Світлана Журавльова. Синтез східного та західного богослов'я в поетичній книзі «Алфавит собранный, ритмами сложенный...» Свт. Іоана Максимовича

За барокової доби в Україні посилюється інтерес до аскетичного життя. Значною мірою процес відродження аскези мотивує й виникнення в другій половині XVII - на початку XVIII ст. жанру агіографічної поезії, презентованого творчістю архієпископа Лазаря Барановича, митрополита Варлаама Ясинського, свтт. !оана Максимовича та Димитрія Туптала. Барокові агіографи, на відміну від своїх попередників, які намагалися, насамперед, відтворити життєвий шлях і подвиги святого, переслідують іншу мету. Митці прагнуть донести до читача найголовніші постулати богослов’я Святих Отців, зокрема наголошують на моделях християнського життя, пропонованих у їхніх творах. Характерно, що розробка аскетичної теми здійснюється поетами-агіографами другої половини XVII - початку XVIII ст. із огляду на визначальний для культури доби Бароко синтез східного та західного богослов’я. Вплив західного богослов’я зумовлений поширенням діяльності ордена єзуїтів на теренах України протягом XVI-XVII ст., міжконфесійними протистояннями, посиленням уваги до агіографічної спадщини в католицьких колах. Не варто оминати увагою й той факт, що знайомство українських письменників із працями західних отців відбувалося як через польське посередництво, так і безпосередньо мовою оригіналу - латиною. Як підсумовує архієпископ !гор !січенко, «попри безперечений вплив на київське богослов’я XVII ст. західної схоластики, прийняття її методів - принаймні теоретично - служило як допоміжний засіб у інтерпретації патристичного візантійського Сходу, що зберігало свою центральну роль у богомисленні цієї доби [1, 202]». Своєрідність опрацювання аскетичної теми в агіографічній поезії свт. !оана Максимовича обумовлюється поєднанням визначальних для східного християнства аскетичних програм східних Отців, ісихастського вчення про мовчазну молитву з ігнатіанськими концепціями духовного вдосконалення. Зокрема, книга «Алфавит собранньїй, рамами сложенньїй...» свт. !оана, як і загалом барокова агіографія, «вбирає в себе прийоми трансформації віртуального простору, систематизовані в “Духовних вправах” Ігнатія Лойоли, як засіб виявлення тіні Небесного Царства у видимому світі [2, 11]».

Попри зацікавленість творчістю свт. !оана Максимовича, літературознавством XX-XXI ст. (Л. Ушкалов, В. Шевчук, О. Матушек, О. Зосімова, О. Засько, С. Демченко), генеза аскетичної програми митця, втілена в агіографічних віршах книги «Алфавит собранньїй, рамами сложенньїй...», залишається поза межами наукових розвідок. Отже, актуальним видається дослідження, присвячене інтерпретації теми аскетичного праксису у книзі свт. !оана Максимовича.

Якщо для автора житій попередніх часів центральним питанням було відтворення життєвого шляху святого, зокрема сповідування ним віри, то свт. !оан Максимович прагне донести до читача провідні засади патристичних учень, підкреслюючи найважливіші моменти становлення аскетичних програм Отців Церкви. Пропонуючи сучасникам долучитися до патристичної містики, свт. !оан Максимович закликає їх до наслідування життєвого шляху праведних як ідеалу християнської поведінки й окреслює власну схему аскези.

