Перехід до УПЦ Київського Патріархату здійснили священики Волочиського благочиння УАПЦ.
Перехід відбувся під час спільного служіння духовенства благочиння УАПЦ з духовенством УПЦ КП на чолі з митрополитом Хмельницьким і Кам’янець-Подільським УПЦ КП Антонієм (Махотою) та архиєпископом Тернопільським, Бучацьким і Кременецьким Нестором (Писиком) 19 грудня 2016 р. Одначе повідомлення-підтвердження про це на офіційному сайті Хмельницької єпархії УПЦ КП з’явилося тільки 24 грудня. Кореспондент РІСУ Володимир Мороз повідомляв про підготовку цього переходу.
«У місто прибули двоє архієреїв Українського Православ’я, Високопреосвященний митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній та Високопреосвященний архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор, які очолили Божественну літургію у Свято-Покровському храмі. Владикам співслужив благочинний м. Волочиськ, митр. прот. Миколай Фатич, з повним складом благочиння (виділення наше — прим. ред.), та собор духовенства обох єпархій», — йдеться на сайті Хмельницької єпархії УПЦ КП.
На сайті Тернопільської єпархії УПЦ КП відповідне повідомлення з’явилося ще 21 грудня 2016 р. Проте в жодній з цих статей не вказано кількість громад УАПЦ і духовенства, які змінили юрисдикцію. Не подавали ці громади і документів щодо відповідних змін у статутах.
«Документів ці громади ще не подавали. Поки все відбувається на рівні Церкви і про зміну юридичного статусу цих громад говорити ще не можу. Я безпосередньо розмовляв із отцем Миколаєм з цього приводу: він сказав, що йдеться по нього і ще шістьох священиків», — прокоментував для РІСУ головний спеціаліст сектору національностей та релігії управління культури, національностей та туризму Хмельницької облдержадміністрації Роман Міщинський.
У свою чергу кореспонденту РІСУ о. М. Фатич 23 грудня 2016 р. повідомив, що йдеться про п’ятьох священиків.
«Священиків п’ятеро, а сіл багато. Громад десь 21», — каже благочинний.
Вочевидь, ці слова свідчать про невизначений статус деяких громад. Незвичною є позиція секретаря Хмельницької єпархії УАПЦ о. Анатолія Биха.
«Не знаю, я не цікавився», — коротко відповів він на запитання про долю громад 23 грудня 2016 р.
З огляду на те, що усі громади у зв’язку зі змінами у законодавстві про неприбуткові організації зобов’язані оновити статути, дійсну конфесійну картину на теренах Волочиських благочинь УАПЦ та УПЦ КП побачимо тільки після того, як вони це зроблять. Адже оновлення статутів є ще й нагодою вказати дійсну приналежність тієї чи іншої релігійної організації.
У проповідях під час Богослужіння і митрополит Антоній, і о. М. Фатич говорили, що потреба єдності є назрілою і необхідною.
«Нам здається, що Донецьк, Луганськ, це десь далеко. А громи сюди приходять здалеку. Тому, що наші діти стають на наш захист там. І кожен повинен зробити вибір в собі: де він і з ким. Отець Миколай дав зрозуміти своїм людям, що він — з Українською Православною Церквою Київського Патріархату. Ви зробили свій вибір, бо не можемо ми, українці, не об’єднуватися, — промовляв митрополит Антоній. Не можемо ми і надалі згадувати про Збруч як розділення, ми повинні радіти Збручу єднання. У єднанні і є наша сила. Я дякую отцю Миколаю, що він привів і вашу парафію, і духовенство до цього єднання.
Владика зазначав, що можливо, хтось ще блукає, що апостол Петро тричі відрікався від Христа, але мав віру і повернувся. Повернення єдності очікує вся українська громада, каже митрополит Антоній. Власне о. М. Фатич декілька разів переходив між УАПЦ та УПЦ КП, повідомили РІСУ в УАПЦ.
«Це не я задумав, це було у планах Божих. Ще на Майдані, коли гинули наші хлопці, я виголошував і святіший Патріарх Філарет підтримував єднання. Це сталося сьогодні, у свято святого чудотворця Миколая… Ми будемо єдиною помісною Православною Церквою. Ми покажемо ту єдину правду, за яку наші воїни віддають свої життя на сході України. Країна тоді буде багата, коли буде сильна не зброєю, а вірою, духом і любов’ю. Найбільша зброя буде тоді, коли наш український народ об’єднається в єдину Соборну Апостольську Церкву, — говорив о. М. Фатич. — Я дякую вам за вашу підтримку, за те, що я від жодного не почув: «отче, а може не будемо спішити».