадянином України. Уявіть, що буде, коли я приїду до Америки чи Нігерії й диктуватиму: не дасте мені землі, то я перекрию рух. У Києві діють 64 конфесії. І столична влада не може когось ставити в куток, а когось виокремлювати. У нас однакові відносини з усіма.

У березні нинішнього року в Сандея Аделаджі з’явилися проблеми з продовженням посвідки на проживання в Україні. Щоб отримати такий дозвіл, нігерієць проінвестував в економіку країни 100 тисяч доларів. Певно, адептам темношкірого пастора буде цікаво дізнатися, що ті кошти спрямували фірмам, які займаються реалізацією будівельних матеріалів та роздрібною торгівлею алкогольними напоями. Погодження на посвідку від Держкомрелігії та відповідного столичного управління Аделаджа не дістав. На захист Сандея на адресу голови Держкомрелігії Віктора Бондаренка за ініціативи народного депутата Леоніда Черновецького було надіслано вельми несподіване депутатське звернення “Щодо недопустимого факту переслідування за релігійні переконання” за підписом 30 народних обранців. Серед них і екс-президент України Леонід Кравчук, і колишній голова Служби безпеки Леонід Деркач, і Олександр Волков, і Степан Хмара, і Володимир Яворівський... Наведемо цитати з цього документа, зберігаючи його стилістику: “Пастор Сандей силою своєї віри у Христа врятував душі тисяч людей. Пастор Сандей, окрім того, що несе у суспільство слово Боже, інвестував в економіку нашої країни 100 тисяч доларів. Він уже більше українець, ніж нігерієць. Пастор Сандей — релігійний діяч, який користується особистою повагою керівників багатьох країн світу. Отримати його автограф вважають за честь видатні люди планети. Перебуваючи за кордоном, пастор Сандей є свого роду одним з духовних послів України”. Після того, як ця епістола зробила свою справу, Леонід Черновецький на богослужінні ділився з парафіянами враженнями: “Я не займався цим листом. Його написав Бог... Це послання склав мій помічник (ми з ним працювали колись слідчими). Для мене головне, аби там були слова: підтримайте пастора, котрого люблю я й народ, і котрий для України багато робить. Мій помічник віртуозно володіє словом, тож написав того листа лівою рукою чи лівою ногою (жартую). Гадаю, незабаром у черзі по автограф нашого пастора стоятимуть депутати Верховної Ради — і Шкіль, і глава всіх юристів України Євдокимов (вони обидва підписали цей документ). Оце і є віза нашому пастору. Вважаю, треба обговорити питання не про візу, а про якийсь почесний паспорт для Сандея. Я напишу відповідне звернення. Немає жодної релігійної громади в Україні, яка б мала таку підтримку і довіру в парламенті. Підписи свідчать про те, що ці люди мріють прийти в нашу церкву”. Завершив своє свідчення Леонід Черновецький тим, що представився одновірцям у новій іпостасі — як лідер Християнсько-ліберальної партії України: “Я хочу з вами поділитися, що каже мені Бог з приводу майбутнього України і моєї скромної в тому ролі. Нашу державу чекає дуже велике християнське перетворення. І парламент, і уряд — усі підуть по церквах, слухатимуть проповіді, молитимуться за добробут країни. Відчуваю це, тому вирішив скористатися моментом. Ми нещодавно провели опитування і з’ясували: люди не хочуть більше невіруючих політиків. І я тепер підлизуюся до Бога, щоб лідером цього руху став я. Це світський, нерелігійний, політичний проект. “І сказав їм Ісус: бережіться, аби хто не спокусив вас. Бо багато хто прийде під іменем моїм. І будуть говорити: “Я Христос”, і багатьох зваблять”. “І постануть багато лжепророків і спокусять багатьох”. “Тоді як хто скаже вам: “ось тут Христос” або “отам”, не вірте; бо постануть лжехристи і лжепророки і чинитимуть великі знамення і дива, щоб звабити, коли можливо, й обраних. Оце Я наперед вам сказав”. Євангеліє від Матфія, розділ 24, вірші 4, 5, 11, 23—25 Нашій церкві вірять. Політична структура, яку нині починаю розкручувати за повною програмою, є нереволюційною, але опозиційною до всіх в одному: не віриш у Бога — не йди в політику. Отакі мої очікування. Не я очолю цей рух, то хтось інший. Однак те, що саме так буде в українській політиці, я гарантую. Й це вже навіть сталося. Парламентарії навіть не вчитувалися в зміст того листа. Я не вірив — все-таки Богові ми не до кінця довіряємо — що вони його підпишуть, а вони вихоплювали в мене той папір. Якби там було вказано, що Сандей — сам Господь Бог, і це підписали б, я вам гарантую на всі сто відсотків. Бо в них немає жодної надії, окрім тих слів, які я від імені церкви вимовляю в парламенті. Ніхто нічого поганого про нашу церкву не скаже. І ніхто не хоче проти неї виступати. В 2006-му вона буде представлена в парламенті”. * * * При написанні цієї статті використано матеріали, вміщені на християнських інтернет-сайтах, в тому числі “Посольства Божого”, в журналах та на відеокасетах, які продукує церква Сандея Аделаджі і котра плекає далекосяжні плани в нашій країні. Зокрема й політичні.
http://www.kreschatic.kiev.ua/?id=2465&page=4