Постаті прп. Антонія та його аскетичній програмі присвячено свт. !оаном Максимовичем цикл, що складається з дев’яти віршів під спільною назвою «Антоній» [3, 5 зв. - 8 зв.]. Монаше служіння як етап аскези вимагає дотримання суворого уставу, за яким, зокрема, і жив прп. Антоній. Пізніше правила монашого життя були зібрані й викладені учнями подвижника в «Уставі самотнього життя» [4, 117-146], де передбачено обов’язкове утримання від розмов, уникнення людних місць і, головне, виконання трьох занять: рукоділля, читання псалмів і молитви: «У келії своїй займайся рукоділлям, читай псалми і молися [4, 119]». Свт. !оан Максимович радить ченцям, наслідуючи прп. Антонія, долати власну зневіру безнастанною працею, оскільки вона відкриває шлях до Царства Небесного: «Сицевоє пріємши си наставленіє, / Извістноє обріте вскорі спасеніє. / Всяк во трудах отложи злоє уныніє, / Труждайся, подвизайся, пріймеш спасеніє. / Без трудов невозможно Богу угодити, / И Райска Селенія в Небі наслідити [3, 6 зв.]». Життя відповідно до трьох правил дозволяє праведникові, за прп. Антонієм, поділяти радість разом із ангелами та святими [див.: 4, 145]. Про це нагадує читачеві свт. Іоан у лаконічній парафразі: «Сія три заповіди аще сохраниши, / Душу свою Аггелским ликом сьєдиниши [3, 7]».

Як підкреслює о. Томаш Шпідлік, «відмова від світу. означає насамперед внутрішню поставу - це втрата інтересу до справ світу [5, 172]». Свт. !оан Максимович наставляє реципієнта перебувати в цьому духовному стані словами прп. Антонія, спонукаючи до цілковитого відречення від світу, усамітнення в келії, яка символізує сакральний простір, де людина «не ризикує зустріти жодної людської істоти [5, 172]»: «Горе бо єдиному, рече Писаніє, / Со другим живьій пріймет си воставленіє / Тім же братія моя вні не исходіте, / Не воздержанієм друг друга невредіте <...> Безмолвноє житіє обще возлюбіте, / Кром Богословной в нии, з келі несходіте [3, 7]». Отже, свт. !оан Максимович поділяє погляди, які йдуть ще від апостола Павла (Дії 2:44-47, 4:32, 4:34-35), про небезпечність для ченців контакту з реаліями світського життя й виступає прихильником життя самотнього, втечі від світу.

Свт. Іоан Максимович пропагує сучасникам таку форму аскези, як келійне усамітнення, що дозволить вберегти себе не лише від згубного впливу світу, але й перебувати в стані безмовності, проповідуваної ісихастами. Аскеза монаха, за свт. !оаном Максимовичем, полягає в поєднанні втечі від світу як у матеріальному розумінні (самотнє перебування в межах певного простору - келії), так і містичному (мовчання стає для самітника духовною келією). Поет нагадує, що монах-самітник на своєму суворому шляху завжди супроводжуваний Божою любов’ю й підтримкою: «Бог же міра и любве будет всегда с вами. [3, 7]». Його подвиги буде винагороджено можливістю долучитися до лику святих: «Віруйте ми, со святьіми в Небі вьдворимся [3, 6 зв.]», що перегукується з текстом «Уставу» прп. Антонія Великого: «Не сумуй через помисли, що нападають на тебе у келії. Знай, що Господь задля труду [ради Нього] не забуде про тебе. Так ітимеш вперед і благодать Божа допоможе тобі [4, 138]».

Увагу поета привертають також погляди основоположника кіновіального устрою прп. Пахомія Великого. Сюжетним стрижнем вірша «Пахомій Великій» [3, 86 зв.-87] постає оповідь про становлення уставу пахоміанських монастирів, що за традицією пов’язується зі сповіщенням ангелом прп. Пахомію порядку молитов [див.: 6, 15-17]. Свт. Іоан Максимович зосереджується на зазначених ангелом настановах, які стали підґрунтям учення про молитву прп. Пахомія. У «Правилах монашого життя» подвижника сказано: «ангел наказав монахам відправляти впродовж кожного дня 12 молитов, також 12 молитов увечері, 12 уночі й три в 9-ту годину [6, 16]» (переклад наш. - С. Ж). Свт. Іоан Максимович знайомить читача з цим правилом, доповнюючи його власними міркуваннями. Так, ранкові дванадцять молитов допоможуть монахам уникнути «ловитв бісовских [3, 86 зв.]». Нічне чування обов’язково передбачає усамітнення для кожного монаха: «Єгда нощноє прійдет упокоєніє, / Кійждо должен иміти уєдиненіє [3, 86 зв.]». Також «дванадесят в сердцу сокрушенном молитв» вимагають виконання «во умі бодрственном [3, 86 зв.]». Поет за посередництвом житія подвижника пропонує свої настанови вже не окремим монахам-самітникам, як у циклі віршів «Антоній», а їхньому духовному отцеві - авві, котрий керує монастирем і братією.

