Священикам потрібно вчитися спілкуватися з журналістами, - Джон Аллен

Блаженний Іван Павло ІІ був вродженим генієм комунікації. Він вмів знаходити спільну мову з медіа і журналісти його дуже любили. Коли на початку 1980 років у Польщі ввели військовий стан, очільник «Солідарності» Лех Валенса приїхав у Ватикан до Папи Івана Павла ІІ. Під час аудієнції Валенса всупереч протоколу у перші ж хвилини підбіг до Святішого Отця і кинувся цілувати його перстень. Фотограф, який у цей час міняв плівку, не встиг зловити момент. Тоді Папа сказав Валенсі встати і повторити все ще раз, аби вийшла фотографія. Він розумів, що ця світлина потрапить у більшість світових медіа і промовить сильніше, ніж будь-який прес-реліз на 800 слів.

Про це у Львові розповів провідний ватиканіст, старший кореспондент американського видання National Catholic Reporter Джон Аллен в УКУ на конференції «Між журналістикою і ортодоксією: прозорість і відповідальність», присвяченій 45-річчя журналу «Патріярхат».

Яке повідомляє СREDO, Джон Аллен, зазначив що пошук рівноваги між відданістю та об’єктивністю є оманливою справою. Журналістів не повинно цікавити чи шкодять вони якійсь організації своїми репортажами, чи ні. Вони в першу чергу повинні думати про те, аби висвітлювати ситуацію врівноважено, чесно, повно та точно.

«Коли я дію як журналіст, значення має не вчення Церкви, а відданість журналістському ремеслу. Ви не переконаєте журналіста не писати, тому що ця історія нашкодить Церкві», - переконаний Джон Аллен.

Не робота журналіста думати – нашкодить це Церкві чи будь-якій іншій установі. Не журналісти виставляють Церкву в поганому світлі, як це їм часто закидають ієрархи, журналісти лише показують те, що відбувається.

Насправді ми не маємо вибору: приховати щось від громадськості чи повідомити про це, каже ватиканіст. «Мій досвід показує, що якщо є щось погане, то раніше чи пізніше про це стане відомо. Нам це може не подобатися. Єдиний реальний вибір, який в нас є: чи ці речі вийдуть на світ від нас, чи від інших; будемо чекати поки хтось напише, чи випередимо події. Якщо хочемо, щоб громадськість дізналася всю правду, то більш слушним буде нам самим сформувати новину. Іншими словами: якщо ми знаємо, що станеться залізнична аварія, то нехай вона станеться за нашим розкладом.»

Світські медіа також часто не дотримуються основних принципів журналістики і викривляють церковну діяльність. «Ми не живемо в досконалому світі. Висвітлення Церкви є неврівноваженим, нечесним, неповним і що найбільш непростимо – неточним», - ствердив ватиканіст. За його словами, між Церквою та медіа існує катастрофічне нерозуміння. Комунікація ускладнена з обох сторін.

Релігію у секулярних новинних джерелах не сприймають як серйозну тему для новин. Всесвітньо відомі агенції багато ресурсів вкладають у висвітлення політики, суспільних питань, навіть розваг. А про релігію пишуть люди, які погано орієнтуються в темі. «Я постійно це бачу у Римі, - розповів Джон Аллен. - Якесь джерело надсилає когось, хто ніколи не писав про Ватикан, на 3 дні. І від цієї людини чекають, що вона має до чогось «докопатися». Два з цих трьох днів журналіст пробує розібратися як працює телефон у Римі чи як викликати таксі, коли йде дощ. А останнього дня, коли нічого так і не вийшло, журналіст вирішує, що у Ватикані існує якась змова і пише репортаж, базуючись на міфах та стереотипах.»

Комерційні медіа не завжди є об’єктивними. Часто вони годують упередження своєї цільової аудиторії, замість того, щоб дотримуватися балансу.

Журналісти працюють в шаленому темпі. Вони дуже швидко продукують новини про подію, не встигаючи її навіть осмислити.

Медіа скептично налаштовані до будь-яких установ, це стосується також і Церкви. Вони переконані, що всі установи брешуть та приховують правду. Релігійній установі важко подати інформацію в медіа.

«Ватикан все заперечує і ніхто їм не вірить» - улюблений заголовок ватиканського журналіста Джона Аллена. Великою проблемою у Церкві, на його думку, є те, що вона завжди надто пізно реагує на події.

«Робочий девіз в Римі: поговоріть зі мною в середу, я через 300 років з вами зв’яжуся», - каже ватиканіст.

Церква інакше відчуває час, вона мислить століттями і навмисно не поспішає судити. Засаднича постава у Римі серед католицьких служб: треба поглибити наш дискурс. У світі, який відмовився від осмислення, це дуже добре, що є така установа, яка вимагає осмислення. Але Церква дуже відстає у реагуванні на події.

«Якщо почуєте, що наближається кінець світу, поїдьте в Рим, туди кінець світу прийде останнім», - згадав старий жарт Джон Аллен.

Церква думає про комунікацію постфактум. Спочатку ми вирішуємо що робити, а потім – як комунікувати. Спершу зміст, потім – форма. Але не можна спочатку приймати рішення і думати як люди на нього відреагують. Комунікація має бути частиною прийняття рішень, а не чимось, про що думають наприкінці, - вважає журналіст.

Церква займає захисну поставу до медіа. Часто ієрархи переконані, що журналісти і цілий світ проти них змовилися. Схильність всюди бачити ворогів дуже шкодить у стосунках Церкви із світом, переконаний журналіст-ватиканіст.

Також погано, якщо у Церкві звучать різні голоси стосовно однієї проблеми. Коли назовні виходять внутрішні суперечки в Католицькій Церкві, люди не можуть відразу зрозуміти кого слухати і кому вірити

Неспроможність Церкви до ефективної комунікації, на думку Джона Аллена, дуже яскраво ілюструє сексуальний скандал, що спочатку вибухнув у США, а у 2010 році у Європі. У висвітленні та реагуванні на цю проблему ані медіа, ані Церква не показали себе з кращого боку, каже ватиканіст. Медіа представили цей скандал як суто католицьку проблему, в той час як це проблема всього суспільства, адже насправді більшість сексуальних зловживань відбувається у родинах та інших соціальних установах. Наприклад, протягом п’яти років у звичайних школах було сексуально використано більше дітей, ніж в Католицькій Церкві протягом 50 років.

Католицька Церква також не зуміла добре розповісти світу про цю проблему та кроки вирішення, які приймалися. Символом сексуальної кризи став Папа Бенедикт XVI – найбільший реформатор у цьому питанні, який ще коли був кардиналом увів багато реформ для вирішення проблем сексуальних зловживань серед духовенства. Він - перший Папа, який зустрівся з жертвами, вибачився за кризу. Новини мали би показувати Папу, який вирішує проблему, але неспроможність Церкви протягом 10 років відкрито розповісти правду зробила те, що закоренився протилежний образ.

Не варто уникати журналістів лише зі страху, що вони можуть критично про нас написати. Христос прийшов у світ знаючи, що від Нього відмовляться, Його принизять та вб’ють, Він не чекав, що до нього будуть ставитися чесно.

Якби Апостол Павло сьогодні проповідував у світі, він був би журналістом. Журналістика - це агора сучасного світу. У нас є причини будувати добрі стосунки з медіа, переконаний Джон Аллен.