"Львівська газета", №387, 8 квітня 2004 р. "Святим для старообрядців усього світу – Австралії, США, Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Киргизстану тощо є прикордонне село Біла Криниця сучасного Глибоцького району Чернівецької області..."
Джерело: Львівська газета
Якщо, подорожуючи найвіддаленішими сільськими закутками Буковини, раптом зауважите похмурих бороданів, які до усього іншого ще й звернуться до вас чистісінькою російською мовою з характерним підмосковним “аканням”, не поспішайте лякатися.
Це не чорноземна Росія, це – буковинські старообрядці. Зокрема, святим для старообрядців усього світу – Австралії, США, Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Киргизстану тощо є прикордонне село Біла Криниця сучасного Глибоцького району Чернівецької області. Тут проводили Священні Собори Російської Православної Старообрядницької Церкви, останній – у 1996 році з нагоди 150-річчя приєднання до церкви древньоправославних християн першого Білокриницького митрополита Амвросія, якого тоді ж зарахували до лику святих Божих сповідників за справжню віру. Тож не дивно, що саме буковинська Біла Криниця є одним із духовних центрів старообрядництва. Після церковного розколу XVII століття частина російських старообрядців переселилася на територію Бессарабії та Буковини. “Старообрядці – це етно-конфесійна група росіян, які оселилися на Буковині ще у ХVIII столітті, – розповів “Газеті” доцент кафедри етнології, античної і середньовічної історії істфаку ЧНУ ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук Михайло Чучко. – Відомо, що після церковного розколу XVII століття, спричиненого реформами патріарха Никона, проводити які йому допомагали освічені київські ченці, тих росіян, які не сприйняли цих реформ і продовжували хреститися “двома перстами”, почали переслідувати. Хоча вони теж вважали себе православними, але трималися, як вони кажуть, “дрєвлєго благочєстія”, або старого обряду”. Наприклад, неприйнятним для старовірів є написання імені Ісус із двома літерами “і”, яке практикує УПЦ МП. Святими для старообрядців залишаються всі 118 святих, нетлінні мощі яких нині перебувають у Києво-Печерській лаврі. За їхніми словами, усі ці святі також були двоперсниками та молилися за древніми статутами та книгами. Частина російських старообрядців переселилася на Подунав’я (територія Добруджі, Буджак), а також на територію Молдавського князівства, до складу якого тоді входили Буковина і Бессарабія, де їх не переслідували за релігійною ознакою. Не з’ясувавши, що це за росіяни, і практично нічого не знаючи про церковний розкол у Росії, митрополит Сучавський і Молдавський Антоній вступив із ними в певні контакти. Потім їхні шляхи розійшлися, проте початок було покладено. Перші письмові згадки про “липованів” на Буковині належать до 1772 року. На цих підконтрольних Османській імперії землях їх виявили під час перепису населення, організованого в роки чергової російсько-турецької війни 1768-1774 років. “Лише там, де буде джерело з білою водою, знайдете свій спокій і зможете оселитися. І там буде центр ваш” У старообрядців існувала давня легенда про таку собі землю обітовану, де їх не будуть переслідувати і де вони зможуть організувати життя за власними церковними законами. Йдеться про пошуки так званого Біловоддя: “Лише там, де буде джерело з білою водою, знайдете свій спокій і зможете оселитися. І там буде центр ваш”, – із уст в уста переповідали старовинну легенду релігійні старійшини “двоперсників”. Таке “Біловоддя” блукальці відшукали в урочищі Варниця на Буковині. Там дійсно було джерело з білою вапняковою водою, звідки походить сучасна назва поселення Біла Криниця, липовий гай... Тож саме там, у лісі, старообрядці заснували перший чоловічий скит, відтак жіночий, і врешті – все поселення. Компактне поселення липован у всесвітньо відомій Білій Криниці (колись – урочище Варниця) на території колишніх володінь Путнянського монастиря виникло приблизно у 80-х роках ХVIII століття. Упродовж часу, який минув від моменту їх першої появи на цих землях, у долі Буковини відбулися суттєві зміни. У 1774 році вона перейшла під юрисдикцію Австрійської монархії. Тож старійшини старообрядців, а тоді – тих росіян, які оселялися на території Буковинського дистрикту і вже називалися липованами, звернулися до австрійського цісаря