Світлана Сухарєва. Художньо-естетичний рівень польськомовної парадигми полемічного дискурсу XVII ст.

Однією з першочергових проблем, які вима­гають доопрацювання й висловлення однозначної позиції з боку вітчизняних та зарубіжних медіє­вістів, залишається ідентифікація художньої цінності полемічних польськомовних писань XVII ст., які були створені в межах єдиного поберестейського дискурсу. Поряд із дослідженнями богословів, істориків, документалістів, літературознавчі наукові розвідки покликані представити повну картину інтегрального суспільно-літературного процесу в Україні на межі віків і культур. У світлі цих сучас­них наукових тенденцій тема художньо-естетичного рівня полемічної польськомовної прози вихо­дить на перший план і не втрачає своєї актуальності.

До цієї проблематики свого часу зверталися такі видатні літературознавці, як І. Франко та М. Грушевський, М. Возняк і П. Яременко. У сучасній медієвістиці гідними спадкоємцями їхньої наукової спадщини стали О. Мишанич, Р. Радишевський, Г. Грабович, Р. Лужний, С. Савицький, Д. Фрік й інші. Виходячи з доробку цих кори­феїв царини науки, потрібно відзначити, що художньо-естетичний рівень польськомовних полеміч­них праць значно переважив історичний чи богословський фактаж, що з часом дало поштовх до виникнення вітчизняної художньої літератури як окремого мистецького явища. З огляду на ці пе­редумови та апологетичний характер писань поберестейський дискурс, зокрема його польськомовну парадигму, потрібно вивчати передусім як явище цілісне, нарівні з традиційним виокремленням творчих доробків полемічних авторів. Спроба дослідити художньо-естетичний рівень польсько- мовної парадигми полемічних праць поберестейської доби відзначається новизною й має глибоке теоретичне підґрунтя.

На по­чатку виникнення полемічного типу польськомовних писань в Україні художньо-естетичний тип мислення перебував у сповитку, проте це явище було короткотривалим з огляду на інтенсивність полемічних дебатів, які привели до численних жанрових і стилістичних трансформацій, принесли нові віяння в класичну риторику, спонукали до пошуків оновленої й комплексної системи образо- творення, основаної на світових надбаннях античності та Святого Письма.

Певний тип абстрагування авторського мислення, радикальний відрив від історичного фактажу спостерігається відразу ж після завершення синоду в Бресті, якому протиставився зібраний право­славними силами за підтримки протестанського табору, значною мірою підтримуваного двором князя Костянтина Острозького, відомий у вітчизняній історії антисинод. Мартин Броневський як літописець тогочасних подій і прибічник православно-протестанського спротиву (а власне ці дві сили мали всі приводи для спільної протидії католицизму) спочатку виступив у польськомовному «Ектезисі» виключно як хронолог подій, із дещо одностороннім підходом до їх представлення [4]. Однак уже в наступній приписуваній йому праці «Apokrisis abo odpowiedź na książki o synodzie brzeskim 1596», створеній під псевдонімом «Філалет» у якості антитези на твори Петра Скарги «Synod brzeski» та «Obrona synodu brzeskiego», маємо справу з досвідченим оратором, слово якого не лише документально обґрунтоване, а й водночас насичене емоційно й художньо [5]. Полемічні моти­ви винесені у творі на чільне місце, що сприяло живому інтегруванню риторики до сфери богослов­ських проблем, які типово були побудовані за схемою, запропонованою опонентом Петром Скаргою в трактаті «O jedności Kościoła Bożego», уперше виданому в 1577 р. та перевиданому з приводу пожвавлення поберестейської дискусії в 1610 р. [6].

Потрібно зауважити, що блок богословської проблематики, узагальнений Петром Скаргою, став схемою для наслідування не лише з боку уніатів, а й у різних модифікаціях проявився у творчості опонентів ортодоксійного спрямування: Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського, Андрія Мужиловського та ін.

Зразки теологічного диспуту в Мартина Броневського знайшли вияв у викладі матеріалу аполо­готечного спрямування, а, зокрема, відповіддю на тези єзуїта Скарги стали широко розбудовані антитези, яким письменник надав статусу загальновизнаних, водночас оточуючи їх ореолом покори. Текст влучно урізноманітнений грою слів, біблійними силогізмами, притаманною для єзуїтської риторичної школи «експансивністю топосу достеменності» [1, 6].

