Свята Параскева-П’ятниця: преподобна, великомучениця, пустельниця, покровителька жінок

27 жовтня Церкви візантійської традиції відзначають день великомучениці Параскеви Іконійської. Пам’ять про цю християнську постать особливо почитали на слов’янських землях. Параскеву або ж, якщо перекласти, П’ятницю вважали заступницею жінок, покровителькою рукоділля, ринку.

Тому п’ятий день тижня шанували і намагалися не робити у цей день важкої роботи. Але окрім різноманітних прикмет, на які багата слов’янська християнська традиція, історія про Параскеву-П’ятницю цікава тим, що має аж п’ять відомих у християнстві різних історії про жінок із таким ім’ям.

Одна з п’ятьох – це сестра самаритянки, що давала воду Ісусові; друга – відома білоруська свята ХІ століття Єфросинія Полоцька, яка в постригу взяла ім’я Параскеви. Ці дві жінки не є настільки популярними на українських землях, як наступні, хоч, до прикладу, про Єфросинію Полоцьку збережено чимало відомостей і діяла вона близько до українських земель.

Третя і четверта Параскеви – преподобомучениця Римська, день якої відзначають 26 липня (8 серпня), та великомучениця Іконійська, 28 жовтня (10 листопада). Агіографії цих двох жінок дуже схожі, особливо, зважаючи на те, що про Римську, яка жила у ІІ столітті, залишилося зовсім мало відомостей. Єдина відмінність, що саме Римську великомученицю вважають покровителькою сліпих. У житії Римської Параскеви була історія про те, як дівчину, випробовуючи, посадили в чан з киплячою олією, але вона довгий час не зазнавала великих мук – тільки молилася. Тоді імператор вирішив перевірити, чи справді олія кипить, і як тільки він наблизився, розжарена олія бризнула йому в очі, і той осліп. Увіривши у святість Параскеви імператор почав благати про зцілення і помилування, що й зробила мучениця.

Римську та Іконійську мучениці почитали найбільше в Росії, Центральній та Східній Україні, і саме їхні образи також ставили біля колодязів. Існувало навіть таке повір’я: якщо жінка пряла, шила або робила будь-яке рукоділля у п’ятницю, то до неї могла прийти Параскева-П’ятниця, уся нашпигана голками чи веретенами. Історики стверджують, що були навіть такі часи, коли святу П’ятницю в деяких місцевостях почитали навіть більше, ніж святу неділю. Тому священикам не рідко доводилося проводити «виховні роботи» з місцевими щодо забобонів і надмірного почитання Параскеви-П’ятниці.

П’ята Параскева з ХІ століття – преподобна пустельниця Сербська або Тирновська – стала популярною пізніше від попередніх двох, у XIV столітті, після перенесення мощей. Її почитали найбільше на Балканах, у Греції, Сербії, на Західній Україні. У XIV столітті, митрополит Київський і Литовський Григорій Цамблак, який був очевидцем перенесення нетлінних мощей преподобної і родом із болгарського Тирнова, де згодом у XVII столітті були мощі, об’явив її покровителькою Української Церкви.

Історія Параскеви Сербської або Тирновської починається з її життя і подвижництва як християнської монахині в пустелі. Перед смертю жінці явився ангел, що наказав повертатися до рідного міста Калікратія, що в Греції. Там Параскева жила біля церкви, але й далі вела аскетичне життя. Тому після смерті міщани вирішили поховати її за містом, як усіх незнайомих людей. Так і зробили. Уже минуло декілька років, коли неподалік міста на березі помер якийсь моряк-п’яничка. Тіло небіжчика почало розкладатися, сморід досягав міста. Тіло почали закопувати, та натрапили на інше поховання. Так п’яницю поховали фактично на мощах Параскеви-пустельниці. Тої ж ночі преподобна явилася у снах віруючим людям і наказала перенести її мощі від нечестивого. Після перенесення мощей до міської церкви, біля них почали ставатися чуда. Відомо, що навіть турки-загарбники з повагою ставилися до мощей Параскеви, які у XVII столітті були перенесені до Тирнова (Болгарії), а потім – до столиці Молдавського князівства Ясс.