Відзначимо, що перелік першоджерел із питань монашої аскези не обмежується для поета творами прп. Антонія Великого та прп. Пахомія Великого. Увагу свт. !оана Максимовича привертають також і постаті інших представників східної традиції - прп. Макарій Єгипетський (вісім віршів під назвою «Макарій» [3, 61 зв.-64 зв.]) та прп. Євагрій Понтійський (вірш «Євагрьій» [3, 26-26 зв.]). Свт. !оан пропонує читачеві в поетичній формі власне осмислення духовних настанов преподобних Отців про подвижництво.

Свт. !оан Максимович прагне відтворити атмосферу «Духовних бесід» прп. Макарія Єгипетського, який повчав, спираючись лише на власний досвід. Поет відтворює дух Макарієвих настанов, що, за визначенням архімандрита Кипріана (Керна), «вбирають аскетичне вчення у форму літературно-опрацьованих повчань» [7]. Увага свт. !оана Максимовича концентрується довкола поняття любові як ключового на шляху до обоження людини. Любов, що постає на засадах милосердя та всепрощення, сприймається поетом у контексті патристичної традиції - «як умова нашої любові до Бога або навпаки, як її наслідок [5, 127]»: «Потщимся древньїх Отец ділом подражати, / Навьїкнім Богу, и друг другу угаждати. / Воздержаніє любов, над все превосходят, / Сокрушают сатану, до Неба возводят» [3, арк. 63]. Знаково, що поет проектує сюжети

із   житія прп. Макарія Єгипетського на сучасне йому середовище, ставлячи риторичне запитання: «Кто в ньінішнеє время может сотворити? / Присланноє имівши в руках, не вкусити [3, 63]». Власне, ця фраза закликає вірян перейнятися прикладом святого й наслідувати його протягом усього земного життя. Бо тоді по смерті, обіцяє поет, «во Рай вселишися, / Неизглаголанньїх благ там насладишися» [3, арк. 63] за своє благочестя. У цілому, обрані свт. Іоаном Максимовичем приклади з житія прп. Макарія спрямовують реципієнта до втілення в життя проповідуваної аввою ідеї «синергії» - «взаємодії Божої благодаті й людських зусиль [8, 130]».

Свт. Іоан Максимович виявляє прихильність до пропонованого прп. Євагрієм Понтійським варіанту втечі від світу. Як відзначають оо. Томаш Шпідлік та Іночензо Ґарґано, цей варіант ґрунтується на твердженні, «що від Бога нас віддаляє те, що становить життя цього світу: наше власне тіло, товариство інших людей, матеріальна природа і, нарешті, релігійні уявлення, неповне, однобоке мислення про Бога [9, 78]». Прп. Євагрій переконаний у тому, що для досконалої, «чистої» молитви слід відмовитися від усього сотвореного [див.: 10, 197]. Свт. Іоан Максимович у вірші «Євагрьій» застерігає реципієнта від спілкування з «гръшными» як втіленням земного світу. Натомість лише товариство «праведннх», що в підтексті прочитуємо як алегорію храму, у вузькому розумінні - келії, прийнятне для майбутнього ченця-аскета: «С праведньїми радуйся, зіло веселися, / Яко Бог в святьіх своих славно прославися. / Первьім потщись усердно совокупитися, / От вторьіх попецись сам уєдинитися. / Яко бо радость святьіх неизреченная, / Так грішньїм мученія недовідомая [3, 26 зв.]». Протоієрей Іоан Мейєндорф зауважує, що в Євагрієвому вченні про молитву простежується «надзвичайно тонкий аналіз людських пристрастей і порухів душі [11, 191]». Цю психологічність прагне донести до читача свт. Іоан. Митець виявляє глибокі знання духовного світу людини барокових часів, яка усвідомлює невідворотність смерті, відчуває страх перед майбутнім Судом Божим і шукає шляхів до спокутування гріхів. Слідом за прп. Євагрієм поет закликає до життя, вільного від гріха й сповненого аскетичного подвижництва, що дозволить людині відновити розірваний зв’язок із Творцем, здобути «В Небі радость, мір, сладость и дарованія, / Не исповідимая всім воздаянія [3, 26 зв.]».

