Після підписання з прем'єр-міністром Литви Інгрідою Шимоніте угоди про більш тісне співробітництво Патріарх Константинопольський Варфоломій I, який перебуває з візитом у Вільнюсі, сказав, що з'являється можливість створити церковну структуру у Литві. Це означає, що тут може з'явитися екзархат – адміністративна одиниця Православної Церкви, що складається з кількох сусідніх єпархій за національно-територіальною ознакою. В інтерв'ю російській службі Радіо LRT священик Володимир Селявко назвав візит Патріарха Варфоломія історичним.
Джерело: LRT
Олександр Двоєглазов
- Яке значення візиту Патріарха Константинопольського Варфоломія до Вільнюса?
- Насамперед цей візит ми сприймаємо як історичний. Це відновлення історичної справедливості, оскільки всім відомо, що Литва завжди була під омофором Константинопольського патріархату, і це перервалося лише тоді, коли Російська імперія приєднала, окупувала чи анексувала, хто як хоче, так нехай і називає, Литву і грубим чином, без жодних узгоджень просто заснував свою єпархію. До того тут був Константинопольський патріархат.
- Чого ви очікуєте від візиту?
- Ну, по-перше, головне очікування вже виконане: ми відновлені у священному сані. Тобто, це не просто відновлення можливості служіння, це ще справді найвищою мірою відновлення справедливості, оскільки в комюніке Святішого Престолу сказано, що було встановлено, що ми були виключені з церкви і втратили священний сан не з церковно-канонічних причин, а за своє висловлювання щодо війни, тобто за свою антивоєнну позицію, тобто з міркувань совісті.
А далі ми очікуємо, що протягом цього візиту буде встановлено юрисдикцію. Який її рівень, поки що нам невідомо; чи це представництво, чи це буде звичайна єпархія, чи це буде окрема церковна одиниця, – по суті, не має особливого значення, в якому вигляді. Головне, що буде започатковано структуру. Для повноцінного існування церкви необхідно, щоб був єпископ, тобто глава, тобто зв'язок із центром, щоб було керівництво, з яким можна узгоджувати всі дії, у тому числі й насамперед, звичайно, пасторські та все, що стосується богослужінь та обрядів церкви , але так само і зовнішнє керівництво щодо екуменічної позиції, спілкування з пресою та багато інших. Тому наше очікування, звісно, пов'язане тепер саме з тим, як надалі розвиватиметься православ'я Константинопольської юрисдикції у Литві.
- Наскільки велика зараз церква, чи громада, яка бажає підкорятися Константинопольському Патріарху?
- По-перше, де-факто нам ще буквально кілька тижнів, тобто про це дуже складно говорити. Звичайно, є невелика група віруючих, які спочатку були з нами, навіть коли ми не могли служити, підкоряючись церковному начальству, не робили жодних служб, не покладали на себе священних шат. Але зараз щонеділі, в яку ми служимо, ми щоразу бачимо якихось нових людей. Їх небагато. Взагалі церковні громади не ростуть, як на дріжджах. Єдиний, напевно, феномен, який ми могли б відзначити в недавній історії, – це коли сталася руйнація Радянського Союзу, відновлення незалежності. Тоді дуже багато людей, які з різних міркувань не приходили до храму, боялися, вони йшли натовпом у церкви. У кожному храмі щонеділі було величезна кількість людей, які приймали Святе Хрещення. Але потім так само цей потік людей і схлинув, залишилися одиниці з новоприбулих і тих, які ходили до того. Тому говорити, що в нас тут зараз народ прийде у величезних кількостях, годі було б, це було б неприродно.
Звичайно, слід зазначити, групи біженців, українців насамперед, для яких Московський патріархат та ім'я Патріарха Кирила є такою собі лінією, яку вони не можуть переступити. Ось ці люди, які потребують церковного життя, приходитимуть до нас. Ми сподіваємося, що, можливо, навіть серед нас будуть священики-українці, які зможуть розмовляти з біженцями, однією хвилею, однією мовою, не тільки вербальною, а й понятійною. І, звичайно ж, люди, які залишили сусідню Білорусь після переслідувань, теж потихеньку приходять до нас. До нас приходять люди, які залишили Росію, які не згодні з її політикою, її військовою агресією та злочинами і які не змогли залишитися там з різних міркувань, хтось навіть із міркувань безпеки, хтось з ідейних міркувань, усвідомивши, що більше нічого вдіяти не може, і приїхали сюди. Таких, звісно, небагато, але деякі з них вже до нас ходять. Тому зараз говорити про конкретні цифри складно, попереду дуже багато всього.
Більше того, у нас немає храмів, у нас немає нічого, ми навіть перші служби служимо так – у когось знайшлися євхаристичні судини, у когось одяг, іноді одне на двох-трьох використовуємо або якісь дуже старі вже прийшли у непридатність. А людям загалом потрібні й сакральні будівлі, тобто храмова архітектура. У нас же цього немає, це все в Московській Патріархії. Тому це теж, звісно, когось зупиняє. Ну, поступово будемо якось нарощувати, дасть Бог, колись збудуємо свої храми.
- Чи існує конфлікт між двома патріархами – Константинопольським та Московським?
– На сьогодні Московський патріарх в односторонньому порядку розірвав стосунки з Константинопольським патріархом після томосу 2019 року про дарування автокефалії Українській церкві. Потім цей конфлікт посилився тим, що Росія, яка, з одного боку, начебто бореться за те, що Україна – це зона її впливу, її історична сфера, хоча це, безперечно, притягнення фактів за вуха до своєї вигоди; але при цьому вона вторгається в Африку, в землю, яка історично підкоряється Олександрійському патріарху, при цьому наводячи якісь дивні аргументи. Далі починається знову ж таки розрив з боку Московського патріархату з іншими помісними церквами, які визнають український томос або співслужать з українськими ієрархами. Москва в цьому плані сама заганяє себе у самоізоляцію.
Тому на сьогоднішній день патріарх Варфоломій каже, що конфлікту він не бачить, він бачить проблеми, але не переривав стосунків. Ці стосунки перервала Москва, Патріарх Кирило. І зараз, наскільки мені відомо, жодних зустрічей між митрополитом Інокентієм та Патріархом Варфоломієм, звісно, не буде. Я думаю, що Інокентій ніколи б і не пішов на таку зустріч, оскільки це не його рівень, йому не дозволили б з Москви, а всі інструкціх до дій він отримує звідти.