У Львові ж Параскева Тирновська була в пошані також завдяки молдавському князю Василю Лупулу. За його ж сприяння у XVII столітті відбудували після пожежі сучасну церкву Параскеви-П’ятниці. Найстарша ж, щоправда, реконструйована церква Параскеви-П’ятниці в Україні знаходиться в Чернігові, її датують кінцем ХІІ — початком XIII століттям. Натомість, найдавніша ікона цієї постаті на території сучасної України зберігається у Національному музеї ім. А. Шептицького у Львові датується другою половиною XIV століття.

Саме іконографія об’єднує усіх трьох відомих Параскев, адже нерідко в сюжеті одного образа можна побачити епізоди житія різних жінок. До прикладу, центральний образ – жінка з покритою головою пустельниці; зліва – житіє пустельниці, яку ховають разом із п’яницею і мощі якої урочисто переносять; праворуч – житіє мучениці, яку «варять» в казані з олією, віддають змію на поїдання тощо. Або ж іконописець зображує на центральному образі рослу жінку з короною на голові, що означає мученицю «во славі Господній», а поруч зображене житіє пустельниці. Тому зазвичай мистецтвознавці не беруться напевне стверджувати, ікону якої саме Параскеви ми бачимо перед собою – Римської, Іконійської чи Тирновської (Сербської). Просто описану вище поліфонічність зображення вважають за особливість у іконографії П’ятниці.

«Проблема іконографії усіх трьох Параскев полягає у їх ідентичності: зазвичай це висока жінка у чорному одязі та у червоному плащі. Одну руку вона тримає відкритою, а іншою робить знак хреста. По суті, розрізнити їх між собою можна тільки тоді, коли є сцени з житія, або підпис, — пояснює Марія Цимбаліста, дослідниця іконографії Параскеви-П’ятниці. – Деякі вчені стверджують, що відрізнити хоча б мученицю від пустельниці можна так: якщо покрита голова – пустельниця, якщо з короною – мучениця. Але це не так, адже у нашому музеї у Львові ми маємо найдавнішу збережену на наших територіях ікону, де за житієм точно зображена мучениця Римська, але центральний образ із покритою головою. А у львівській церкві Параскеви-П’ятниці на центральній іконі зображена пустельниця, що ми бачимо за житієм, але вона сидить на троні та з короною на голові, ніякого плаща. Це можна пояснити тим, що людям, яких вона просила перенести мощі, Параскева явилася у небесній славі з короною й сяйвом».

Окрім іконографії, об’єднують усіх Параскев історії про народження дівчат і дитинство, адже усі народилися в побожних родинах, де шанували Страсну п’ятницю. А оскільки дівчата народилися у п’ятницю, тому їх назвали Параскевами.

Наостанок зазначимо, що в Криму є Топловський жіночий монастир, який носить ім’я Параскеви Римської. На офіційному сайті обителі вказано, що за переданням мучениця прийшла у кримські землі задля місіонерства, й тут була страчена. Перекази кажуть, що саме на місці її страти забило цілюще джерело, хоча письмові згадки про цей факт не збереглися. Поза тим, дотепер в обитель, до джерела приїжджають хворі, незрячі й отримують зцілення.

Звичайно, п’ять різних Параскев, три з яких досить схожі між собою – це не єдиний приклад «множинності історій» у християнстві. Адже і про такого відомого святого як Миколая Чудотворця знаходять різні житія та легенди. Але про нього ми поговоримо вже незабаром.

Джерела:

• Вигоднік А., Карпюк Л. Ікони «Святої Параскеви П’ятниці» з колекції Волинського музею ікони.
• Православный Крым. Топловский женский монастырь.