Тему покладання надії на Бога й безперервного каяття в передчутті Останнього Суду розкриваються два вірші, присвячені прп. Єфрему Сирійському - «Єфрем» [3, 27 зв.- 29 зв.] і «Єфрем, тойже» [3, 29 зв.-31]. Свт. Іоан Максимович не без причин звертається до житія прп. Єфрема, оскільки той, як і барокова людина, «підкреслював апофатичні мотиви, утримуючись від детального дослідження [12, 16]». Бароковий світогляд цілком можна окреслити словами прп. Єфрема: «Добровільно визнаю нікчемність свого єства і не хочу вдаватися у дослідження щодо Творця мого, адже страшним є Незбагненний за природою своєю [12, 16]». Свт. Іоан Максимович прагне долучити читача до атмосфери поетичного символізму Єфремових творів, розгортаючи перед внутрішнім поглядом сучасника драматичну картину знайомства преподобного зі свт. Василієм Великим: «Якоже столп огненньїй, Неба досязавьій, / И о том с висотьі глас к себі сльїшавьій. / О Єфреме, Єфреме? Яко сей столп зриши, / Тако и Василія Велика да мниши [3, 30]»; «Василій же Великій, людем книги чтяше, / Єфрем з уст єго язьік огненньїй видяше [3, 30 зв.]».

Свт. Іоан Максимович, викладаючи в книзі «Алфавит собранньїй, рамами сложенньїй...» власні аскетичні погляди, переймає досвід багатьох знакових для східної патрології постатей, однак підсумовує аскетичні переконання свт. Іоана Максимовича апеляція до «Ліствиці» прп. Іоана Синайського. Власне, тільки три вірші під назвою «Іоан» [3, 40-40 зв., 42 зв., 43] безпосередньо презентують настанови прп. Іоана Синайського. Свт. Іоан Максимович концентрує увагу читача на двох щаблях ліствиці - «плач, що чинить радість [13, 108 зв.-124]» («Слово 7») і переживання «лихослів’я та наклепів [13, 125 зв.-137 зв.]» («Слово 10»), пов’язаних між собою словами прп. Іоана: «Восход десятьіи побідивьіи, любви ділатель єсть или плачю [13, 137 зв.]».

Свт. !оан Максимович, посилаючись на автора «Ліствиці», благає не спокушатись до осудження ближнього «от ненависти гордостні [3, 42 зв.]» і пам’ятати, що всі людські гріхи бачить Господнє око: «Вся діла моя открил тебі єст Бог, / Єму же совершенно извістен мой гріх мног [3, 42 зв.]». Поет знайомить читача з аскетичною програмою, поданою у «Ліствиці» (вірш «Іоан» [3, 40-40 зв.]). Зауважимо, що свт. !оан Максимович дещо порушує порядок розташування ступенів сходження ліствицею, однак у цілому передає зміст окреслених прп. !оаном Синайським «змагань до усовершенення в монашому житті [14, 439]». Завершується поетичний виклад закликом дотримуватися безмовності, зачинивши, за порадою прп. Ьоана, внутрішні двері душі перед лукавими духами [див.: 13, 238 зв.]: «Затвори себе в келі твоєй як во гробі, / Молчалив, як !она в китовой утробі. / Ожидай на всяк день, час, неизвістной смерти, / Сія творя возможеш біса сіти стерти [3, 40 зв.]».