Йосипа ІІ, який досить толерантно ставився до представників усіх конфесій, із проханням виділити їм земельну ділянку для постійного проживання. Прохання старообрядців, які видалися цісареві людьми тверезими і працелюбними, покірними і богобоязливими, а отже – корисними для держави, задовольнили. Окрім Білокриницької громади, липовани мають компактні поселення на території Південної Буковини, яка нині належить Румунії, а також поселення Липовани на потоці Міходра, засноване в 30-х роках ХІХ століття (сучасний Вижницький район Чернівецької області). Мешкають старообрядці також у селах Білоусівка та Грубне сучасного Сокирянського району Чернівецької області, в самих Сокирянах. Щоправда, тут вони називають себе не липованами, а “кацапами”. До Білокриницької старообрядницької єпархії вони не належали, позаяк політично не входили до складу Австрійської імперії. А з 1812 року ці бессарабські землі перейшли від Молдавського князівства до Росії. Невеличка, але активна громада старовірів є й у Чернівцях. Наразі вони вимагають повернути своїй церкві два особняки конфісковані1949 року радянською владою . Липовани мають свої традиції, яких суворо дотримуються. Наприклад, вінчання з донькою або сином старообрядця може відбутися лише після хрещення “чужинця” за старим зразком. Коли ж цього не зробити, подружжя може просто зареєструвати шлюб у РАГСі, але тоді одновірці вважатимуть, що сім’я “живе у блуді”. Православного сербського єпископа вдалося вмовити переїхати до Білої Криниці Оскільки липовани нарешті відшукали своє міфічне “Біловоддя”, виникло питання про заснування тут якоїсь церковної ієрархії. У другій половині 40-х років XIX століття двоє монахів (їхні могили донині збереглися на старообрядницькому кладовищі у Білій Криниці) вирішили знайти для своєї гнаної церкви справжнього, а не самовисвяченого ієрарха, та заснувати світову старообрядницьку єпархію. У своїх тривалих пошуках вони дійшли аж до далекої Боснії, де насправді вдалося налагодити контакти з православним сербським єпископом, який перебував у конфлікті з Константинопольским патріархом, і після довгих бесід, як заведено у старообрядців оповідати цю напівлегендарну історію, їм таки вдалося вмовити єпископа Амвросія погодитися переїхати до них у Білу Криницю й очолити їхню церкву. А оскільки свого часу Амвросій був легітимно рукопокладений на єпископство, то нарешті липовани отримали законного церковного ієрарха. Щоправда, очолював він цю єпархію недовго, оскільки в Європі завирувала революція 1848 року, і російський цар Микола І, який допомагав своєму австрійському колезі придушувати повстання угорців, звернувся до цісаря з петицією віддалити цього висвяченого митрополита Білокриницького і всіх старообрядців далі на захід, де він згодом і помер десь на Балканах. Липовани не відмовилися від спроб мати своїх церковних ієрархів. Наступними митрополитами Білокриницькими й усіх древньоправославних християн призначали єпископів і священиків, яких встиг рукопокласти Амвросій, зокрема ченця Павла, одного з тих, хто колись переконав сербського єпископа перейти у старообрядництво. До речі, усі ці митрополити поховані на спеціальному кладовищі біля чоловічого монастиря – поряд із сучасною прикордонною заставою. Тому не дивно, що буковинська Біла Криниця є місцем паломництва всіх старообрядців. Така ситуація зберігалась аж до 1944 року, коли після остаточного встановлення радянської влади на Буковині останній митрополит Білокриницький і всіх древньоправославних християн емігрував до Румунії. Його спадкоємці донині мешкають у Браїлі, тому тепер саме митрополити Браїловські зберігають у своїй титулатурі згадку про ті давні події й іменуються також митрополитами Білокриницькими і всіх древньоправославних християн. Буковинський храм “Василія Блаженного” На території сучасної Білої Криниці, де нині мешкає заледве півтори сотні осіб, але вихідці з якого посідають високі посади в багатьох країнах світу, розташовані всесвітньо відомі шедеври старообрядницької архітектури. Тут знаходяться два відроджених старообрядних монастирі Білокриницької угоди: збудована ще у ХVIII столітті церква Святих Чудотворців Козьми та Даміана, а також унікальна пам’ятка архітектури національного значення – Успенський собор старообрядців, споруджений у 1900 – 1908 роках. Храм, який через чотири роки