На зразок опонента, художніми прийомами урізноманітнив свій богословський трактат унійний єпископ Іпатій Потій, який вирізнявся влучністю ораторського мовлення, вільним володінням біблійного матеріалу, що знайшло своє вираження в системі алюзій, метафор та цитувань, залу­ченням до текстів так званого високого стилю «низькостильових» народних елементів - примовлянь, фразеологізмів, вставних конструкцій. Особливою поетикою сповнені його епістолярні твори, які були видані у формі діалогу з Кліриком Острозьким.

На тлі загальної тенденції поєднання суспільно-богословської тематики з художньою образ­ністю ключовою працею став написаний Мелетієм Смотрицьким на захист православ’я трактат «Threnos, to jest Lament jedynej Ś. Powszechnej Apostolskiej Wschodniej Cerkwie z objaśnieniem dogmat wiary». Полемічна проза в ньому подекуди переходить у поетичну ритмізацію, в основу якої покла­дені давні народні плачі й примовляння. Подібна ритміка характерна для відомої пам’ ятки старовини - «Слова о полку Ігоревім» та інших давньоруських творів. І хоча «Threnos...» написаний польською мовою, у ньому виразно прочитується давньоруське коріння. Художній рівень цього твору свідчив про зародження на Україні пристосованого до національного й релігійного вітчизняного клімату літературного барокового стилю, що стало знаменною сторінкою в розвитку письменства україн­сько-польського пограниччя.

У цьому ж дусі були створені інші полемічні праці письменника, антиунійного чи, пізніше, унійного характеру. Невичерпним джерелом став «Тренос» для опонентських апологій, які були на­писані у відповідь на нього. До діалогу навколо цього трактату долучився Петро Скарга, що також може свідчити про неабиякий вплив антиунійного виступу Мелетія Смотрицького на суспільство тогочасної Речі Посполитої. Арсенал художніх засобів Скарги, уживаний ним у праці «Na threny i lament Theofila Ortologa, do Rusi greckiego nabo żeństwa przestroga», набагато обмеженіший, що дає змогу стверджувати, що цьому видатному польському проповіднику так і не вдалося до кінця переступити межу, яка відділяла літературу від теології. Відтак, Петро Скарга, який значно вплинув на хід поберестейської полеміки в Україні, залишився на маргінесі розвитку могутнього художнього слова й слушно зарахований до представників добарокової літературної доби.

Сарматським мотивам і ремінісценціям надано перевагу в праці Андрія Мужиловського «Antidotum przezacnemu narodowi ruskiemu, albo warunek przeciw apologii jadem nape łnionej, którą wydał Meleti Smotrzycki, niesłusznie Cerkiew Ruską prawosławną w niej pomawiając haeresją i schismą. dla niektórych scribentów». Залучивши до діалогу, окрім опонента Мелетія Смотрицького із його «Апологією», інших полемістів, письменник таким чином надав літературі якісно нового апологетичного виміру й розширив межі поберестейського мегадискурсу. Його концептичний підхід до риторичних прийомів дає змогу стверджувати, що «Antidotum przezacnemu narodowi ruskiemu...» став зразком ранньобарокової поетики в Україні. Риторичні звертання множинного та особистісного характеру, переповідання народних бувальщин, уживання макаронізмів нарівні з латинізмами - усе це свідчило про зрілий письменницький стиль антиунійного полеміста.

Прибічниками унії в літературі стали Йоахим Мороховський і Лев Кревза-Ревуський, які про­довжили художню традицію Петра Скарги й за допомогою традиційного викладу богословської проблематики принагідно розвинули художній рівень вітчизняного польськомовного письменства.

Специфіку сарматсько-європейської культури на вітчизняних теренах удало передано у творах Касіяна Саковича, який після переходу на бік уніатів поступово визначився як прозахідний полеміст, прибічник римського католицизму. Завдяки своїй нестримній натурі й радикалізму, він уніс у поле­мічну польськомовну прозу перші зразки діалогічного мовлення («Dialog abo rozmowa Maćka z Dyonizym popem schizmatyckim Wilenskim, o Wielkiejnocy Ruskiej Roku 1641. w pi ęć Niedziel po Katholickiej, a w poł szosty Niedziel po Żydowskiej przypadłej»), розширив їх до підтекстного рівня, виокремив проблему неузгодженості грецького та римського християнських річних календарів. Особливістю авторського мовлення стало транскрибування в польськомовних текстах давньо­українських конструкцій.

Супротивником Касіяна Саковича в полеміці виступив Петро Могила, один із найвизначніших представників барокової літературної школи в Україні. Іронія та сарказм дали змогу авторові «Літосу» вдатися до промовистих концептів різнопланового обігрування імені опонента: Kusyjan Bajarz Boga, niewstydliwy Rostryha, prostak głupi, chameleon [2, 15]. Художній фактаж у його творах значно переважив історизм і повністю позбавлений документалізму.

