Потреба у становленні самостійної помісної Церкви в Україні не є властиво політичною проблемою, як нерідко стверджують опоненти ідеї такого становлення. Справа зовсім в іншому. Православна Церква традиційно існує у світі як система таких Церков, кожна з яких веде розмову з певним народом. Кожна із них бере участь у формуванні неповторного етосу цього народу.
Питання про співвідношення, власне, про взаємодію християнства і політики є одним із найфундаментальніших серед тих, які розв‘язує людство впродовж останніх двох тисячоліть. Прагнути розв‘язати його остаточно – це значить вводити в оману себе й інших. А відмова від прагнення розв‘язувати його буквально щоденно означає намагатися негідним чином утекти від реальності.
Проте при цьому розв‘язанні слід бути вкрай обережним, пам`ятаючи, до чого призводили у минулому деякі спроби “розрубати вузол” у цім питанні. Спроби формально дуже різні, одні – тотально на користь християнства, інші – так само на користь політики, на практиці мали наслідками тотальну різанину і забуття будь-яких вищих цінностей.
Традиційно науковці, розглядаючи релігію та політику як суспільні явища, ведуть мову про три можливих розв‘язання питання про їхні співвідношення та взаємодію. Зрозуміла річ, ідеться про певні абстракції, “ідеальні типи”, як сказав би Макс Вебер, але про такі концептуальні абстракції, які описують реальні ситуації.