святкуватиме своє століття, звели на кошти московських купців Овсяннікових. Білокриницький архітектурний шедевр нагадує храм Василія Блаженного в Москві та собор у Боголюбові, водночас він є абсолютним ексклюзивом в архітектурному багатстві України. Майже всі будівельні матеріали, позолочені хрести, різьблений дерев’яний іконостас з іконами відомих володимирських, новгородських, палехських майстрів, литво, поливану цеглу, інші складові архітектурного комплексу свого часу завезли з Росії. Оскільки з 1947 року Собор закрили для богослужінь і десятиліттями використовували не за призначенням, це призвело до часткової руйнації храму. У 80-х роках тут розпочали ремонтно-реставраційні роботи, які через відсутність фінансування згорнули в 1989-му. Єдине, що вдалося зробити – наново освятити споруду в 1992-ому. Старообрядницький митрополит відвідає Буковину Про нинішній стан справ у святій обителі світового старообрядництва “Газеті” розповів отець Сергій – настоятель храму Святих Чудотворців Козьми і Даміана у Білій Криниці. Переведений сюди після смерті попереднього настоятеля храму за рішенням Священного Собору Російської Православної Старообрядницької Церкви у листопаді 2003 року з Кіровської області (Росія) отець Сергій (в миру Бобков Сергій Євгенович) походить зі спадкової московської сім’ї священнослужителів. 29 березня 2004-го отцеві Сергію виповнилося 35 років. Серед найближчих планів настоятеля старообрядницького храму – організація відзначення у травні цього року 150-ліття від дня смерті інока Павла – засновника Білокриницької ієрархії. Очікують, що в урочистостях із цієї нагоди візьме участь предстоятель Російської Православної Старообрядницької Церкви Андріан, який обійняв цю посаду зовсім нещодавно, після смерті митрополита Алімпія, що очолював РПСЦ до грудня 2003 року. Є задум створити музей старообрядництва у підвальному приміщенні собору в Білій Криниці. Задля його реалізації вже здійснюють перші кроки. Та зробити потрібно дуже багато. Насамперед – належно впорядкувати занедбане підвальне приміщення, підготувати до демонстрації наявні експонати... Серед того, що планують експонувати – кілька десятків старовинних церковних книг, датованих від ХVІІ століття, предмети такого ж старовинного церковного начиння. Отець Сергій сподівається, що до музею повернуть Острозьку Біблію, яка після викрадення, а потім щасливого віднайдення, нині знаходиться десь у сейфах СБУ (нагадаю, у 1998 році з церкви викрали ковану золотом Острозьку Біблію XVI століття, а в 2002 році – 4 старовинних ікони). Загалом тема перманентних крадіжок старообрядницьких старожитностей заслуговує на окрему розмову. Зловмисники вже не вдовольняються викраденням старообрядницьких іконостасів, дійшло навіть до грабунку могил, які розривають у пошуках скарбів. Востаннє старообрядців пограбували минулого року. У 2003 році злодії поцупили з церкви 30 ікон, датованих приблизно XIV-XVII століттями, коване сріблом Святе Євангеліє, чашу для причастя, інше дорогоцінне церковне начиння. Через поспіх, з яким діяли злочинці, їм довелося буквально виривати старовинні ікони з вівтаря. Так, у найціннішого з поцуплених образів – Чудотворної Пресвятої Богородиці – вирвали руки, виготовлені з коштовного каміння. До того ж, деякі з віднайдених минулоріч старообрядницьких ікон викрали знову. Отець Сергій зауважує, що йому досі невідома доля вкрадених торік старовинних ікон і церковного начиння. “Можу лише сказати, що тоді без сорому й богобоязні діяла добре організована злочинна група, на чорному рахунку якої – і викрадення таких самих 11 ікон та двох церковних книг у с. Грубному Сокирянського району. Днями трапилися ще дві крадіжки старообрядницьких ікон у Хотині та селі Лукавцях Вижницького району”, – зазначив він. Однак попри всі труднощі та негаразди, старообрядці вірять у реальність відкриття музею, який у перспективі стане музеєм християнства, а від інших відрізнятиметься тим, що працюватиме при діючому церковному храмі. Єдине, проти чого заперечують буковинські старообрядці, – аби Біла Криниця не перетворилася на суто комерційний проект. Отець Сергій каже, що “волів би, аби Біла Криниця стала місцем паломництва віруючих, справжніх поціновувачів не лише архітектурної краси (маю на увазі собор), а й нашої духовної спадщини. Звичайно, це в ідеалі, але на все воля Божа”.