Майстром барокових концептичних структур можна вважати Лазаря Барановича, який, не відходячи від полемічної тематики, вивів літературний фактаж на перший план. Він застосував у прозових творах явище prosimetrum, концептичну графіку («W» - «M») і звуковий аналіз слів ((«wiara» - «miara»), на семантичному рівні представив антитетичність Старого та Нового Риму, доповнивши їх образами Братів - старшого й молодшого. Найбільш своєрідним було представлення полемістом богородичної тематики на основі іконічного образу Словородиці.

Гра слів та їх сакральне підґрунтя сприяли створенню індивідуальних авторських фразеологізмів і приповідок, за своєю природою співзвучних із народними, однак більш фігуративних: «Cerkwi kto Głowa, do Mariej mowa» [3, 6], «Czytelniku łaskawy zdrów czytaj o Głowie Cerkwi / abyć głowa nie bolała» [3, 8].

Подібні домінанти характерні для поетичної творчості І. Величковського, С. Полоцького, Й. Галятовського, Л. Кщоновича та ін. Наявні вони і в прозі багатьох письменників періоду пізнього бароко.

Висновки й перспективи подальшого дослідження. Отже, на основі аналізу художнього рівня польськомовної літератури різних етапів поберестейської доби у вітчизняному письменстві можна зробити висновок, що була це принципово нова сторінка формування художньо-естетичного уявлення про літературу загалом. Особливу роль відіграли створені польською мовою полемічні праці Мартина Броневського, Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького, Андрія Мужиловського, Касіяна Саковича, Петра Могили, Лазаря Барановича. Окрім семантичного рівня, у творенні літератури як окремого мистецького явища задіяно рівень структурний, графічний, фонетичний, жанровий тощо.

Хоча на прикінцевому етапі полемічних диспутів щодо питання Берестейської унії символ поступово став утрачати первинне метафоричне значення, набуваючи формального та фігуративного змісту, це не перешкодило літературі викристалізуватися в окрему дисципліну, яка відтоді володіла своїм семантичним і структурним арсеналом та не лише доповнювала історію, документалістику чи теологію, а стала їх рівноцінною посестрою.

Відтак перед літературознавцями постає завдання подальших досліджень у цій царині. Terra incognita надалі залишаються як польськомовна творчість окремих письменників-полемістів, які ввели українську культуру XVII ст. в еру світового бароко, так і полемічний дискурс загалом.

Список використаної літератури

1. Коваль В. До проблеми автора барокового публіцистичного тексту / В. Коваль // Наук. записки Ін-ту журналістики. Т. 14. - К. : Ін-т журналістики Київського нац. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка, 2004. - С. 6.
2. Вагилевич І. Д. Польські письменники русини / Вагилевич І. - Перемишль : Півд.-сх. наук. ін-т, 1996. - 318 с.
3. Baranowicz Ł. Nowa miara starey wiary Bogiem udzielona ja śnie w Bogu Przeo świeconemu Jego Mościu Ojcu Łazarzowi Baranowiczowi Archiepiskopowi Czernihowskiemu, Nowogrodzkiemu i wszystkiego Siewierza na wymierzenie władzy Ś. Piotra, i Papieżów Rzymskich, i Pochodzenia Ducha Ś. od Ojca. Która aż do was dosięgła. Z Typographies Archiepiskopskiej w Nowogrudku Siewierskim zostaj ącej / Baranowicz Ł. - Nowogródek, 1676. - 354 [XXVIII] s.
4. Broniewski M. Apokrisis abo odpowied ź na książki o synodzie brzeskim 1596 / Opracowali J. Byli ński i J. Długosz / M. Broniewski. - Wroc ław ; Warszawa ; Kraków : Ossolineum, 1994. - 286 s.
5. Broniewski M. Ekthesis abo kr ótkie zebranie spraw, kt óre się działy na partykularnym, to jest pomiastnym Synodzie w Brześciu Litewskim / Opracowali J. Byliński i J. Długosz / Broniewski M. - Wroc ław : Wyd. Uniw. Wrocł., 1995. - 72 s.
6. Skarga P. O jedności Kościola Świętego 1577 (1610) // Skarga Piotr. Kazania przygodne z inemi drobniejszemi pracami, o różnych rzeczach wszelakim stanom nale żących / Skarga P. - Krak ów : Drukarnia Andrzeja Piotrkowczyka, 1610. - 779 s. - S. 294-381.

Джерело: Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. № 12 (237 ), Серія: Філологічні науки, 2012