Популярність твору прп. !оана Синайського в Україні барокової доби як вірного та надійного порадника в духовному житті зумовила й інтерпретацію форми ліствиці як духовного алфавіту. Поет звертається до алфавітної моделі як засобу композиції літературного твору. Алфавіт ототожнюється свт. !оаном із кодексом аскетичного життя, що відзначається вже в назві книги: «Алфавит собранньїй, рамами сложенньїй. От Святьіх Писаній, из древних реченій, на ползу всім чтущим, в правой вірі сущим [3, тит. арк.]». Кожна літера представляє цикл віршів, присвячених Отцям, які вже здійнялися сходинками символічної ліствиці до небесної брами цілими й неушкодженими. Отже, утворюється символічний ланцюг: літера алфавіту презентує житіє святого; святий же, відповідно, постає втіленням певної чесноти як сходинки на шляху духовного зростання християнина.

Відзначимо, що свт. !оан Максимович не надає першості певним чеснотам порівняно з іншими. Практикування всіх чеснот усвідомлюється ним як «справжня участь у сутності куса Xриста [5, 231]». !дучи за патристичним ученням, свт. !оан визнає вершиною аскетичного подвигу осягнення священної безмовності тіла й душі - ісихії. Молитовне мовчання - важлива складова частина вчення ісихазму як «способу молитовної практики [Пелешенко, 53]», «споглядального молитовного стану [8, 40]», відомого в стародавньому Єгипті з Ш-IV ст. Духовні традиції ісихазму поширюються в Україні у XIV-XVI ст. За спостереженням Ю. Пелешенка, це відбувалося не так через безпосереднє ознайомлення з текстами теоретиків ісихазму, як через переклади й переписування рекомендованої ними теологічної літератури, й мало переважно практичний характер, тобто усвідомлювалося як спосіб індивідуального подвижництва [див.: 15, 60-61]. Ю. Пелешенко підкреслює, що вчення ісихастів позначилося також на творчості митців барокової доби, а саме - !саї Копинського, Мелетія Смотрицького, Григорія Сковороди [див.: 15, 65]. На нашу думку, не є винятком і книга «Алфавит собранньїй, рамами сложенньїй...» свт. !оана Максимовича. Лейтмотив молитовного мовчання поєднує вірші «Агаθон» [3, 3 зв.-4], «Алимпій» [3, 5], «Антоній» [3, 6 зв.-7], «Иньїй» [3, 12-12 зв.], «Житіє Алексія Человіка Божія» [3, 31-35 зв.], «Іоанн» [3, 43], «:к>анн Дамаскин» [3, 44-46], «Макарій» [3, 62 зв., 63 зв.], «Нил» [3, 67 зв.] свт. !оана Максимовича. Зауважимо, що автор, пропонуючи читачеві ісихастський метод молитви, виокремлює таку його рису, як «прагнення до здобуття стану повного спокою й мовчанки [8, 42]».

Свт. Іоан наголошує на необхідності невпинної молитви словами «Безпрестанно усердно, возопій в день в нощи [3, 63 зв.]», що безпосередньо свідчить про відгомін ісихазму в його творчості, оскільки тільки в ісихії стає безнастанним молитовне звернення до Бога. Ця молитва має бути якщо не мовчазною, то, принаймні, небагатослівною («Немного во молитві всегда глаголите [3, 63 зв.]») і обов’язково безперервною («Многочастні реціте. [3, 63 зв.]»). У своїй поетичній творчості свт. !оан Максимович висвітлює основний постулат ісихастського вчення - мовчання (ісихія) має охоплювати як зовнішній (усамітнення, відмова від спілкування), так і внутрішній (молитовне мовчання й споглядання) бік життя аскета. Поет накреслює у віршах схему духовного поступу людини, беручи за взірець окремі діяння Святих Отців, аргументуючи власні погляди ремінісценціями й парафразами з творів теоретиків ісихазму (прп. Макарій Єгипетський, прп. Іоан Синайський). Свт. !оан Максимович закликає мирян наслідувати праведне життя подвижників, що є шляхом до порятунку людства від духовного зубожіння й гріховності. Однією з обов’язкових умов аскетичного життя свт. !оан Максимович уважає саме дотримання засад ісихастського вчення.

