Незважаючи на критику в бік матері Терези, своїм життям і діями вона притягує людей, навіть, після своєї смерті. Індійські сікхи в день канонізації щиро тішаться, що Католицька Церква визнає святість матері Терези, бо вона для них також свята.
У підземному переході, що веде до площі Святого Петра, на землі сидить чоловік. Він худорлявий, дуже охайний, говорить німецькою, кожного ранку та перед їжею він молиться в бік Святого Петра. Він нічого не просить, він там живе, бо зовсім не може ходити. Біля нього часто можна побачити сестру-монахиню, що усміхнено схилившись, тримає в руках телефон з гугл-перекладачем, намагається поспілкуватися і зрозуміти його. Вона вдягнута в білий одяг із синіми полосками, що одразу вказує на її приналежність до ордену сестер матері Терези.
За десять метрів від переходу вони мають благодійну їдальню «Дар Марії». Маленькі двері у ватиканських мурах відкриваються двічі на день. Тут можна отримати обід та вечерю. Тому біля переходу людно - це в основному чоловіки різних національностей, серед яких є азіати, африканці, поляки, румуни і навіть італійці.
У ці дні на вулицях Рима можна побачити багато сестер матері Терези, паломники їх зупиняють, вітають із канонізацією засновниці. Лючія Вентура, 36-ти річна римлянка, одружена, мама трьох дітей (5, 3 і 1,5 р.) також була присутня на Літургії зі своєю п'ятирічною донею. Мати Тереза їй дуже близька. Після отримання диплому з філології Лючія півтора місяці провела у Калькутті. «Я шукала відповіді на екзистеційні запитання, і система цінностей, яких дотримувалась мати Тереза, мені імпонувала настільки, що я вирішила поїхати в Індію». В 24 роки Лючія стала волонтером в будинку для людей, що перебували присмерті. «Я не знала, чим ці люди буди хворі, часто вони навіть не розмовляли ні англійською, ні жодною із знайомих мені мов. Єдине, що можна було зробити, так це бути там і дати частину себе, але як це зробити кожен волонтер мусів вирішити для себе особисто, що часто виявлялося не так просто. Проте я це розглядала як шанс, можливість, яку я та інші люди отримали, приїхавши туди».
В кінці свого перебування у Калькутті Лючія пішла помолитися на гріб матері Терези і там отримала відповіді на свої запитання. «Після двогодинної молитви я раптом зрозуміла, що хочу робити з моїм життям. В крипті, де похована мати Тереза, на стіні я прочитала один вислів: «Нагодуй не лише їжею, але також любов'ю», - і тоді я зрозуміла, що покликання до любові, до розради, милосердя, пожертви, можна сповнювати не лише в монашестві, а також і в подружжі. Я зрозуміла, що покликана до подружжя». Лючія одружилася з Массіміліано, і свою першу доню назвала на честь матері Терези.
Проголошення Терези з Калькутти святою має для Лючії величезне значення. «Після мого повернення до Італії вийшла друком книга «Прийди і побач моє світло» „Come and see my light“), в якій описується духовна темрява і самотність, яку відчувала монахиня впродовж багатьох років. Мені так само як і святій Терезі дуже знайоме відчуття емоційної пустки, духовної темряви. Багато сучасної молоді часто відчуває спустошення, екзистенційну кризу, відсутність цінностей, самотність і тому може себе в певний спосіб ідентифікувати з цією святою. Знати, що навіть свята людина, яка в такий конкретний і радикальний спосіб жила своє покликання, також мала періоди сумніву та невпевненості, навіть, в самому існуванні Бога, може стати для них сильним стимулом, врятувати від розчарування».
Цього року Емануєль побував в Індії. Він відвідав сиротинець, якому завдячує своїм життям, а також зустрівся із монахинею, яка була присутня при його порятунку. «Ця зустріч стала для мене благодатною. Сестра мені розказала, що коли моя мама мене віддала, вона залишила записку, де було вказане моє ім'я і дата народження. Я зрозумів, що в такий спосіб моя мама мене визнала і думаю, що віддала мене з любові, для того, аби я вижив. В цей момент я подякував Богові за маму. Вона могла мене залишити будь-де, але зробила це саме біля сиротинця. Коли мама мене залишила, то цим жестом вона мене подарувала, і тому моє життя повинно належати іншим. З Божою ласкою я буду це робити як священик».
Емануель каже, що має чорити матері: Марію, Мати Божу, рідну маму з Індії, мати Терезу, яка врятувала його зі смітника, та свою прийомну маму. «Я їхав в Індію з метою допомогти бідним, бо сам походжу з нетрів і це мені близьке. Не бідність треба обирати, а простоту. Я довго над тим роздумував і зрозумів це під час поїздки в Індію. Індійці мене вразили – вони не мають нічого, але дають усе».
Дві історії життя, яких безпосередньо чи опосередковано торкнулася мати Тереза, Аньє́за Ґо́ндже Бояджі́у (1910-1994). Таких подібних історій тисячі, а може і сотні тисяч. Логічним і природним є факт, що саме Папа Франциск, який приділяє бідним багато уваги, проголосив мати Терезу святою. Саме в ювілейний рік – рік милосердя – Папа дає потужний сигнал для тих, хто втратив орієнтир. Ось приклад для наслідування, який своєю простою та конкретністю – турботою про голодних, голих, бездомних, скалічених, сліпих, прокажених, про дітей, про жертв насильства, усіх тих, хто для суспільства небажаний, про кого воно не піклується, про людей, що стали тягарем для громади й від яких усі відсахуються – допомагає віднайти і зрозуміти себе.
Незважаючи на критику в бік матері Терези, своїм життям і діями вона притягує людей, навіть, після своєї смерті. Індійські сікхи в день канонізації щиро тішаться в інтерв’ю для TV2000 – телеканалу італійських єпископів, – що Католицька Церква визнає святість матері Терези, бо вона для них також свята. В такому контексті стають зрозумілішими слова монахині матері Терези, яка каже телеглядачам: «Неважливо чи ти християнин, мусульманин чи буддист – головне, щоб ти любив!»
Простота, яка дозволяє представникам інших релігій дивитись на цю католицьку монахиню із захопленням.