Однак попри безперечний і природній вплив на розвиток українського православ’я барокової доби творів східних Отців, не слід відкидати і внесок, зроблений у царині тогочасної освіти монахами-єзуїтами. Поунійні часи позначені стрімким зростанням в Україні кількості єзуїтських шкіл. Можливість здобути солідну європейську освіту приваблювала представників православного духівництва. Діяльність римсько-католицьких орденів на теренах України та освітня реформа митрополита Петра Могили відкрили для українського читача богослов’я західної традиції і, зокрема, її містицизм, представлений творами св. Ігнатія Лойоли, св. Терези з Авіли та св. Іоана від Хреста. Поширенню цих творів в українському інтелектуальному середовищі сприяла співзвучність їх містичного шляху з традиціями православної духовності [див.: 16, 38]. Характерною ознакою творчості іспанських містиків є пошук «шляхів прибільшення слави Христа і поглиблення любови до Нього» [17, V]. Алегоричним утіленням цих пошуків стають «Духовні вправи» св. Ігнатія Лойоли, «Внутрішній замок» св. Терези з Авіли, «Сходження на гору Кармель» св. Іоана від Хреста. Сходження на символічну гору постає у творах іспанських містиків єдиним шляхом до Христа, до обоження особистості, що полягає в зреченні від світу й самого себе.

Св. Ігнатій Лойола орієнтується на використання для містичного сходження чуттєвих образів. Його візуалізації передбачають появу сцен-видінь із життя святих чи постаті Христа, які поступово заповнюють собою всю свідомість того, хто вправляється [див.: 18, 35]. За цим же принципом, на наш погляд, свт. Іоан Максимович рекомендує читачеві уявити поведінку святого в ситуаціях боротьби зі спокусами та наслідувати його приклад: «Герасиму житієм, и мьі подобімся, / Не яві, но вотайні Христови молімся. / Подасть и нам благодать совьішше премногу, / Да непреткнем о камень гріховньїй си ногу [3, 19 зв.]». У книзі «Алфавит собранньїй, рамами сложенньїй...» свт. Іоана пропагується шлях до обоження, співзвучний із розробленою о. Ігнатієм Лойолою системою духовних вправ. Влучно узагальнює, на наш погляд, природу обох пропонованих систем самовдосконалення характеристика Р. Барта: «.ідучи від зупинки до зупинки, потрібно підійнятися від літери “Вправ” до їх змісту, потім до їх дії, і лише потім досягти якнайглибшої суті, знаку, поданого божеством [21, 58]». Відзначимо, що такий підхід є традиційним для барокової агіографії, яка презентує Святих Отців у ролі духовних наставників вірян на шляху до обоження - центральної теми як для східної традиції, так і в іспанських містиків [див.: 22]. Цікаво, що спільним мотивом для творів свт. Іоана Максимовича та св. Ігнатія Лойоли є увиразнення ролі «благальної молитви про послання Божої допомоги [23]» у духовній битві зі спокусами.

Варто проаналізувати символічний образ гори Хорив, виведений свт. Іоаном Максимовичем, у контексті використаної св. Терезою з Авіли та св. Іоаном від Хреста алегорії - сходження на гору Кармель як наслідування Христа заради досконалого єднання з Богом [див.: 20; 25]. Гора Хорив в уяві свт. Іоана «сладости спасенной єст весма исполненна [3, 8 нн.]». Однак поет сповіщає, що сходження на гору можливе лише для людини, яка чиста душею й усвідомлює мету свого подвижництва: «Яко добр воин Христов явишися в мірі. [3, 8 нн.]». Свт. Іоан Максимович закликає вірян любити Бога, бути відстороненими від світських турбот і смиренними. Ці дві теми охоплюють й усю творчість св. Терези з Авіли. «А нас тут Господь просить тільки про дві речі: любити Його і свого ближнього; ось на цій ниві й маємо працювати. Додержуючись цих заповідей досконало, чинитимемо Його волю, то й будемо з Ним одним цілим [19, 102]», - говорить св. Тереза, пропонуючи слідкувати за власними гріхами й забути про чужі. Подібні думки прочитуємо й у свт. Іоана Максимовича, який також наголошує на визначальній ролі любові на шляху до обоження: «Любов добріє діла всегда превосходит, / Умножаєт все добро, до Неба возводит. / Должно всем всеусердно сія сохранити, / Аще хотят со Христом Богом в Небі жити [3, 68 зв.]». Отже, прагнення допомогти вірянинові наблизитися до Бога, поєднатися з ним через любов, відновити інтерес до давніх аскетичних практик християнського Сходу як незаперечного шляху до обоження стають спільною домінантою творчості іспанських містиків і свт. Іоана як представника українського бароко.

Свт. Іоан Максимович переконаний, що для християнина необхідне, перш за все, знання патристичних учень і наслідування аскетичного праксису східної традиції. Духовний поступ християнина, необхідною передумовою якого є уподібнення до Xриста, постає наскрізним мотивом книги «Алфавит собранньїй, ритмами сложенньїй...». Свт. !оан Максимович підкреслює, що життя вірян немислиме без поєднання з Xристом, яке відбувається у звершенні Таїнства Євхаристії. Людина має зректися оманливих принад матеріального світу й, віднайшовши внутрішню гармонію, усвідомити своє земне призначення як служіння Богові. Звертаючись до людського сумління, автор підкреслює, що дочасне життя є лише випробуванням для людини на шляху до «утіхи Небесной [3, 58]», Небесного Царства. Як людина свого часу, свт.Іоан Максимович також не відкидає думки, що молитовне споглядання, містичне візіонерство західної традиції сприятиме глибшому розумінню настанов Отців Церкви, осягненню Божественних таїнств, переживанню єднання з Богом.

Список використаної літератури

1. Ісіченко !гор, архиєпископ. Східна аскеза і бароковий текст: досвід могилянського Києва / Ігор !січенко, архиєпископ // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура : зб. наук. праць на пошану пам’яті проф. В. М. Нічик / [редкол. : М. Попович (голова) ; ред.-упоряд. : Л. Довга, Н. Яковенко]. - К. : Критика, С. 196-206.
2. Ісіченко Ігор, архиєпископ. Аскетична традиція Києво-Печерського монастиря в агіографічному дискурсі свт. Димитрія Туптала / !гор Мченко, архиєпископ // Дмитро Туптало у світі українського бароко : зб. наук. праць / [за ред. Б. С. Криси]. - Львів : Артос-Апріорі, 2007. - С. 7-14. - (Львівська медієвістика. Вип. 1).
3. Максимович Іоанн. Алфавит собранный, ритмами сложенньїй от Святьіх Писаній, из древних реченій... / Іоанн Максимович. - Чернігів : Друкарня Свято-Троїцького монастиря, 1705. - 10, 140, 1 арк.
4. Антоній Великий, св. Настанови про життя у Xристі / Антоній Великий, св. ; [пер. з рос. ієрмн. Дам’яна Кічі, ЧСВВ]. - 3-тє вид. - Львів : Місіонер, 2002. - 189, [1] с. - (Духовна спадщина Святих Отців ; Т. 1).
5. Шпідлік Т. Духовність християнського Сходу: Систематичний виклад / Томаш Шпідлік ; пер. з італ. М. Прокопович. - Львів : Вид-во ЛБА, 1999. - 496 с. - (Львівська Богословська Академія. Посібники з богослов’я. № 5).
6. Древние иноческие устави. - М., 1892. - 662 с.
7. Киприан (Керн), архимандрит. Золотой век святоотеческой письменности Электронный ресурс] / Киприан (Керн), архимандрит // Библиотека Якова Кротова. - Режим доступа : http : //www .krotov.info/history/04/kern/ ind_kern2. html
8. Ісіченко !гор, архиєпископ. Аскетична література Київської Русі / Ігор Ісіченко, архиєпископ. - Xарків : Акта, 2007. - 395, [2] с. - Харківська школа).
9. Шпідлік Т. Духовність грецьких і східних отців / Томаш Шпідлік, Іночензо Ґарґано ; [пер. з італ. Я. Приріз, Р. Паранько]. - Львів : Свічадо, 2007. - 144 с. - (Логос Λογος Logos).
10. Макарій Великий, св. Настанови про християнське життя. Євагрій Понтійський. Настанови про подвижництво / Макарій Великий, св., Євагрій Понтійський ; [пер. з рос . Дам’яна Кічі]. - Львів : Місіонер, 2002. - 258 с. - (Духовна спадщина Святих Отців ; Т. 3).
11. Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие / Иоанн Мейендорф. - 4-е изд., испр. и доп. - К. : Xрам прп. Агапита Печерского, 2002. - 256 с.
12. Єфрем Сирійський, св. Подвижницькі настанови / Єфрем Сирійський, св. ; [пер. з рос. Н. Кочан та Д. Кічі]. - Львів : Місіонер, 2001. - 238 с. - (Духовна спадщина Святих Отців ; Т. 2).
13. [Иоанн, игумен горы Синайской]. Ліствица райская / Иоанн, игумен горы Синайской]. - М., 1647. - 32, [3], 311 арк.
14. Лаба Василь, о. Патрологія. Життя, письма і вчення Отців Церкви / Василь Лаба, о. ; [репринт. вид.]. - Львів : Свічадо, 1998. - 543, [8] с.
15. Пелешенко Ю. Ісихазм та його відгомони в українській літературі / Юрій Пелешенко // Свята Гора Афон і українська культура : зб. / [упор. : архиєпископ !гор Мченко]. - Xарків : Акта, 2004. - С. 53-69.
16. Ісіченко Ігор, архієп. Риторика й барокове проповідництво у шкільній культурі Києва XVII ст. / Ігор Ісіченко, архієп. // Київська академія. - 2006. - № 2-3. - С. 32-39.
17. Заповіт прочанина: Автобіографія святого Ігнатій Лойоли, засновника Єзуїтів / [пер. з англ. А. Маслюх]. - Львів : Свічадо, 2003. - XX, 98 с. - (Iгнатіянська серія).
18. Лойола Ігнатій, св. Духовні вправи / Ігнатій Лойола, св.; [пер. з англ. А. Маслюха]. - Львів : Свічадо,- 246 с. - (Ігнатіянська серія).
19. Тереза з Авіли, св. Внутрішній замок / Тереза з Авіли, св. ; з англ. пер. А. Маслюх. - Львів : Свічадо, 2008. - 259 с. - (Ігнатіянська серія).
20. Иоанн Креста, св. Дорога на гору Кармель Рлектронньїй ресурс] / Иоанн Креста, св. // PSYLIB. Самопознание и саморазвитие : Психологическая библиотека Киевского Фонда содействия развитию психической культурьі. - Режим доступа : http://psylib.org.ua/books/ikres01/index.htm
21. Барт Р. Лойола // Сад, Фурье, Лойола / Ролан Барт ; [пер. с франц. Б. М. Скуратова]. - М. : Праксис, 2007. - С.    53-102.
22. Сервера Кастельяно, Хесус, о. Мистика святого Хуана де ла Крус в свете восточнохристианского богословия Электронньш ресурс] / Хесус Кастельяно Сервера, о. // Жизнь и творения святой Терезьі Авильской и святого Хуана де ла Крус (Иоанна Креста). - Режим доступа : http://www.carmil.ru/stat.html
23. Омэнн Дж. Христианская духовность в католической традиции Рлектронньш ресурс] / Джордан Омэнн ; пер. с англ. Н. Вакуленко. - Рим-Люблин : Издательство Святого Креста, 1994 // Библиотека Якова Кротова. - Режим доступа : http://www.krotov.info/history/00/omen/omen_00.html

Джерело: Вісник Черкаського університету 2012. No 26 (239) с. 15-22